У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Боян (значення).
Боян
Боян — назва мережі українських хорових і музичних товариств[1], які діяли в Західній Україні впродовж кінця ХІХ ст. до 1939 р. (до початку Другої світової війни), короткочасно деякі товариства відновили діяльність у 1941—1944 рр. (наприклад, «Дрогобицький Боян»). Перше товариство засноване в 1891 році
Заснування «Львівського Бояну» стало поштовхом до утворення мережі філій у багатьох містах Західної України. Товариства мали на меті підтримувати розвиток української музичної культури та хорового співу, а також опікувалися музичною освітою та нотодруком. На початках «Бояни» об'єднували аматорів, згодом стали важливими осередками діяльності відомих диригентів, композиторів, музикантів і педагогів. При товариствах діяли хори, музичні школи, нотні бібліотеки та видавництва, оркестрові гуртки. Боянівці влаштовували різноманітні вечори, концерти, конкурси, передовсім, шевченківські.
На початках в центрі уваги було збереження і плекання української пісні — ідея, що стала одним із головних поштовхів
до утворення хорового товариства «Боян».
Впродовж усієї діяльності «Боянів» тривала полеміка довкола трьох головних питань статусу і мети товариства:
репертуар — лише українські
пісні (народні й авторські) чи широкий обсяг національної та світової хорової та вокально-інструментальної літератури;
ціль — спів повинен бути одним із засобів розгортання національного
руху чи хор покликаний піклуватися про
естетичний розвиток музичного мистецтва;
статус — добровільне аматорське товариство чи професійний хор[3].
Фактично ж, хорове товариство «Львівський Боян» та його філії стали першою в Галичині спробою організувати українську музично-концертну інституцію (в силу традиції та можливостей, у своїй практичній діяльності вона зосередилася, головно, на вокальній творчості).