Гостра необхідність боротися з підвищеною активністю загонів четників і партизан-комуністів на окупованих територіях Югославії змусила влада Третього Рейху продовжити процес формування загонів з етнічних німців (фольксдойче) Балкан. На основі частин місцевої самооборони етнічних німців було вирішено створити гірськострілецьку дивізію. Її головним завданням повинна була стати боротьба з партизанами [3]. Як офіцерів в дивізію набиралися офіцери німецького походження, раніше служили в арміях балканських країн або Австро-Угорщини. Командиром дивізії був призначений бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС Артур Флепс, в минулому генерал румунської армії, один зі старших офіцерів 5-ї дивізії СС «Вікінг». Формувалася дивізія на території Банату. 1 квітня 1942 року дивізія була перейменована на добровольчу дивізію СС «Принц Ойген», на честь великого австрійського полководця Євгенія Савойського. У складі дивізії були сформовані два гірськострілецькі полки (1-й і 2-й), а також різні допоміжні частини.
Дивізія була сформована до жовтня 1942 року з 15 000 фольксдойче, що проживали у Банаті. Однак вербування добровольців доповнювалася масовим закликом. Крім того, в дивізію потрапило і деяка кількість сербів, румунів та угорців, а також окремі члени хорватських каральних загонів. Відразу після формування вона була перекинута в басейн річки Західна Морава, в район міст Ужиці, Пожега, Чачак, Слатина і Кралево.
Бойовий шлях дивізії
Наприкінці 1942 року дивізія була відправлена до Хорватії, в район міст Загреб і Карловац. Тоді в цьому районі йшла підготовка для чергового німецького наступу на югославських партизан. Наступ під кодовою назвою «Вайсс I» почалося 8 січня 1943 року. Німці планували очистити від партизанів райони на заході і північному заході від Сараєва. Кровопролитні бої з партизанами в гористій місцевості йшли до 16 лютого, в них крім німців взяли участь італійські та хорватські частини. В результаті наступу втрати партизан склали близько 8500 осіб, їм довелося залишити околиці Бихачу.
Під час операції «Вайсс II» дивізія брала участь в битві на Неретві, а потім несла охорону дороги Сараєво-Мостар. Навесні 1943 року взяла участь в атаці на четників у Чорногорії. Операція «Шварц» почалася 11 травня, в наступі взяли участь три піхотні дивізії Вермахту, та 4-й полк дивізії «Бранденбург», три піхотні дивізії італійців і дві піхотні дивізії хорватів. Внаслідок цього четники були змушені залишити Чорногорію і відступити до Сербії, їх втрати склали близько 4000 бійців. Після закінчення операції дивізія «Прінц Ойген» була направлена в Боснію, де розмістилася на просторах від Тузли до річки Босна. Дещо пізніше дивізія знову повернулася в район Мостара. У червні 1943 року командиром дивізії був призначений бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС Карл Рейхсріттер фон Оберкамп.
14 жовтня 1944 року основні частини дивізії були знищені або здалися в полон 2-й болгарської армії, що воювала у складі Третього Українського фронту, на території колишньої Югославії. Дивізія, проте, після важких втрат і здачі в полон не була повністю розформована, а була докомплектована свіжими силами.
Дивізія воювала на Балканах до травня 1945 року. Залишки дивізії здалися у полон югославським частинам у Целе (Словенія).
Дивізійні емблеми та однострій
Емблемою (тактичним знаком) 7-ї добровольчої гірськострілецької дивізії СС «Принц Ойген» була руна «Одал».
Особовий склад дивізії на чорних петлицях використовував руну «Одал». Серед військовиків дивізії (як і у 3-ї дивізії СС «Мертва голова»), були випадки носіння рун на обох петлицях, позначаючи звання тільки на погонах [2]. Військовики дивізії з німців, носили на лівій кишені однострою, руни СС.
Особовий склад дивізії з грудня 1942 року використовував чорні манжетні стрічки завширшки 32 мм, які несли на собі назву дивізії («Prinz Eugen»). Військовики полку «Артур Флепс», з грудня 1944 року, носили стрічки з назвою полку («Artur Phelps»). Колишні члени 21-ї гірської дивізії СС «Скандербег» носили стрічки свого попереднього підрозділу («Skanderbeg»).
В зв’язку з тим, що дивізія була гірськострілецька, то військовики дивізії на правому рукаві носили шеврон з едельвейсом. Також металеву емблему едельвейса носили на кепі. Канти погонів, та підкладка погонів (офіцери) були військового світло-зеленого кольору. Особовий склад 7-го танкового батальйону дивізії мав рожевий (танкові війська) військовий колір[3].
↑Уіндроу М.Охоронні загони НСДАП. Війська СС (в перекладі Красуліної О.В.) — М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ТОВ «Видавництво Астрель», 2004. — С. 22—63 [1]с. 8 кол. іл.
↑Уіндроу М.Охоронні загони НСДАП. Війська СС (в перекладі Красуліної О.В.) — М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ТОВ «Видавництво Астрель», 2004. — С. 22—63 [1] с. 8 кол. іл.
↑Уільямсон Г. Німецькі гірськострілецькі та лижні частини. 1939-1945 (в перекладі з англійської Козлова О. І.,) — М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ТОВ «Видавництво Астрель», 2002. — С. 59—63 с.12 кол. іл
Література
Bundesarchiv (Hg.): Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus in Jugoslawien, Griechenland, Albanien, Italien und Ungarn (1941–1945).Europa unterm Hakenkreuz. Die Okkupationspolitik des deutschen Faschismus (1938–1945). Band 6. Hüthig Verlag, Berlin 1992, ISBN 3-8226-1892-6.
Thomas Casagrande: Die Volksdeutsche SS-Division «Prinz Eugen». Die Banater Schwaben und die nationalsozialistischen Kriegsverbrechen. Campus, Frankfurt 2003 ISBN 3-593-37234-7.
James Lucas: Handbuch der Wehrmacht 1939–1945. Ein Nachschlagewerk. Tosa-Verlag, Wien 2000, ISBN 3-85492-152-7.
Rolf Michaelis: Die Gebirgsdivisionen der Waffen-SS. 2. Auflage. Michaelis-Verlag, Berlin 1998, ISBN 3-930849-22-4.
Klaus Schmider: Auf Umwegen zum Vernichtungskrieg? Der Partisanenkrieg in Jugoslawien, 1941–1944 in: R.D. Müller, H.E. Volkmann, (Hrsg. im Auftrag des MGFA): Die Wehrmacht: Mythos und Realität, München, Oldenburg 1999, ISBN 3-486-56383-1, S. 910 ff.
Wolfgang Schneider: Die Waffen-SS. Lizenzausgabe. Bechtermünz-Verlag, Augsburg 2002, ISBN 3-8289-0514-5
Karl-Volker Neugebauer, Ernst W. Hansen, Gerhard P. Groß: Grundkurs deutsche Militärgeschichte: Grundkurs deutsche Militärgeschichte 2. Das Zeitalter der Weltkriege 1914 und 1945: Völker in Waffen, Bd. 2, Oldenbourg 2007; ISBN 3-486-58099-X
Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.). — Смоленськ: Русич, 1999. — 415с. — ISBN 5-88590-961-X, 0-283-06280-0(рос.)
Б. Л. Девіс Уніформа Третього рейха. 1933—1945 (переклад з англійської Гаврилова І. В.). — М.: ТОВ «Видавництво Астрель»: ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — 160 с. — ISBN 5-17-009715-8 (ТОВ «Вид. АСТ»), ISBN 5-271-02614-0 (ТОВ «Видавництво Астрель») (рос.)
Ламсден Р. Охоронні загони НСДАП. Загальні СС (в перекладі Красуліної О.В.) —М.: ТОВ «Видавництво Астрель»: ТОВ «Видавництво АСТ», 2003. — 62 [2]с.8 кол.іл. —ISBN 5-17-021352-2 (ТОВ «Вид. АСТ»), ISBN 5-271-07617-2 (ТОВ «Видавництво Астрель»), ISBN 1-85532-358-3 (англомовне видання) (рос.)
Уіндроу М. Охоронні загони НСДАП. Війська СС (в перекладі Красуліної О.В.) —М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ТОВ «Видавництво Астрель», 2004. — 63 [1]с.8 кол.іл. —ISBN 5-17-022241-6 (ТОВ «Вид. АСТ»), ISBN 5-271-08057-9 (ТОВ «Видавництво Астрель»), ISBN 0-85045-425-5 (англомовне видання) (рос.)
Уільямсон Г. Німецькі гірськострілецькі та лижні частини. 1939-1945 (в перекладі з англійської Козлова О. І.,) — М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ТОВ «Видавництво Астрель», 2002. — 63с.12 кол.іл. —ISBN 5-17-016441-6 (ТОВ «Вид. АСТ»), ISBN 5-271-05210-9 (ТОВ «Видавництво Астрель»), ISBN 1-85532-572-1 (англомовне видання) (рос.)
* Частини Ваффенн-СС формально не були складовою Вермахту, але перебуваючи на фронті, знаходилися у підпорядкуванні (в оперативному відношенні) командування Вермахту