18 серпня 1606 року згаданий старостою в Кам'янці-Подільському, хоча, певне, був державцем староства.[8]
Початки військової кар'єри неясні. У липні 1612 року брав участь у невдалому поході стрияСтефана Потоцького на Молдову, де 16 липня військо зазнало поразки під Сасовим Рогом; тоді пішла чутка, що молодий Станіслав загинув. Брав участь у битвах під Смоленськом, Цецорою (разом із іншими подільськими та руськими шляхтичами потрапив під Могилевом в турецький полон, звідки був пізніше викуплений), Хотинській битві 1621 року. Восени 1625 р. брав участь у битві на Куруковому озері проти козаків. Був призначений королем одним з комісарів для укладення Куруківської угоди у 1625 році (згаданий тоді як подільський[9] підкоморій).[10]
У серпні 1653 40-тисячне військо на чолі з королем Яном II Казимиром і «Реверою» вирушило зі Львова і отаборилося під Жванцем на березі Дністра навпроти Хотина. Назустріч підійшла 40-тисячна козацько-татарська армія Богдана Хмельницького. У жовтні козаки взяли Жванець, поляки втратили 19 тисяч жовнірів. Після чергової зради Іслям III Ґерая Б. Хмельницький був змушений укласти перемир'я.
У коронній армії спалахували бунти, Ревера зволікав, намагаючись перетягнути на свій бік Івана Богуна, відсиджувався у Підгайцях. У березні 1654 р. із 7-тисячним військом виступив з Підгайців на Брацлавщину, де провів репресії; повернувся назад. Влітку 1654 року на Сеймі Реверу обрали великим коронним гетьманом, Станіслава Лянцкоронського — польним коронним гетьманом.
Після укладання Польщею в червні 1654 року «вічного миру» з Кримом у жовтні 1654 року з 30-тисячним військом рушив на Брацлавщину для з'єднання з татарами, провів репресії проти українського населення. Під час кампанії відбулася облога козацької фортеці Буша. Взимку взяв Вінницю, котру обороняв Іван Богун, з'єднався з 15 тисячним татарським військом, обложив Умань (обороняв Іван Богун). На допомогу Б. Хмельницькому підійшло 10 тисячне московське військо Васілія Бутурліна. У великій битві під Охматовом біля Жашкова загинуло з обох боків 30000 осіб. Обидва війська розійшлися, Ревера повернувся до Підгаєць.
У липні 1655 року на балтійському узбережжі висадився шведський король Карл Х Густав. На початку вересня — шведи взяли Варшаву, згодом Краків. Хмельницький і Бутурлін увійшли в Галичину, 29 вересня обложили Львів. Польська армія почала масово здаватися в полон до шведів. Король Ян II Казимир утік до Сілезії під захист австрійського кайзера Фердинанда ІІІ Габсбурга. Ревера зайняв оборону на болотах біля Городка (30 км на захід від Львова). Проте 29 вересня козаки розгромили поляків, сам Ревера ледь не загинув. Для Польщі настав час «Потопу». У складний період обіцяв кайзерові Фердинанду польську корону, врешті 13 листопада присягнув шведському королеві Карлові Х Густаву.
Непродуманий відступ Б. Хмельницького з-під Львова 8 листопада, початок народного повстання у Польщі проти шведів у грудні 1655 р., героєм якого став Стефан Чарнецький, змінили ситуацію — «Ревера» повернувся до Яна II Казимира. Через його відступництво розгорівся конфлікт зі Стефаном Чарнецьким (прагнув стати великим коронним гетьманом). Під час чергового бунту у військах «Ревера» мало не втопився в річці.
Станіслав Ревера Потоцький. Портрет в старших рокахАндрій Потоцький — син, будівничий СтаниславоваФелікс Казимир Потоцький, синКостел Святої Трійці у Підгайцях (місце поховання)
Січень 1657 р. трансільванське військо Юрія II Ракоці, з котрим Б. Хмельницький уклав військовий договір, вступило в Галичину. З ним у лютому під Перемишлем з'єдналося 20-тисячне козацьке військо Антона Ждановича. «Ревера» з 3500 кавалерії був розгромлений під Замостям. Козаки і трансильванці взяли Краків і Варшаву. Проте згодом на боці поляків виступили Австрія і Данія. Новий польний коронний гетьман Єжи-Себастьян Любомирський напав на Трансільванію і Юрій ІІ Ракоці був змушений повернутися назад. Його військо було розбите Реверою, Любомирським і Чарнецьким біля Чорного Острова на Поділлі. «Ревера» уклав з Трансільванією мир, повернувся до Підгайців. Козаки А. Ждановича збунтувалися, повернулися назад. Дізнавшись про це, Богдан Хмельницький помер. 1658 р. призначений воєводою Краківським.
Новий гетьман України Іван Виговський (мав військовий договір зі Швецією) уклав з Польщею Гадяцький мир, за яким Україна поверталася до складу Речі Посполитої на правах автономії нарівні з Великим князівством Литовським. Проти нього розгорівся бунт, новим гетьманом обрали Юрія Хмельницького, який уклав з Москвою новий, невигідний для себе Переяславський договір 1659 року. На поміч Івану Виговському в кінці 1659 р. з Підгайців вийшло 32-тисячне військо на чолі з Реверою і рушило на Волинь. До них приєдналися 15 тисяч татар. Їм назустріч вийшли 20 тисяч козаків наказного гетьмана Тимоша Цицюри і 20 тисяч московитів Василя Шереметьєва. У вересні 1660 р. в битві під Любаром (тепер Житомирська область) поляки отримали перемогу. У бою відзначився Ревера як командир, хоч його несли хворого на ношах, оскільки не міг сидіти на коні. Козацько-московське військо відступило до Чуднова. Сюди прямувало 30-тисячне козацьке військо на чолі з Юрієм Хмельницьким, але під Слободищем їх зупинив Єжи Себастьян Любомирський, який змусив Юрія Хмельницького підписати Слободищенський трактат проти Москви на умовах Гадяцького договору. Козаки почали переходити на бік поляків, під Чудновом московити були розгромлені татарами, В. Шереметьєв потрапив у полон.
У той час Україна, маючи 2 взаємовиключні договори, поринула в безкінечні громадянські війни. На противагу новому гетьманові України Павлові Тетері на Чорній Раді було обрано окремого лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, котрий опирався на Москву. Жовтень 1663 р. польське військо на чолі з королем Яном ІІ Казимиром (прибув до Підгайців) і Реверою вирушило разом з гетьманом Тетерею на Лівобережну Україну, в січні 1664 р. обложили Глухів. У складі правобережного козацького війська був Іван Богун. Його поляки розстріляли, запідозривши у зв'язках з оборонцями Глухова. 8 березня1664 р. «Ревера» передав командування С. Чарнецькому, повернувся до Підгайців.
«Ревера» не мав авторитету у війську, не був талановитим воєначальником, не вводив новацій, був прихильником традиційної військової тактики Станіслава Конєцпольського. Йому закидали пияцтво, схильність до надуживання посадою, репресій. Мав постійні конфлікти зі С. Чарнецьким, Єжи Себастіяном Любомирським.
Був побожним, схилив дружину Анну Могилянку до переходу на католицтво. З осені 1666 р. хворів, лікувався у шпиталі ветеранів у Львові, де помер 27 лютого1667 р.
Ксьондз Садок Баронч вказував, що Ревера був надмір «гострий» під час покарань за розв'язаність чи непослух.[15]
1643 у став власником Отинії,[16]1654 викупив в родини Жечковських землі в районі сіл Заболотова та Княгинина для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту в Галицькій землі. Місто назвали його іменем — Станиславів. Син Ревери Анджей обніс місто валами та муром, запросив в місто вірменських купців з Молдавії і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі. Місто-фортецю спорудили в 1661–1662 р. за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйону.
↑Щоденник походу проти запорізьких козаків // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 398—399. — ISBN 5-319-01072-9.
↑A. Betlej. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława biscupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej oo. Paulinów) w Niżniowie / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2006. — Cz. I, tom 14. — 584 s., 866 il. — S. 229. — ISBN 83-89273-42-X.
Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — t. 3. — S. 689—691. (пол.)
.svg){kind=small}
.PNG)
