PROFILBARU.COM

Полко́вник — військове звання під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 років та після відновлення української національної держави — Гетьманщини, особи, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю — полк.

Історія чину

Полковник призначався гетьманом, або обирався на полковій козацькій раді за погодженням і наступним затвердженням царським урядом і зосереджував у своїх руках виконавчу та судову владу. На території полку полковник очолював полкову старшину, виконував доручення і накази гетьмана, відав фінансами, очолював судівництво та інше. У військовому відношенні він був відповідальним за стан формованого на території полку військового підрозділу. Полковник дбав про його боєздатність, забезпечував дисципліну і матеріальне забезпечення, доглядав за станом фортифікаційних споруд тощо. Особу, яка тимчасово виконувала обов'язки полковника, називали наказним полковником. Призначався з числа полкової старшини або заможних козаків.

Категорії претендентів на полковницький уряд вперше були задокументовані у Переяславських статтях. В них Юрієм Хмельницьким було уведено норму, згідно якої обрання полковників, як й інших старшин, обов'язково мало відбуватися не за вказівкою гетьмана, а з волі «товариства» та включено цілий ряд заборон, реґламентацій щодо процедур призначення чи звільнення полковників і рис, що ними мали володіти претенденти:

обирати серед місцевих: «кого межъ себя излюбятъ изъ своихъ полковъ, а изъ иных полковъ въ полковники не выбиратъ»
не дозволялось обирати на полковництво (як, власне, і на інші старшинські уряди) іновірців: «Въ Войске ж Запорожскомъ всякимъ начальнымъ людеямъ, кроме православныхъ христіянъ, иныхъ ни которыхъ вере людемъ впредь не быть»
не дозволялось посідати старшинські уряди вихрещеним іноземцям: «потому что отъ новокрещенныхъ многая въ Войске смута и междоусобіе зачинается, да имъ Войска Запорожского козакамъ чинятся налоги и тесноты»^[1]

Починаючи з Мазепи ці засади було порушено. Не дотримувались регламенту й слабовільний Скоропадський та Апостол, за часу котрого особливого поширення набув непотизм.

Посада полковника була ліквідована в процесі знищення царським урядом української державності. У Слобідській Україні це було здійснено у 1765 році, на Гетьманщині — у 80-х роках 18 століття. Полковники, як і інші представники козацької старшини були зрівняні в правах з російським дворянством і влилися до його складу. У Правобережній Україні, що перебувала, під владою Польщі, козацькі полки було ліквідовано у 1711–1714 роках.

Примітки

↑ Горобець В. М. Полковник Війська Запорозького та його влада // Український історичний журнал. - 2014. - № 4. - С. 50-70. (С.57)

Джерела та література

Панашенко В. В. Полковник козацький // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 346. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

Горобець В. М. Полковник Війська Запорозького та його влада // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 50-70.
Плецький С. Ф. Полковник // Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. — С. 400. — ISBN 966-752-949-5.
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
Полковник // Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД ім. Ф. Ф. Кураса, 2008. — 451.