3-й Гайдамацький піхотний полк

Гайдамацький Кіш Слобідської України Третій Гайдамацький піхотний полк Гайдамацька бригада
Провідники коша
На службі	грудень 1917 — 1918
Країна	УНР
Тип	піхота
Чисельність	кіш, полк, бригада
Війни/битви	Українська революція Радянсько-українська війна (1917—1921)
Командування
Визначні командувачі	Симон Петлюра Володимир Сікевич Омелян Волох
Медіафайли на Вікісховищі

Гайдамацький Кіш Слобідської України — військова частина у складі Армії УНР. Остаточно сформована в січні 1918 року Симоном Петлюрою, який став його отаманом.

Формування

Згідно зі споминами М. Чеботарьова, початкову основу формування склали 200—250 вояків-добровольців з 2-го Українського запасного полку Омеляна Волоха (створеного шляхом українізації дислокованого в Харкові 28-го запасного піхотного полку Російської імператорської армії), яким вдалося вийти з бою з прибулими до міста більшовиками-«антоновцями» не ушкодженими та уникнути роззброєння^[1].

Після роззброєння полку 10 січня Волох з півсотнею офіцерів виїхав до Полтави. У Полтаві Волох почав формувати нову частину для боротьби з більшовиками. До свого загону він приєднав юнкерів з Полтавської й Чугуївської школи та козаків 1-го Українського козацького кінно-навчального полку на чолі з Гомзіним Борисом. Цей зведений полк Волох назвав Гайдамацький кіш Слобідської України.^[2]

Частини з яких сформували кіш:

• 1-й Український козацький кінно-навчальний полк — Гомзин Борис Володимирович
• 1-й Запорізький полк — Захарчук Святослав Косьмич
• 2-й Український запасний полк — Волох Омелян Іванович

Після боїв за Гребінку харківський загін Волоха утворив підрозділ «курінь червоних гайдамаків»^[3]. В Києві з добровольців 2-ї піхотної юнацької школи (колишньої 2-ї Київської школи прапорщиків) Симоном Петлюрою було зрекрутовано «курінь чорних гайдамаків» (до 150 вояк). Назву підрозділи отримали згідно з кольорами шликів. Першою спільною військовою акцією кошу, разом з сотнею Січових стрільців Романа Сушко, були бої за станцію Кононівка.

Окрім куренів червоних і чорних гайдамаків, формація у своєму складі мала кінну отаманську сотню та гарматний дивізіон (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша, окрім добровольців, складався у тому числі зі старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час вмиротворення Січневого повстання та оборони Києва від військ більшовиків. Перший курінь здебільшого складали досвідчені солдати-фронтовики^[4]. Їх уніформу початково складали шапка з червоним шликом, червоні шкіряні штани та жовтий кожушок^[5].

Курінь «чорних гайдамаків» комплектувався з юнкерів 2-ї піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь «червоних» гайдамаків формувався з добровольців — офіцерів Російської імператорської армії, які перейшли на службу до армії УНР, та з юнкерів київських військових шкіл.

Бої за Донбас

У березні 1918 року Кіш перейменували на Гайдамацький піхотний полк (командир — полковник Володимир Сікевич) та включили до складу Запорізького корпусу.

У червні 1918 року полк переформували в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном та кінною сотнею. Командував бригадою Омелян Волох. У листопаді 1918 січні 1919 року гайдамацькі частини розташовувалися в районі Бахмут — Яма — Лиман — Ниркове, який контролювали^[6].

Командування

• грудень 1917 — березень 1918 — Петлюра Симон Васильович

• березень 1918 — червень 1918 — Сікевич Володимир Васильович

• червень 1918 — липень 1918 — Волох Омелян Іванович

• липень 1918 — листопада 1918 — Сильванский Микола Михайлович

• 1919 — Виноградів Юрій

• 16 листопада 1918—1920 — Волох Омелян Іванович

Склад

грудень 1917

• 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний Никифор
• 1-й юнкерський курінь гайдамаків
• 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович

січень 1918

• 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний, Никифор
• 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович Кінна сотня — Ляхович
• 1-я Сотня січових стрільців — Сушко, Роман Кирилович
• 1-й Гайдамацький гарматний дивізіон — Смовков К.

червень 1918

• 1-й курінь Чорних гайдамаків — Блаватний, Никифор
• 1-й курінь Червоних гайдамаків — Волох, Омелян Іванович
• Кінна сотня — Ляхович
• 1-й Гайдамацький гарматний дивізіон — Смовков К.

Військовики коша

• Абриньба Дмитро Ілліч (з кінця листопада 1917 року) — командир Гайдамацького куреня у Катеринославі;
• Байло Сергій Ілліч (з січня 1918 року) — ад'ютант командира коша;
• Блаватний Никифор Іванович — командир куреня Чорних гайдамаків;
• Волох Омелян Іванович — командир Гайдамацької бригади;
• Гомзин Борис Володимирович — старшина куреня Червоних гайдамаків;
• Дельвіг Сергій Миколайович — начальник артилерії;
• Довженко Олександр Петрович — вояк куреня Чорних гайдамаків;
• Дмитріюк Василь — лікар Гайдамацького коша;
• Захарчук Святослав Косьмич — старшина 1-ї сотні куреня Червоних гайдамаків;
• Кирей Василь Тадейович — начальник артилерії (листопад-грудень 1917);
• Сливинський Олександр Володимирович — начштабу;
• Смовський Костянтин Авдійович — ком. гарматної батареї;
• Овчаренко Леонтій — командир броньованих частин;
• Сікевич Володимир Васильович — командир Гайдамацького піхотного полку;
• Чорний Сергій Іванович — командир батареї;
• Шпилинський Олександр Опанасович — молодший старшина Наливайківської сотні;
• Удовиченко Микола Іванович — начальник розвідчого відділу

Примітки

1. Визвольні змагання очима контррозвідника. (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва): Науково-документальне видання — К.: Темпора, 2003—288 с. (26 с.) ISBN 966-8201-00-0
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 9 червня 2020.
3. Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Реальний стан збройних сил супротивників
4. Дорошенко Д. І. Історія України, 1917—1923 рр. Том 1 — К.: Темпора, 2002. — 320 с. (204 с.) ISBN 966-95991-5-6
5. «Червоного кольору шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, і нерухоме самовпевнено залізне обличчя маніяка: нібито справді воскресший гайдамака прастарих часів» Всеволод Петрів «Військово-історичні праці. Спомини» (вступ В. Сергійчука) Збірник, «Поліграфкнига» К; 2002 640 с. ISBN 966-530-110-1
6. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2020. Процитовано 13 березня 2020.

Джерела

• Довідник з історії України [Архівовано 9 травня 2009 у Wayback Machine.].
• Литвин С. Х. Гайдамацький кіш Слобідської України [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Тинченко Я. Гайдамаки з Донбасу [Архівовано 4 лютого 2013 у Wayback Machine.] // Український тиждень. — 2010. — № 16 (129), 23 квітня.
• Щусь О. Й. Гайдамацький кіш Слобідської України [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 18. — ISBN 966-00-0405-2.

Посилання

• Кіш Слобідської України [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 648. — 1000 екз.
• Тинченко Я. Гайдамаки з Донбасу. Як «донецькі» придушили повстання на «Арсеналі» [Архівовано 13 січня 2022 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2011. — 4 лютого.