Тризна (поема)

Тризна
Титульний лист рукопису з поемою «Тризна»
Жанр	поема
Автор	Тарас Шевченко
Мова	російська
Написано	1843

«Тризна» раніше відома як «Безталанний» — російськомовна поема Тараса Шевченка, написана 1843 року в Яготині^[1]. Поема входить до збірки поета «Кобзар»^[2]. Присвячена В. М. Рєпніній.

Автограф

Автограф «Тризни» не зберігся. Поему написано в листопаді 1843 року, під час перебування Шевченка в Яготині, де поет гостював у родині Рєпніних. Посвяту В. М. Рєпніній, за її свідченням у листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 року, створено експромтом 11 листопада 1843 року «Когда убрали чай,… и мы остались вчетвером; он стал болтать вздор, и я сказала ему, как жаль, что он оставил своє уединение, потому что он говорит столько глупостей; после этого водворилось полное молчание, никто не проронил слова. „Тихий ангел пролетел“, — сказал Шевченко. — … „Вы умеете разговаривать с ангелами, — сказала я; — расскажите же нам, что они вам говорят“. Он вскочил с места, побежал за чернильницей, схватил лист бумаги, лежавший на столе, и стал писать, потом подал мне эту бумагу, говоря, что это — посвящение к одному произведению, которое он вручит мне позже»^[3]. Це була поетична присвята В.М. Рєпніній. Імовірно, що протягом минулих двох днів Шевченко думав над твором чи й розпочав його.^[2]

17 або 18 листопада з Василем Рєпніним, братом княжни В.М. Рєпніної, Шевченко виїхав у село Андріївку, звідки повернувся через десять днів — 27 листопада^[4]. Того ж вечора він прочитав родині Рєпніних поему, яка справила велике враження на присутніх: «О, какой чудесный дар ему дан! — писала далі в цьому ж листі Рєпніна до свого вихователя Ш.Ейнара — …Шевченко отдал мне тетрадь, всю писанную его рукою, и сказал, что к этой рукописи принадлежит еще портрет автора, который он и вручит мне завтра»^[5]. Цей автограф поеми зберігався в яготинському архіві Рєпніних, а 1919 році надійшов до Полтавського архіву, де у 1937 році з нього було знято копію. Під час війни автограф загинув у пожежі. Збереглися лише частини копії — присвята та рядки 52 — 77, 79 — 81, 157—163^[6][2].

З нещодавно опублікованого листа декабриста С.П. Трубецького до М.О. Бестужева, написаного 25 грудня 1848 року з Іркутська, стало відомо, що у вузькому колі декабристи читали поеми Шевченка «Тризну» й «Кавказ», одержані від М.М. Волконської, яка, найімовірніше, одержала їх від своєї родички В.М. Рєпніної, з якою вела активне листування. Поеми захоплено зустрінуті слухачами^[7][2].

Видання

Поему вперше надруковано в журналі «Маяк» (1844)^[8], в 28-й книжці, цензурний дозвіл на яку одержано 29 березня 1844 року. В журнальному варіанті твір мав назву «Бесталанный»; текст містив чимало цензурних купюр та переробок, частина яких належала, мабуть, редакції журналу, а частина — самому поетові. Лист Шевченка до редактора журналу С. Бурачка, написаний не раніше 26 березня і не пізніше 4 квітня (дня дозволу на випуск у світ квітневої книжки «Маяка»), свідчить про те, що хоча б частину коректури Шевченко одержав: «Та [дайте ще], коли готова коректура [„Маяка“], що для мене …»^[2].

Майже одночасно з першодруком Шевченко підготував твір до видання окремою книжкою: «Тризна / Т. Шевченка» (СПб., 1844). Цензурний дозвіл одержано 3 квітня, а квиток на випуск підписано 10 квітня 1844 року. У цьому виданні цензурою вилучено й замінено крапками рядки 41, 56 — 59, 82, 246—249, 254—269; у друкованому рядку 251 слово «тиранам» виправлено на «строптивым»; порівняно з журнальним варіантом точніше відтворено рядки 8, 49, 238, 275, 302, 318, 443, 454. До поширення видання багато зусиль доклала В.Рєпніна. В надісланому їй Шевченком примірнику з дарчим написом вона відновила цензурні купюри за автографом, який Шевченко подарував їй у листопаді 1843 року. Повідомляючи Шевченка про хід розповсюдження видання, В.Рєпніна писала йому в Петербург 19.06.1844: «В моем екземпляре, в котором Вы мне писали, я возобновила все то, что было пропущено, также и в том, который послан в Одессу, дабы Стурдза [публіцист, знайомий Рєпніної] Вас бы узнал всего»^[9]. Доля примірника О.Стурдзи не відома; примірник Рєпніної пізніше знайдено в її паперах, і М. О. Гершензон опублікував факсиміле відновлених Рєпніною рядків в «Русских пропилеях»; пізніше й примірник Рєпніної було втрачено^[2].

Текст поеми, опублікований в журналі «Маяк», передруковано в журналі «Киевская старина» 1887 року^[10], а також у збірці творів, виданій редакцією «Киевской старины» наступного року, — «Поэмы, повести и рассказы Т.Шевченка, писанные на русском языке» 1888 року^[11]. Упорядники зробили спробу подати в передмові вилучені цензурою рядки 246—269 за списком середини 1840-х років з виправленнями Шевченка, у який пізніше вмонтовано аркуш з цими рядками, переписаними невідомою рукою^[12]; але царська цензура їх вилучила. Цей самий текст уперше було введено до зібрання поезій у виданні: «Шевченко Т. Г. Твори: Кобзар» 1908 року^[13][2].

Повний текст поеми з відновленими В. Рєпніною цензурними купюрами вперше надруковано у виданні: «Шевченко Т. Повне зібрання творів» 1935 року^[14][2].

Уривки поеми від рядка 159 «Не погасай, мое светило» до рядка 167 «Что заповедана Тобой» та від рядка 196 «Без малодушной укоризны» до рядка 203 «Се человек!» включно поширювалися в рукописних списках. Зокрема, ці два уривки записано невідомою рукою на Євангелії, що належало П. О. Кулішу (з написом переписувача: «Надпись на Евангелии, подаренной Шевч[енком] Кулишу»^[15]; 203-й рядок у цьому списку виглядав так: «Ecce homo!» У рядку 459 зроблено редакторську кон'єктуру: слово «остатки» виправляється на «останки» за контекстом^[2].

Сюжет

На мотивах, стилі й фразеології «Тризны» виразно позначилися особливості російської романтичної («байронічної») поеми 1820-х—1830-х років: «вершинність» і уривчастість композиції, патетична манера розповіді, експресивна тропіка, серпанок загадковості й недомовленості в змалюванні образу героя твору. Публікацію поеми було помічено критикою: рецензії П.Плетньова в журналі «Современник» (1844)^[16]; невідомого автора в газеті «Русский инвалид» (1844)^[17]; М.Полевого в газеті «Северная пчела» (1844)^[18]; невідомого автора в журналі «Отечественные записки» (1844)^[19]; відгуки були дуже стримані — ймовірно, через те, що на той час жанр байронічної поеми вже пережив себе^[2].

На творі позначилися настрої Шевченка, викликані його перебуванням у родині Рєпніних і взаєминами з В. Рєпніною. Зміст твору й образ його героя визначені настроями протесту, на формування яких справила величезний вплив його подорож в Україну 1843 року Поема засвідчила перехід поета до нового періоду творчості — періоду «трьох літ»^[2].

Хоч сюжет поеми безпосередньо не пов'язаний з декабристською темою, очевидним є літературно-генетичний та ідейний зв'язок поеми з традиціями декабристської поезії, особливо віршів і поем К.Рилєєва: близький до рилєєвського громадянський пафос, мотиви саможертовної боротьби за свободу, служіння «родному краю», «общему благу», зненависті до тиранів скорельовані з біблійними мотивами пророцтва й самопожертви за «правду», з автобіографічними мотивами сирітства й бідності й романтичними — відчуження від панського оточення й приреченості на загибель^[2].

Пародію на рядки 114—118 поеми «Тризна» опубліковано в складі жартівливої повісті «Сентиментальное путешествие Ивана Чернокнижникова по петербургским дачам», написаної М.Некрасовим спільно з О.В. Дружиніним та В.О. Мілютіним^[20][2].

Примітки

1. Тризна. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів. Том. 1. litopys.org.ua. Процитовано 28 листопада 2024.
2. Поема «Тризна» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 239-251; С. 688-691.] litopys.org.ua Процитовано 28 листопада 2022
3. «Русские пропилен» — Т. 2. — С. 208—209
4. «Русские пропилен» — Т. 2. — С. 209
5. «Русские пропилен» — Т. 2. — С. 210
6. Полтавський обласний державний архів, ф. 1505, оп. 1, № 437, арк. 89 — 91; Бородін В. С. «З листування Т. Г. Шевченка» // Радянське літературознавство. — 1965. — № 7. — С. 80 — 83
7. Руднєв Є. «Мне особенно понравились строки из „Тризны“ (декабристи про Шевченка: нові матеріали)» // Слово і час. — 1998. — № 3
8. «Маяк». 1844. — № 4
9. Листи до Тараса Шевченка. — С. 21
10. «Киевская старина». 1887. — № 11. — С. 456—470
11. «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке». Киев, 1888. — С. 575—589
12. ІЛ, ф. 1, № 63
13. «Шевченко Т. Г. Твори: Кобзар» за ред. І. Франка, Львів, 1908. — Т. 1. — С. 209—223)
14. «Шевченко Т. Повне зібрання творів» за ред. В. П. Затонського та А. А. Хвилі. — К., 1935. — Т. 1. — С. 327—341)
15. ІР НБУВ, I, 28712
16. «Современник». 1844. — № 6. — С. 295—296
17. «Русский инвалид». 1844. — 14 мая
18. «Северная пчела». 1844. — 22 июня
19. «Отечественные записки». 1844. — № 5/6. — С. 49 — 50
20. Современник. — 1850. — № 8. — С. 184; Некрасов Н. А. Полное собрание сочинений: В 15 т. — Л., 1981. — Т. 1. — С. 452

Посилання

• «Тризна» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 301-303.