PROFILBARU.COM

Базилевич Анатолій Дмитрович
Базилевич Анатолій Дмитрович
Народження	7 червня 1926; Жмеринка, Вінницька округа, Українська СРР, СРСР
Смерть	30 червня 2005 (79 років)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР; Україна
Навчання	Харківський художній інститут (1953)
Діяльність	графік
Вчитель	Світличний Єфрем Павлович, Бондаренко Григорій Антонович, Дайц Йосип Абрамович, Мироненко Василь Федорович, Страхов Адольф Йосипович, Супонін Петро Михайлович, Кокель Олексій Опанасович і Філонов Іван Никифорович
Член	Спілка радянських художників України
Нагороди	;
	Базилевич Анатолій Дмитрович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Базилевич.

Анато́лій Дми́трович Базиле́вич (7 червня 1926, Жмеринка — 30 червня 2005, Київ) — український радянський та український графік; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Батько графіка Олексія Базилевича.

Біографія

Народився 7 червня 1926 року в містечку Жмеринці (нині Вінницька область, Україна) у сім'ї інженера. У 1933 році з батьками переїхав до Маріуполя, де пішов навчатися до школи та відвідував художній гурток у Будинку піонерів Іллічівського району (керівник Кузьма Бендрик)^[1]. Під час німецько-радянської війни разом із батьками був відправлений на примусові роботи до Німеччини. В 1944 році батько загинув під час бомбардування. 1945 року повернувся до Маріуполя, працював художником-оформлювачем на заводі та завершив середню освіту у вечірній школі^[2]^[3].

Протягом 1947—1953 років навчався у Харківському художньому інституті, де його вчителями були Григорій Бондаренко, Йосип Дайц, Адольф Страхов, Єфрем Світличний, Василь Мироненко, Петро Супонін, Олексій Кокель, Івана Філонова. Дипломна робота — ілюстрації до «Буковинської повісті» Ігоря Муратова^[4]. Його найближчим товаришем у інституті був Іван Губський, майбутній художник-соцреаліст^[2].

З 1953 року переїхав до Києва, де співпрацював із місцевими видавництвами «Молодь», «Веселка», «Дніпро», «Мистецтво», «Радянський письменник», «Радянська школа» (усі — Київ), харківським — «Прапор», з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва та редакцією діафільмів «Укркінохроніки». В 1954 році познайомився з сусідкою Іриною Федькіною, портрет якої назвав «Портрет у червоній сукні». Невдовзі Анатолій та Ірина одружилися, в них народилося двоє дітей — син Олексій (1956) та донька Ірина (1962). Викладати книжкову графіку в Київському художньому інституті відмовився на знак солідарності зі звільненим за «націоналізм» колегою, художником-графіком, шістдесятником Григорієм Гавриленком^[2].

Мешкав у Києві, у будинку на вулиці Академіка Філатова, № 10а, квартира № 9. 30 квітня 1997 року загинула в автокатастрофі його дочка Ірина, після чого права рука Анатолія Базилевича майже відмовила^[2].

Помер на 80-му році життя 30 червня 2005 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′3.00″ пн. ш. 30°30′3.10″ сх. д. / 50.4175000° пн. ш. 30.5008611° сх. д. / 50.4175000; 30.5008611). Надмогильний камінь стилізований під козацький хрест^[2].

Творчість

Інтерес до малювання проявив ще в ранньому дитинстві. Першою книжкою, оформленою Базилевичем, були «Байки» українського поета, прозаїка і перекладача Геннадія Брежньова, видані в 1951 році. Творчою манерою наслідував художника Євгена Кібрика, котрий у 1943—1945 роках створив ілюстрації до повісті «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. В 1956 році прийнятий до Спілки художників України^[2].

Працював у галузях книжкової та станкової графіки (автор низки екслібрисів^[5]), монументального живопису. Серед робіт:

Ілюстрації до книжок

«Байки» Геннадія Брежньова (1951)^[6];
«Байки» Івана Крилова (1952);
«Сафат Зінич» Юрія Федьковича (1953);
«Гумористичні оповідання» Антона Чехова (1953);
«Ріка грає» Володимира Короленка (1953);
«Порфирій Петрович» М. Салтикова-Щедріна (1953);
«Піднята цілина» (1954), «Тихий Дон» (1960) Михайла Шолохова;
«Казки» Ганса Крістіана Андерсена (1955);
«Записки причетника» Марка Вовчка (1955);
«Кіт у чоботях» та «Синя Борода» Шарля Перро (1955);
«Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека (1957);
«Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка (1961);
«Старосвітські батюшки та матушки» (1963), Кайдашева сім'я (1980) Івана Нечуя-Левицького;
«Повернення з зірок» Станіслава Лема (1965);
«Переслів'я» Степана Руданського (1966);
«По щучому велінню» Марка Кропивницького (1967)^[7];
«Енеїда» (1968; 1994)^[8], «Наталка Полтавка» (1990) Івана Котляревського;
збірки «Українські народні казки» (1970, 1974);
«Брама невмирущості» Кіндрата Кропиви (1974);
казки Михайла Стельмаха (1980);
«Абу-Касимові капці» Івана Франка (1984);
«Як Мамай до Канади їхав» Володимира Бровченка (1984).

Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського.
Ілюстрації до «Кайдашевої сім'ї» Івана Нечуя-Левицького.

Виконав ілюстрації до окремих творів Тараса Шевченка: «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Відьма», «Єретик», «Гайдамаки» (всі кольорові, олія, 1961). Автор станкового твору «Зустріч з сестрою» (м'який лак, 1963), малюнків для поштових листівок з українськими народними піснями на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати», «Од села до села», «У гаю, гаю», «Ой гоп, гопака» (всі — туш, перо, акварель, 1961), «Перебендя старий, сліпий», «Якби мені черевички» (обидві — туш, перо, акварель, 1962). Взяв участь в ілюструванні ювілейного видання «Кобзаря» (Київ, 1964 — ілюстрація до поеми «Тарасова ніч», м'який лак, 1963). Оформив видання «Малий Кобзар» (Київ, 1969).

Монументальний живопис

стінопис «Революція», «Перемога», «Наука», «Праця» в Київському університеті (1967, у співавторстві з Олександром Вороною, Юрієм Ільченком)^[5];
розпис кафе «Еней» Київського будинку літераторів (1967)^[5].

Брав участь республіканських у виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1953 року, зарубіжних — з 1955 року. Персональні виставки відбулися в Києві 1961 та 1996 року, Москві у 1962 році^[9].

Твори зберігаються в Національному художньому музеї України та Музеї книги та друкарства України в Києві, Горлівському, Запорізькому і Херсонському художніх музеях, Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Франка, Стеблівському літературно-меморіальному музеї Івана Нечуя-Левицького^[10].

Відзнаки

Срібна медаль ВДНГ СРСР (1962; за ілюстрації до «Тихого Дону» Михайла Шолохова та «Пана Халявського» Григорія Квітки-Основ'яненка)^[3];
Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1969 року (за ілюстрації до поеми «Енеїда» Івана Котляревського видавництва «Дніпро»)^[1];
Народний художник України з 1993 року^[11];
Всеукраїнська премія «Визнання» (2001; в номінації «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»)^[12].