Володимир Михайлович (або Миколайович) Целе́вич, псевдонім та криптонім: Волод. Целевич, В. Ц. (21 квітня 1891(18910421), Львів, за іншими даними 1890[1] — 1943, за іншими даними 1944-го в Саратові) — український політик і громадсько-культурний діяч, редактор, адвокат, посол Сейму Другої Польської Республіки II, IV і V каденції, діяч Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).
Закінчив середню школу і відділ права Університету Франца I у Львові. У 1919—1922 роках працював секретарем Українського Горожанського Комітету у Львові. Викладав у Львівському та Кам'янець-Подільському університетах. У 1923—1924 роках перебував у США.
1925 року вийшов з лав УВО,[1] 1926 року заарештований польською владою. Був генеральним секретарем Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО, 1925—1928, 1932—1937), послом до польського Сейму (1935—1939), заступником голови Українського посольського клубу.
1929 року був співорганізатором розкопування могил українських січових стрільців біля села Потутори.[1]
У вересні 1939 року був заарештований енкаведистами. За припущеннями, помер від виснаження у в'язниці м. Саратова.
У політичному житті брав участь протягом 1919—1939 років:
1939 року заарештований радянськими каральними органами, які активно намагалися схилити Целевича на свій бік.
Автор праць культурно-просвітнього та політико-правового характеру «Віднова життя і відбудова майна просвітніх товариств» (1918), «Про нові польські шкільні закони» (1925), «Виборчий регулямін до сільських громадських рад у Галичині: практичний порадник» (1935), численних статей.
Низка політичних публікацій та статей у «Ділі» й «Свободі»; серед інших «Нарід, нація, держава» (1934), стаття про виборчу ординацію та самоуправне й муніципальне законодавство в Польщі тощо.