Народився у Самборі в родині видатного українського фольклориста Філарета Колесси. Саме в той день Західна Україна у Львові вітала композитора Миколу Лисенка із 35-річним ювілеєм його творчої діяльності. А коли наступного дня Філарет Михайлович Колесса зайшов до ложі Львівської опери, де сиділи Микола Лисенко та Іван Франко, та розповів їм про народження сина, Микола Лисенко запропонував назвати малого Миколою.
Микола Колесса зростав у атмосфері музикування і співу. Його стрийком був відомий оперний співак Модест Менцинський. «Коли я і мої сестри підросли, — розповідав пізніше композитор, — ми часто із батьками співали хором українських народних пісень. А під час канікул завжди виїздили в гори на Бойківщину і Лемківщину. Ось тут годинами я насолоджувався народними мелодіями, які батько записував на фонограф». Миколі не було ще й п'яти років, як він почув мелодії іншого складу — пісні й думи Полтавщини. Оскільки батьки Миколи були палкими прихильниками співочого товариства «Боян», то знайомство Миколи із хоровими творами Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Анато́ля Вахнянина, Дениса Січинського відбулося на концертах товариства.
У 1911 році батьки віддають малого на навчання до Музичного Інституту ім. М. Лисенка (клас Марії Криницької). Та події 1914–17 років (Перша світова війна), змусили Колесс залишити рідну домівку і шукати прихистку у Відні. Там Микола навчався у гімназії і брав приватні уроки гри на фортепіано. Пізніше навчався у приватній школі італійської піаністки Маріетти де Джеллі.
З юнацьких років належав до Пласту, брав активну участь у його діяльності. Нагороджений одним із найвищих пластових орденів — «Вічного Вогню у Золоті».
Повернувшись до Львова, Микола зацікавився диригуванням. Тож коли його попросили підмінити диригента чоловічого хору гімназії, наміри освоїти диригентський фах утвердились остаточно. Проте батьки обрали Миколі інший шлях, і він із 1922 по 1923 роки навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету (Краків). Втім, відвідавши у Кракові концерт, на якому виконувалась Симфонія № 9 Людвіга ван Бетговена, Микола Колесса остаточно вирішив покинути медицину й стати професійним музикантом. Він вирушив до Праги і у 1924 році поступив до Карлового університету на факультет філософії та славістики, а також записався вільним слухачем до педагогічного інституту ім. Драгоманова на музичний факультет, де вивчав гармонію у Федора Якименка та диригування у Платоніди Щуровської.
В 1925 році Миколу Колессу прийняли на другий курс відділу композиції та диригування Празької консерваторії, навчання у якій він завершив 1928 року. Першим професійним твором композитора стала «Українська сюїта» (1928). Її прем'єра відбулася того ж року в Празькій консерваторії, а згодом (на пропозицію Станіслава Людкевича) ще й у Львові. В «Українській сюїті» яскраво вимальовується колорит, зокрема, гуцульського фольклору. Фінал сюїти має назву «Коломийка».
Після закінчення консерваторії Микола Колесса вступив до Школи вищої майстерності, де навчався композиції у Вітезслава Новака, учнями якого були також Нестор Нижанківський та Василь Барвінський. На той час у доробку композитора з'являються наступні твори: Варіації для симфонічного оркестру, Фортепіанний квартет, дві сюїти для фортепіано — «Дрібнички» та «Пасакалія, скерцо, фуга». З дипломом диригента й композитора Микола Колесса повертається до Львова. Проте, йому не одразу вдалося влаштуватись на роботу. Якийсь час викладав у оперній студії при консерваторії Польського товариства, диригував хором «Стрийський Боян», вів курси сільських диригентів. Вже тоді заклався підмурівок його диригентської школи.
Згодом Микола Філаретович отримав постійне місце викладача теоретичних дисциплін та диригування у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка у Львові (1931—1939).
Пісні, романси, у тому числі цикли «В краю квітучої вишні» (1971, сл. І. Такубоку) і «Дитячі сни» (1978, сл. народні)
обробки лемків (у тому числі вокально-інструментальний цикл «Лемківське весілля», для хору та струнного квартету, 1937; 2-а ред. 1967), волинські, поліські, гуцульські народні пісні, а також білоруські, чеські, словацькі та угорські
Микола Колесса. Сто років молодості / Наталка Самотос‐Баєрлє. – Львів: Аверс, 2014. – 288 с.
Посилання
Колесса Микола Філаретович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 488-490.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
