Увійшов в історію українського державотворення як член Української Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича, Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у червні 1918, член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р., виконувач обов'язків міністра в уряді Володимира Чехівського тощо.
Неординарна постать С. Шелухіна, його наукові та публіцистичні праці замовчувалися радянською історіографією.[1] Про нього навіть згадки не було у монографіях, підручниках та навіть в енциклопедіях та довідниках, виданих у радянський час.[1]
Сім'я Шелухіних має глибоке українське коріння. Одна з гілок родоводу бере свій початок з XVIII ст. від полковника Панькевича, котрий був соратником Богдана Хмельницького.[3]
У 1783 році у Якова Васильовича Шолухи та його дружини Тетяни з роду Панькевичів народився син, якого назвали Павлом.[4]
Документально родовід Шелухіних зустрічається на початку ХІХ ст.: в 1810 році Василь Шолуха зі старшинського роду просив місцеву владу видати його 21-річному сину Якову свідоцтво про дворянське походження.[5]
Тим часом, Павло Якович зробив військову кар'єру в російській армії, правда, вже зі зміненим на російський лад прізвищем — Шелухін. Саме у Павла Яковича і його дружини Євдокії Григорівни народився 6 жовтня 1864 року в родовому маєтку с. Деньга Золотонінського повіту Полтавської губернії син Сергій. За кілька днів він був похрещений у Михайлівській церкві того ж села[6].
В 1912 році в Одесі на вулиці Пушкінській, 21 С. Шелухін в одного із нотаріусів підтверджував своє і брата Андрія дворянське походження.[7]
Навчання
Першим його вчителем був І. Ф. Бойко — племінник Тараса Григоровича Шевченка.[1] До вступу у Лубенську гімназію його готувала тітка — освічена українка.[8] Лубенську гімназію очолював на той час відомий український діяч та письменник Матвія Симонов (Номис), який викладав там грецьку мову. Сергій уже в гімназії виявляв неабиякі здібності — у восьмому класі склав підручник з тригонометрії, схвалений відомим математиком А. Вінклером, про що було зроблено запис в атестаті зрілості, який він отримав у 1883 році.
У 1883 році вступив до університету св. Володимира в Києві для здобуття загальної освіти, де прослухав курси на фізико-математичному факультеті з алгебраїчного аналізу диференціального та інтегрального числення та ін. у професорів Ващенка-Захарченка, Авенаріуса, Роммера, Шіллера.
Професор Буданов, після ознайомлення з роботою «Татьба по Русской Правде», зробив на ній напис «рос.Работа самостоятельная и дельная. Прошу автора переговорить», — і порадив зайнятися історією руського права та готуватися в професуру при університеті. Аналогічно зробив і професор Казанцев, ознайомившись з роботою студента «DOS по римському праву».[11]
Під час навчання в університеті Сергій був активним учасником національного відродження, членом «української громади», захищав ідеали незалежної соборної України.
Робота і громадська діяльність
У 1888 році С. Шелухін закінчує навчання, оскільки обставини примушують його шукати заробіток, а не займатися наукою. Їде на Херсонщину, де в Єлисаветграді стає кандидатом на судові посади в окружному суді. Спеціалізацію обирає собі цивільне право. Також проходить усі посади з кримінального права. Два роки вивчає ще медицину і виступає на засіданні Медичного товариства з доповіддю, яку було надруковано в «Літературно-Науковому віснику» в 1902 році.[12] Працюючи в Єлисаветградському окружному суді С. Шелухін був почесним мировим суддею Кам'янець-Подільської мирової округи, головував на засіданнях з'їзду мирових суддів, згодом став прокурором Кишинівського окружного суду.[1]
При цьому досить активно займався дослідницькою, публіцистичною роботою в «Єлисаветградському віснику», опублікував низку правничих статей, які мали реальні правничі наслідки. Уже в той час в Україні траплялись афери з фальшивими грішми. С. Шелухіним було написано статтю «Наказуемое мошенничество», яку згодом передрукував цілий ряд часописів. Після цих публікацій було видано відповідний закон і афери припинились.[1]
С. Шелухін написав 20 праць із питань права, публікація яких викликала великий резонанс. Багато його статей та нарисів у 1892—1902 роках було надруковано у часописі «Бессарабець». Серед них — «Внебрачные дети по Бессарабским Законам», де доводилась штучність та казуїстичність чинних статей закону до позашлюбних дітей. Коли Сергій Павлович опублікував матеріал, де доводив, що однодвори та міщани, які проживають у сільській місцевості, підлягають волосним судам, а не земським начальникам, Сенат повністю погодився. Його нарис про незаконність позасудових арештів викликав скасування цієї практики.[1]
В Одесі
У 1902 році Сергій Павлович переїжджає до Одеси, де 15 років служить членом Одеського окружного суду, потім — Генеральним суддею, і нарешті — сенатором з цивільного департаменту.[1]
В Одесі він знову продовжує дослідницьку та наукову роботу. Виступає з доповіддю на засіданні наукового товариства «Волосна кримінальна і цивільна юстиція», доводить необхідність повної реорганізації суду. Його було обрано дійсним членом «Одеського юридичного товариства». Після доповіді «Немецкая колонизация на Украине» юрист стає дійсним членом Київського юридичного товариства при університеті Св. Володимира. Ця доповідь привернула увагу французів та була передрукована французькою пресою. У журналі цього товариства надруковано статтю «Про адміністраційні кари і закон 2 серпня 1917 р.». У ній, посилаючись на праці професора А. Кістяківського та інших криміналістів, С. Шелухін доводить, що великі штрафи, в'язниця та заслання слугують не державі, а політичному свавіллю панівних груп і партій, позбавляючи свободи пригнічених.[1] Це, — на думку автора, легалізований терор.[1]
Працюючи в Одесі, Сергій Шелухін стає співробітником петербурзького журналу «Право» та «Одеського листка», у яких друкує кілька юридичних статей щодо права жінок бути захисниками в кримінальних та повіреними в цивільних процесах, зокрема «Права женщины быть присяжным поверенным по судебным уставам 1864 г.», «Еврейские метрические записи» тощо.[8]
В Одесі С. Шелухін активно включається в українське громадське життя. Часто виступає в «Народній аудиторії», стає членом історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, де також виступає з доповідями.[13][14] Його статті та замітки часто друкують одеські газети «Одесские новости» та «Одесский листок», а у київських та галицьких виданнях він друкується під псевдонімом С. Павленка.
С. Шелухін також був діяльним членом низки одеських культурно-освітніх товариств: «Одеського товариства історії і старожитностей», Одеського юридичного та бібліографічного товариств, Одеського відділення Російського технічного товариства, яке в 1911 р. організувало в Одесі міжнародну виставку, де низку медалей і призів завоювали проекти і товари з Галичини, які експонувалися в українському павільйоні.
У 1905 р. він став одним зі співзасновників одеської «Просвіти», де активно працював, часто читав лекції та реферати — переважно з української тематики. Упродовж 1906 р. він виступав на засіданнях «Просвіти» 18 разів.[15] Кожен з його рефератів був ґрунтовною розвідкою в царині української історії та української літератури.[15] У 1905 р. виступає перед двотисячною аудиторією (за ін. даними — 1500) з лекцією про злучення України з Москвою. Це була перша в історії Росії лекція, прочитана правником українською мовою,[1] і перший український мітинг в Одесі 1905 року.[15] Шелухин виступав з приводу автономії України.[16]
У серпні 1908 р. в Чернігові відбувся XIV Всеросійський археологічний з'їзд. Запрошеною на це зібрання була також наукова секція одеської «Просвіти». С. Шелухіна відрядили на з'їзд, де він виступив з доповіддю «Про стародавності і державно-правове значення назви „Україна“». Вперше на науковому з'їзді доповідь було проголошено українською мовою і вона мала величезний успіх, бо це засвідчило рівень української мови не як «наречия», а самодостатньої мови в науці на форумі вчених. Був ще один виступ — доповідь «Голосіння на похоронах». Газета «Одесские новости» писала: «Доклад Шелухина вызвал шумные, долго не смолкавшие аплодисменты».[17]
Після цього його було обрано дійсним членом Одеського археологічного товариства. В усіх своїх виступах, працях, статтях він доводив, що внесок українства у загальнослов'янську історію, культуру величезний.
У 1909 р. в Одеському університеті відбулося свято на честь М. В. Гоголя. С. Шелухін виступив з доповіддю «М. В. Гоголь и украинское общество», що була видана ще й окремою брошурою, написав статтю «Рідна душа і народність». С. Шелухін наголошував, що в уславленого російського письменника українська душа, він вболівав «3а українську душу, що вона виявлялась у Гоголя в мові, і в сюжетах, і в творчості багато ставились до його навіть з презирством».[18]
08.10.1914 р. на зборах Київського юридичного товариства та 25.10. на засіданні Історико-філологічного товариства при імператорському Новоросійському університеті, дійсним членом яких він був, Сергій Павлович прочитав доповідь «Німецька колонізація на Півдні Росії». Розповідаючи про німців-колоністів, їхню національну єдність, натякаючи на українців, він пише:
"Национальное единство, цельность и солидарность немцев зависит еще и от того, что их никто не тревожил, не рвал на части, не разбивал на части, не вносил ничего им стороннего".[19]
С. Шелухін цитує Шевченка, Старицького, Грушевського, виявляє широку обізнаність щодо поглядів української еліти на слов'янство. Як член п'яти наукових товариств, Сергій Павлович у своїх доповідях на історико-юридичні теми, зокрема, проводив думку про неоднакове ставлення у різних народів до питання про державу та право:
"Українська історія виховала в українському народі, в противність московському, правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ українській на своїм прапорі держав гасло "за працю і вільності".
І зважаючи на те, «що люди без правового думання не здатні творити закони», С. Шелухін домігся 1906 р. відкриття в гімназіях курсу правознавства, який сам і викладав. Професор Шнаков запропонував йому читати цей курс і на вищих жіночих курсах в Одесі, але через брак часу С. Шелухін відмовився.[8]
Вірним помічником і соратником С. Шелухіна у громадській роботі стала його дружина Любов Шелухіна. Вона була одним із ініціаторів проведення Різдвяних свят для дітей в Одесі, які зрештою перетворилися на добру традицію. Так у 1907 р. на Різдвяну ялинку в помешканні «Просвіти» (Софіївська, 30) зібралося близько трьохсот дітей, які співали і декламували українською мовою в національних костюмах.[20] Любов Шелухіна була й редактором однієї з перших в Одесі українських газет у 1906 р. «Вісті».[21] У 1908 р. С. Шелухін разом з І. Луценком були серед організаторів «Товариства об'єднаних слов'ян» в Одесі. Після закриття «Просвіти» в Одесі в 1909 р. С. Шелухін став одним із діяльних членів «Українського клубу», товариства «Українська хата». Проживав на Херсонській, 36 (тепер вул. Пастера). С. Шелухін ще був і одним із організаторів збору коштів для відкриття українського університету у Львові. Під час Першої світової війни він був редактором журналу «Листок Пчеловода» Одеського товариства сільського господарства. Його дочка Ксенія Сергіївна навчалась до 1917 р. на історико-філологічному факультеті університету як вільна слухачка.[21]
Активним членом українського руху Сергій Шелухін став ще в 1905 р. С. Шелухін у своїх спогадах пише, що, маючи відзнаки та чини за судову службу, «я через мою любов до рідного народу не міг на Україні стати навіть членом судової палати, коли Одеська судова палата двічі обрала мене в свої члени, то міністерство повідомило, що я… можу одержати цю посаду в Московщині, а ніяк на Україні».[22]
Після Лютневої революції С. Шелухіну, який був відомий і своїми друкованими працями з сільського питання, запропонували посаду в Петрограді, «позаяк я маю праці по селянському праву, не хотів би я перейти в Петроград в сенат по крестьянському департаменту».[23] Але він відмовився, був головою Керівничого українського комітету, однак залишив Одесу, одержавши від товаришів по службі «3олотий альбом» з 80 підписами та емблемою «Службі закону Росії і Україні», переїхав до Києва й поринув у законодавчу роботу в Україні.
В Києві
Незабаром став генеральним суддею в добу Центральної ради, а з перейменуванням генерального суду в Український сенат — став сенатором. Двічі був міністром юстиції та одночасно — Генеральним прокурором України.[1] Найбільш відомим як політичний діяч став С. Шелухін, будучи Головою делегації України 1918 р. на переговорах з РСФРР. Його яскраві промови друкувала київська преса.
З початком революційних подій на 1917 р. С.Шелухин активно брав участь у роботі української радикально-демократичної партії (з червня 1917 р. — Українська Партія Соціалістів-Федералістів), входив до ЦК партії.[15]
Під час подій 1917 р. С. Шелухін став головою революційного
комітету в Одесі, був активним діячем партії соціалістів-федералістів, став членом Центральної ради від Херсонщини (на Всеукраїнському національному конгресі С.Шелухина було обрано від Херсонської губернії до
Центральної Ради).[24] Брав участь в Одеській українській вчительській спілці, яку
очолював В.Чехівський, на курсах українознавства для викладачів викладав право.[25]
Сергій Павлович брав активну участь у роботі Української Центральної Ради. Так на засіданні 15 червня 1917 р. він виступив з промовою щодо закону про вибори до Українських Установчих зборів. Головною хибою цього закону, на його думку, був дозвіл голосувати всім громадянам Росії:
«Скликати Установчу раду має право тільки незалежний (суверенний) народ, яким і є народ український».[26]
На початку грудня 1917 р. С. Шелухін очолював у Центральній Раді фракцію самостійників.[15] Різко критикував ідеї автономістів та федералістів, наголошуючи на тому, що Україна не могла бути частиною Російської федерації, оскільки такої федерації не існувало.[15] Він брав участь у дебатах з приводу Брестського миру, підкреслюючи, що «так звані народні комісари» з більшовицької делегації дотримувались тієї самої політики стосовно України, що колись царський уряд.[15]
«головне горе, — зазначав С. Шелухін, — що ми привикли ждати, що нам дадуть мир. Ні! Ніхто не дасть нам миру, а тільки ми самі!»
Промови С. Шелухіна в Центральній Раді в грудні 1917 р. проти підміни
української самостійності автономією прискорили участь УНР у мирних переговорах в Брест-Литовську.[15]
"По революції 1917 р., коли в Росії не стало царської влади, Росія правно і механічно розпалась на окремі народи, які сполучала в цілісність царська корона. Узурпований царем від українського народу суверенітет вернувся до українського народу 28 лютого 1917 р., як не стало царя з його владою Україна стала ні під ким і, по юридичному праву restittio in integrum, вернулася в своє переддоговірне становище 1654 р., тобто стала самостійною Українською республіканською Державою, і українці перестали бути руськими і стали тільки українцями, громадянами української республіки"[27]
Таку позицію С. Шелухін постійно відстоював на неодноразових зустрічах з російськими представниками, та обґрунтовував у багатьох своїх публікаціях.[28]
Найплідніший період державотворчої роботи Сергія Павловича Шелухіна — часи Гетьманату. 3 серпня 1918 р. наказом № 149 генеральний суддя С. Шелухін призначений сенатором.[8] Вагомий внесок С. Шелухіна після революції і в українську культуру, зокрема в утвердження української мови. Питанням мови та освіти він займався ще до революції. У 1911 р. в педагогічному журналі «Світло» (Київ) опубліковані його роботи «3начення рідної мови для народності і творчості», які було випущено окремими брошурами. У 1918 р. в часописі «Шлях» вийшла його розвідка «Наша пісня», згодом також надрукована окремою брошурою.
Сергій Шелухін ще в 1887 р. ступив і на українську літературну ниву. Друкується в «3орі», «Батьківщині», «Ділі», «Літературно-Науковому Вісникові», «Київській старовині», «Україні» та інших виданнях під своїм прізвищем та під псевдонімами Сергій Павленко, Денезський, С. Полтавець, Подорожній, Кондратенко, Просвітянин. У збірнику «Українська муза» — добірка його віршів, серед яких головне — громадянська лірика.
Розуміючи значення мови для утвердження державності, Шелухін 5-6 вересня 1918 р. подає прем'єр-міністровіФ. Лизогубу записку, яка була першим офіційним документом про державний статус української мови пори Гетьманату. Цим документом рішуче і абсолютно справедливо засвідчена потреба в українській мові:
"Одкидання державної мови - не тільки одкидання національної ознаки української державності, а й величезна неповага до душі і совісті народу, до самої української народності".[29]
У 1919 р. за Директорії Шелухін в уряді В. Чехівського, займав посаду міністра юстиції (міністра судових справ) і одночасно був Генеральним прокурором України. У 1919—1920 рр. входив до складу української делегації на Паризькій мирній конференції як радник-юрист[30].
За всіх урядів української державності С. Шелухін як досвідчений фахівець брав найактивнішу участь, без огляду на партійний світогляд та особисті амбіції. Він був будівничим державності, а не її руйнівником. Свій широкий погляд на це він сформував ще в Одесі, полемізуючи з представниками різних партій щодо місця «Просвіти» в українському русі. Свою точку зору він висловив у 1907 р. у київській газеті «Рада»:
"Кому не подобається, що Одеська "Просвіта" стоїть поза політичною діяльністю, тому завважу, що се не політичне, а культурно-просвітне товариство, а культура й наука потрібні всім людям так само, як хліб насущний, до яких би політичних партій ті люди не належали. Культура й наука повинні єднати всіх людей, вказувати їм загальні мети і стояти над політикою всяких партій, гуртів, і т. д. До якого лиха доводить брак культури й науки, без яких не може бути ні національної самоповаги, ні національного самопізнання сьому найкращі свідки теперішні часи з їх лихоліттям".[31]
С. Шелухін в еміграції стає автором численних праць з історії України, в яких аналізує визвольну боротьбу та боротьбу за державність, звинувачує в трагічному фіналі боротьбі українську інтелігенцію:
"Для оборони українського державотворчого руху, надання йому історичності, правдивості, конструктивної традиційності, якісної ідейності та придбання симпатій широкого світу потрібні великі зусилля нації. А передусім праця, озброєна науковими знаннями інтелігенції".
І далі у своїй останній роботі 1936 р.:
"Було фатальним блудом, що українська інтелігенція з 1917 р. у своїй опануючій масі
відкинула історичні права народу й традиції. Проголосила себе монопольним носієм істини, розумності, знання. Джерелом прав та свобод і творцем всього для народу…, а Українську Народну Республіку зробила коритом для себе й своїх прибічників".[17]
Помер 25 грудня 1938 року у Празі де і похований.
Праці
Підручник з тригономерії (написав у 8 класі гімназії);
↑Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). — Ф. 3695. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 121.
↑Див.: Шелухін С. Державна мова на Україні // Нова рада. — 1918 р., 8 вересня.; Його ж. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936. — С. 117 та ін.
↑Шелухін С. Державна мова на Україні // Нова рада. - 1918. - 8 вересня.
Доповідна записка сенатора С.П. Шелухіна в справі питання про мову, внесеного на розгляд загальних зборів Державного сенату. Після 23 листопада 10918 року // Краєзнавство . — 1994. — №1-2. — С. 85-87.
Наріжний С. Українська еміграція. — Ч. 1. — Прага, 1942
Новохатько Л.Шелухін Сергій Павлович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 782. ISBN 978-966-611-818-2
Сергій Шелухін: вартовий прав України // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.
Лаборатория реактивного движения Комплекс зданий ЛРД в Пасадине, Калифорния Основание 1938 Расположение Пасадина (Калифорния) Ключевые фигуры Чарльз Элачи (глава) Отрасль аэрокосмическая Продукция «Кассини-Гюйгенс» (Cassini-Huygens)«Марсианский разведывательный спутник» (Mars Re...
Dégénération Logo de la pochette du single. Single de Mylène Farmerextrait de l'album Point de suture Sortie 19 juin 2008 (digital)18 août 2008 (physique) Enregistré Studios ICP (Bruxelles) Durée 4:05 Genre Pop, électro Format Téléchargement, CD single, Maxi CD, Maxi 45 tours Auteur Mylène Farmer Compositeur Laurent Boutonnat Label Stuffed Monkey, Polydor, Universal Music Singles de Mylène Farmer Déshabillez-moi (Live)(2007) Appelle mon numéro(2008)modifier Dégénéra...
هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (مايو 2016) ريتشارد بينيت كارمايكل (بالإنجليزية: Richard Bennett Carmichael) معلومات شخصية تاريخ الميلاد 25 ديسمبر 1807(1807-12-25) تاريخ الوفاة 21 أكتوبر 1884 (76 سنة) مواطنة الولايات المتح�...
Vereinigte Staaten Trevor Moore Geburtsdatum 31. März 1995 Geburtsort Thousand Oaks, Kalifornien, USA Größe 178 cm Gewicht 79 kg Position Linker Flügel Schusshand Links Karrierestationen 2011–2013 Tri-City Storm 2013–2016 University of Denver 2016–2019 Toronto Marlies 2019–2020 Toronto Maple Leafs seit 2020 Los Angeles Kings Trevor Moore (* 31. März 1995 in Thousand Oaks, Kalifornien) ist ein US-amerikanischer Eishockeyspieler, der seit Februar 2020 bei den Los Angeles...
Tras batuan lunak atau lapisan tanah yang berasal dari abu gunung api. Tras biasa berwarna putih kumal sampai cokelat muda. Di Italia tras dikenal dengan nama pozzolana karena pertama kali ditambang dari daerah Pozzuoli. Tras biasa digunakan dalam campuran semen dan pasir untuk mengeraskan campuran itu. Batako dibuat dengan mencetak, kadang dengan penekanan, campuran tras dengan kapur tohor dan air. Referensi Cook D.J. (1986) Natural pozzolanas. In: Swamy R.N., Editor (1986) Cement Replacemen...
Esfinges gemelas de El Salobral Esfinge conservada en MadridAutor desconocidoCreación 475 a. C.- 425 a. C.Ubicación Esfinge 1: Museo Arqueológico Nacional, Madrid, España EspañaEsfinge 2: Museo Municipal de Saint-Germain-en-Laye, Saint-Germain-en-Laye, FranciaEstilo Ibero arcaicoMaterial Piedra calizaDimensiones Altura: 55 cmLongitud: 53 cmAnchura: 21 cm[editar datos en Wikidata] Pierre Paris (izqda.).Recreación figurada de la Esfinge de El Salobral conser...
Theodor Lessing Theodor Lessing (8 Februari 1872 – 31 Agustus 1933), Marienbad) adalah seorang filsuf Yahudi Jerman. Ia dikenal karena menentang kebangkitan Hindenburg sebagai presiden Republik Weimar dan karena karya klasiknya tentang Yahudi pembenci diri (Der jüdische Selbsthaß), sebuah buku yang ditulis olehnya pada 1930, tiga tahun sebelum Adolf Hitler berkuasa, dimana ia diadili karena menjelaskan fenomena para intelektual Yahudi yang mengutip antisemitisme terhadap ora...
Sporting event delegationLatvia at the2015 Summer UniversiadeIOC codeLATNOCLatvian Olympic CommitteeWebsitehttp://www.olimpiade.lv/in Gwangju, South Korea3 – 14 July 2015Competitors47 in 10 sportsMedalsRanked 47th Gold 0 Silver 2 Bronze 1 Total 3 Summer Universiade appearances1959196119631965196719701973197519771979198119831985198719891991199319951997199920012003200520072009201120132015201720192021 Latvia competed at the 2015 Summer Universiade in Gwangju, South Korea. Medal by sports ...
Multimedia amusement park in western France This article does not cite any sources. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Futuroscope – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (August 2023) (Learn how and when to remove this template message) FuturoscopePreviously known as Planète FuturoscopeFuturoscope view from the GyrotourLocationChasseneuil-du-Po...
Former American visual effects company Dream Quest ImagesIndustryVisual effectsFounded1979Defunct2001HeadquartersCulver City, California (1982-1989)Simi Valley, California (1989-2000)Burbank, California (2000-2001)Key peopleHoyt Yeatman, Fred Iguchi, Tom Hollister Dream Quest Images, later known as The Secret Lab, was an American visual effects company, co-founded in 1979 by Hoyt Yeatman, Scott Squires, Rocco Gioffre, Fred Iguchi, Tom Hollister and Bob Hollister.[1] History After earl...
Cine Cervantes Bien Catalogado del Patrimonio Cultural Aragonés LocalizaciónPaís EspañaUbicación Borja (España)Dirección C/ Ramón y Cajal n.º 1Coordenadas 41°49′57″N 1°32′01″O / 41.832519444444, -1.5334944444444Diseño y construcciónArquitecto Santiago Lagunas[editar datos en Wikidata] El Cine Cervantes es un edificio de la ciudad aragonesa de Borja (España) de 1946, obra del arquitecto Santiago Lagunas y declarado Bien Catalogado del Patrimonio ...
Moroccan actor This article is an orphan, as no other articles link to it. Please introduce links to this page from related articles; try the Find link tool for suggestions. (January 2021) Mohcine MalziBorn (1982-11-06) November 6, 1982 (age 41)Marrakesh, MoroccoNationalityMoroccanOccupationActorKnown forVolubilis (2017)Rock the Kasbah (2015)Homeland (TV Series 2011-2020) Mohcine Malzi (also Mouhcine Malzi) is a Moroccan actor.[1] Career Mohcine Malzi is known for his starri...
American family whose second and third generations were filmmakers Disney Brothers redirects here. For the cartoon studio, see Disney Brothers Cartoon Studio. DisneyBrothers Walt (left) and Roy (right) with Florida governor W. Haydon Burns (center) in November 1965Current regionSouthern California, U.S.EtymologyOriginally d'Isigny (transl. from Isigny)Place of originIsigny-sur-Mer The Disney family is an American family that gained prominence when brothers Roy and Walt began creating fi...
This article is about a town in Nepal. For a city in Sikkim, India, see Namchi. Neighborhood in Solukhumbu District, Province No. 1, NepalNamche Bazaar नाम्चे बजारNeighborhoodNamche Bazaar with Kongde Ri peak in the background.Nickname: The Sherpa capitalNamche BazaarLocation in Province No. 1Show map of Koshi ProvinceNamche BazaarNamche Bazaar (Nepal)Show map of NepalCoordinates: 27°49′N 86°43′E / 27.817°N 86.717°E / 27.817; 86.717Coun...
Roda ImpianGenreKuisPembuatMerv GriffinBerdasarkanWheel of Fortune dari Amerika SerikatPresenterCharles Bonar Sirait Vicky (6 Ags '01--30 Apr '02)Ike (1 Mei '02--2 Ags '02)Negara asal IndonesiaJmlh. episode260ProduksiDurasi30 menitRumah produksiPT Triwarsana (Helmy Yahya)King World InternationalDistributorCBS Media VenturesSony Pictures TelevisionSurya Citra MediaRilis asliJaringanSCTVRilis6 Agustus 2001 –2 Agustus 2002 Roda Impian adalah sebuah kuis Indonesia berdasarkan lisensi ...
Arquivoltas góticas decoradas con esculturas de la iglesia de Santa María la Real de Sasamón. Llamamos arquivolta, palabra proveniente del italiano archivolto,[1] a cada uno de los pilares o molduras que forman una serie de arcos concéntricos decorando el arco de las portadas medievales en su paramento exterior, recorriendo su curva en toda su extensión y terminando en la imposta.[2] O de una manera más sencilla, moldura colocada alrededor de un arco. Las arquivoltas, defi...
Nigerian boxer (1932–1998) Hogan BasseyMBE MONBorn(1932-04-27)27 April 1932Cross River, Creek Town, Calabar, NigeriaDied26 January 1998(1998-01-26) (aged 65)Apapa, Lagos, Nigeria Hogan Kid Bassey listenⓘ MBE MON (3 June 1932 – 26 January 1998) was a Nigerian-British boxer; he was the first man of Nigerian descent to become a world boxing champion.[1] He was born Okon Asuquo Bassey on the banks of the Cross River, Creek Town, Calabar, Nigeria, and became naturalised British ...