Єпішев Олексій Олексійович

Єпішев Олексій Олексійович
Народження	6 (19) травня 1908 або 19 травня 1908(1908-05-19)[1] Астрахань, Російська імперія[2]
Смерть	15 вересня 1985(1985-09-15)[3][1] (77 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Освіта	Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Генерал армії
Командування	Політичне управління Червоної армії
Війни / битви	німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За оборону Києва» Медаль «За визволення Праги» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «За освоєння цілинних земель» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Іноземні нагороди Орден Білого Лева I ступеня Орден Відродження Польщі (Командорський хрест (із зіркою) Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня Медаль Перемоги і Свободи 1945

Олексій Олексійович Єпішев (нар. 6 (19) травня 1908(19080519), м. Астрахань, нині РФ — 15 вересня 1985 м. Москва) — радянський партійний та державний військовий діяч; начальник Головного політичного управління Радянської армії та флоту (1962—1985), генерал армії (1962). Герой Радянського Союзу (21.02.1978). Лауреат Ленінської премії (1983). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 3—4-го, 6—11-го скликань. Депутат Верховної Ради УРСР 2—3-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1938—1952 і 1954—1956 рр. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У в 1940—1949 рр. Кандидат у члени ЦК КПРС в 1952—1964 р. Член ЦК КПРС в 1964—1986 р.

Біографія

Народився в родині робітника-бондаря лісотарного заводу Олексія Дмитровича та домогосподарки Мотрони Іванівни Єпішевих. У 1921 році закінчив трикласне парафіяльне училище в Астрахані. У вересні 1921 — вересні 1923 року — учень бондаря школи фабрично-заводського навчання Волго-Каспійського держрибтресту в Астрахані.

З вересня 1923 по листопад 1927 року працював підручним бондаря і бондарем астраханських бондарних майстерень Волго-Каспійського держрибтресту. У 1925 році закінчив три класи вечірньої школи 2-го ступеня в Астрахані. У 1926 році вступив до комсомолу. У листопаді 1927 — лютому 1928 року — слухач Астраханських губернських курсів з підготовки комсомольських робітників.

У лютому — серпні 1928 року — інструктор районного бюро юних піонерів Селенського районного комітету ВЛКСМ міста Астрахані. У серпні 1928 — жовтні 1929 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Астраханського районного комітету ВЛКСМ.

У жовтні 1929 — жовтні 1930 року — завідувач загального відділу, інструктор Астраханського районного комітету ВКП(б).

Член ВКП(б) з листопада 1929 року.

З 1930 року — в Червоній армії. У жовтні 1930 — листопаді 1931 року — курсант-однорічник 7-го полку зв'язку Приволзького військового округу. У листопаді 1931 — лютому 1933 року — начальник 5-го відділення штабу 61-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу.

У лютому 1933 — травні 1938 року — слухач інженерного факультету Військової академії механізації та моторизації РСЧА імені Сталіна. Був комсоргом курсу, секретарем бюро ВЛКСМ інженерного факультету, секретарем Центрального бюро ВЛКСМ академії, секретарем партійного комітету інженерного факультету і членом Центрального партійного бюро академії.

5 травня 1938 — 6 березня 1940 року — парторг ЦК ВКП(б) на Харківському машинобудівному заводі № 183 імені Комінтерну та 1-й секретар Комінтернівського районного комітету КП(б)У міста Харкова.

6 березня 1940 — листопад 1942 року — 1-й секретар Харківського обласного і міського комітетів КП(б)У. З початком німецько-радянської війни в липні 1941 року також призначений уповноваженим Державного комітету оборони СРСР на Харківському тракторному заводі (ХТЗ) № 265 із виробництва бронетракторів і Т-60 та комісаром Харківського корпусу народного ополчення. Весною 1942 року разом із Харківським обласним комітетом КП(б)У евакуйований в місто Енгельс Саратовської області РРФСР. У 1942 році — уповноважений Військової ради Сталінградського фронту із забезпечення танкових військ танками, моторами і запасними частинами на Уралі.

З листопада 1942 по січень 1943 року — відповідальний організатор Управління кадрів ЦК ВКП(б). Одночасно, у грудні 1942 — лютому 1943 року — заступник народного комісара середнього машинобудування СРСР з кадрів.

У лютому 1943 року прибув до Харковав, знову очолив Харківський обласний комітет КП(б)У. Але через місяць, після наступу німецьких військ, евакуювався з Харкова на Урал, де був призначений 1-м секретарем Нижньотагільського міського комітету ВКП(б) Свердловської області. У травні 1943 року переведений на політичну роботу в Радянську армію.

У травні — жовтні 1943 року — член Військової ради 40-ї армії Воронезького фронту. У жовтні 1943 — травні 1945 року — член Військової ради 38-ї армії 1-го, 2-го та 4-го Українських фронтів. У липні 1944 року був поранений біля містечка Дунаїв, до вересня 1944 року лікувався в госпіталі в Москві. У травні 1945 — серпні 1946 року — член Військової ради 40-ї армії.

10 липня 1946 — 25 січня 1949 року — секретар ЦК КП(б)У з кадрів.

У грудні 1948 — січні 1950 року — слухач курсів із підготовки і перепідготовки 1-х секретарів обкомів при ЦК ВКП(б).

9 січня 1950 — 3 вересня 1951 року — 1-й секретар Одеського обласного комітету КП(б)У.

У червні — серпні 1951 року — інспектор ЦК ВКП(б).

26 серпня 1951 — 11 березня 1953 року — заступник міністра державної безпеки СРСР з кадрів.

29 березня 1953 — 13 серпня 1955 року — 1-й секретар Одеського обласного комітету КПУ.

14 серпня 1955 — 27 листопада 1960 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Румунії.

27 листопада 1960 — 30 червня 1962 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Югославії.

• 
  Олексій Єпішев, 1961.

11 травня 1962 — 5 липня 1985 року — начальник Головного політичного управління Радянської армії та флоту та член Ради Оборони СРСР і Головної Військової Ради. З серпня 1965 по травень 1966 року — член Ідеологічної комісії при ЦК КПРС.

Як начальник Головного політичного управління Радянської армії та флоту в 1962—1985 роках був організатором та керівником компартійного контролю за офіцерським корпусом Радянської армії та вищим представником ЦК КПРС у армійському командуванні і Генеральному штабі РА.

5 липня — 15 вересня 1985 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Праці

• «Могутня зброя партії. Деякі питання партійно-політичної роботи в армії і на флоті» (1973)
• «Ідеологічна боротьба з військових питань» (1974)
• «Ідеологічна робота в сучасних Збройних Силах» (1978)
• «Ідеям партії вірні» (1981)
• «Актуальні питання партійно-політичної роботи в армії і на флоті» (1984)

Родина

Дружина — Тетяна Олексіївна.

Звання

• воєнінженер 3 рангу
• генерал-майор (26.05.1943)
• генерал армії (11.05.1962)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (21.02.1978)
• чотири ордени Леніна (23.01.1948, 22.02.1968, 21.02.1978, 18.05.1983)
• орден Жовтневої Революції (4.05.1972)
• чотири ордени Червоного Прапора (23.10.1943, 7.01.1944, 23.05.1945, 4.11.1981)
• орден Богдана Хмельницького І ст. (25.08.1944)
• два ордени Вітчизняної війни І ст. (29.05.1944, 11.03.1985)
• орден Трудового Червоного Прапора (17.05.1958)
• три ордени Червоної Зірки (19.09.1941, 27.08.1943)
• орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» ІІІ-го ст.
• медалі
• лауреат Ленінської премії (1983, за участь у підготовці та виданні 12-томної «Історії другої світової війни 1939—1945»)
• два ордени Червоного Прапора (Монголія, травень 1978)
• орден «Бойовий Хрест» (Чехословаччина)
• орден «Білого Лева» (Чехословаччина)
• орден Червоного Прапора (Монгольська Народна Республіка)
• орден «Народна Республіка Болгарія» I ст. (Болгарія)
• орден «Хрест Грюнвальда» II класу (Польща)
• почесний громадянин Києва (позбавлений 2023 року)^[4]

Пам'ять

• вулиця Єпішева в місті Астрахані
• колишнє Вище військово-політичне училище інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії О. О. Єпішева в Донецьку

Примітки

1. Петров Н. В. Кто руководил органами госбезопасности: 1941—1954 — Мемориал, 2010. — ISBN 966-95519-0-0
   d:Track:Q2061139d:Track:Q851563d:Track:Q28027554
2. Епишев Алексей Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
3. Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683
4. Брежнєва і ще п'ятьох осіб позбавили звання "Почесний громадянин Києва". РБК-Украина (укр.). Процитовано 29 травня 2023.

Джерела

• Епишев Алексей Алексеевич [Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine.] // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза (1898—1991). (рос.)
• П. Гуцал. Єпішев Олексій Олексійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.

Портал «Біографії»   Портал «СРСР»