Батько — козак Федір Полторацький, оселився у сотенному місті СосницяЧернігівського полку Гетьманщини і прийняв сан священика православної церкви. У часи гетьмана Данила Апостола 17(28) квітня 1729 у його сім'ї народився син Марко. Хлопець ріс тямущим та допитливим, і батько визначив його в «латинську школу» Чернігова, в якій той провчився чотири роки.
1745 Марко Полторацький попрощався зі своїми київськими товаришами і «визначився» в Санкт-Петербург для співочої служби в хорі при імператорському дворі. Кар'єра Марка складалася вдало, невдовзі він був призначений «уставником» придворного хору. Марка Полторацького невдовзі направляють в Італію для вдосконалення вокальної майстерності. Там він здобуває репутацію яскравого оперного співака.
1750 — зарахований до Петербурзької італійської оперної трупи (першим серед українських артистів, сценічний псевдонім «Марко Портурацький»).
1753 — регент придворної співочої капели (Санкт-Петербург). З іменними указами імператриці неодноразово їздив відбирати найкращі голоси в Україну. У реєстрі «малих півчих» від 30 жовтня1760 року, яких він відібрав, прослухавши церковні, монастирські, шкільні та інші хори в Гетьманських полках, був записаний і Дмитро Бортнянський, 9 років від роду, — син козака Глухівської сотні Ніжинського полку.
1746—1762 рр. — співак і регент (1753) придворного хору, з 1763 — директор придворної співочої капели (Санкт-Петербург), водночас 1750—1770 рр. — соліст Італійської опери. Учнями його були: М. Березовський, Д.Бортнянський, К. Давидов.
1790 — у селі Красному Старицького повітуТверської губернії Марком Федоровичем Полторацьким була побудована Преображенська церква (освячена в 1803 році). Чин дійсного статського радника був наданий Полторацкому в 1791 році. Чин «дійсного статського радника» відносився до категорії вищих державних чинів (4-у класу) і прирівнювався до армійського «генерал-майор» або придворного «камергер».
У 1740-х роках маєток Грузини Новоторжського повітуТверської губернії став належати Марку Полторацькому і був перетворений в одну з найбагатших садиб Тверської губернії. До XXI століття в маєтку збереглися: головний будинок з флігелем, службовий корпус, кузня, льох, валунний міст, Пейзажний парк, кам'яні житлові селянські будинки (21 будинок).
