Після Жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.
Проти гетьмана
У березні 1918 року в Трипілля зайшли німці та війська Української Держави. Ліберально налаштована українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.
Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині. 21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін налічував близько 4 000 селян.
В грудні розпустив дивізію. 22 січня1919 з Києва відправлено загін Січових стрільців на чолі з сотником Думіним на придушення бунту отамана Зеленого (Данила Терпила), якій відмовився виступити на фронт у район Чернігова. В січні 1919 знову зібрав армію та співпрацював з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії змінив рішення.
На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП — «незалежники», а з УПСР — ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу в Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з'їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з'їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з'їзд, на який прибуло 80 делегатів. З'їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив отамана Зеленого. Згодом загін було найменовано — Перша Київська Радянська дивізія.
Проти більшовиків
Андрій Пустовий, начальник кінної розвідки отамана Зеленого
5 лютого 1919 року більшовики зайняли Київ, почався грабунок Київщини більшовицькими продзагонами, що спонукало українське село до опору. В квітні 1919 року, опираючись на підтримку населення, Терпило розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.
Він зайняв Трипілля та вбив там більшовицьких агітаторів.
Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому, який очолював Олександр Грудницький, а до складу ревкому входили отамани Ангел і Соколовський. Зелений став військовим комісаром ревкому. У зверненні «До селян і робітників України» наголошувалося: «Ми домагаємося такого: — Україна мусить бути незалежною…».
8-10 квітня 1919 отаман Зелений разом з отаманами Струком, Соколовським[3] та Бурлакою на короткий час оволоділи Києвом, підтримавши Куренівське повстання проти більшовиків. Повстанці значною мірою паралізували більшовицькі структури на Київщині.
Загони Зеленого отримали назву «Першої Київської дивізії». Тоді ж було утворено на Васильківщині й «Другу Київську повстанську дивізію» (отаман Марко Шляховий). Ці дві дивізії були зведені в «Перший повстанський кіш», який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців. На початку травня до отамана Зеленого приєднався отаман Ангел з невеликим загоном, зазнавши поразки від більшовиків на Чернігівщині.
Більшовицька влада в травні 1919 року кинула проти повстанців зведений загін кількістю 21 тисяча вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилію. До 14–16 травня отамана вибили з його району, а його армія розійшлася по домівках, скоротившись до двох тисяч і розпавшись на дрібні загони[4]. В кінці травня 1919 року Раднарком України оголосив про винагороду за голови Зеленого та Ангела, живих чи мертвих, у сумі 50 тис. рублів. Зелений і Ангел на початку червня 1919 року перебралися на лівий берег Дніпра через вітачівський дерев'яний міст у районі Обухова і розпустили козаків. Було поширено чутки, що Зеленого і Ангела зарубали козаки[5]. В Переяславі поріділі загони Зеленого з'єдналися з військами отамана Григор'єва.
Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червоні були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.
Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області, а також на території Чернігівської, Полтавської і Подільської губерній.
У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз'єднання» з Московією. В цей час його сили становили близько 30 тисяч козаків і старшин.
31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. У вересні 1919 року отаман Зелений з одним із загонів відбув до Кам'янець-Подільського, де разом з отаманом Ангелом та делегацією від отамана Гаврашенка 17 вересня зустрівся з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Повстанці вимагали надання боєприпасів та негайного початку наступу на денікінців[6]. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.
Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.
У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка.
Похований у Трипіллі на березі річки Красної на кутку Заброди. Могила не збереглася.
Вшанування пам'яті
Погруддя отамана Зеленого у Трипіллі
В його рідному Трипіллі отаману Зеленому встановлений пам'ятник.
.jpg)
