PROFILBARU.COM

Угоча

Герб комітату Угоча

Адміністративний центр (1910): Севлюш

Населення (1910): 91 800

Площа (1910): 1 213 км²

Щільність (1910): 75,7 / км 2

Історія існування
1876—1920

Засновано: 1876

Тріанонський договір: 4 червня 1920

Карта комітату

́Угоча, Угоч́анський коміт́ат (угор. Ugocsa vármegye) — історичний комітат в північно-східній частині Угорського королівства, який межував з комітатом Мармарош на сході, комітатом Береґ на півночі та північному заході, а також Сатмарським комітатом на півдні. Найменший комітат Угорського королівства. Адміністративний центр — місто Севлюш (угор. Nagyszōllös, нині — м.Виноградів). Комітат Уґоча існував до 4 червня 1920 року. Сьогодні 2/3 території комітату розташовані в межах Закарпатської області України, 1/3 — в межах Румунії.

Географія

Комітат Угоча охоплював 1213 км². Більша частина території комітату розташовувалась на рівнинній місцевості в долині річки Тиса, тільки зі сходу та північного-сходу комітат прилягав до гірського масиву Тупий. Згідно з сучасними адміністративними кордонами колишній Уґочанський комітат включав Виноградівський, невеликі частини заходу Хустського та півдня Іршавського районів Закарпатської області України, а також частину сучасного повіту Сату-Маре в Румунії.

Історія

Наприкінці 80-х років XII століття Угорське королівство просуває свої кордони до передгір'їв Карпат настільки, що тут поширюється її комітатський державнотериторіальний устрій у вигляді Ужанської, Боржавської та Уґочанської жуп.

Комітат Уґоча в письмових джерелах вперше згадується в другій половині XII столітті як королівський мисливський маєток (угор. Ugocsai erdőispánság). У 1299 році королівський комітат набув статусу дворянського — місцевій шляхті надавались певні привілеї та право на загальних зборах вирішувати важливі питання, зокрема обирати свого лідера — ішпана. Натомість знать повинна була нести королівську службу з охорони кордонів королівства та формувати загони дворянського ополчення.

Назва комітату походить від назви села Уґоча, що вперше згадується в документі за 1313 рік, в якому йшлося про затвердження пароха о. Петра з Севлюша на посаді митрополита. Вдруге Уґоча згадується в 1332–1337 роках у папській десятинній відомості як місцевість із власним священиком.

З другої половини XIII століття резиденцією ішпанів Уґочі стає містечко Кіральгаза (угор. Királyháza, нині — смт. Королево). Спадковими ішпанами Уґочанського комітату протягом століть були представники роду Перені.

В XIV столітті до Уґочі приєднано територію замкового маєтку Шашвар (угор. Savári várispánság), розташованого на околицях села Тросник (угор. Tiszasásvár)^[1].

У XIX столітті адміністративним центром комітату стає місто Севлюш.

В 1910 році площа Уґочанського комітату становила 1213 км².

Після утворення ЗУНР українська етнічна частина комітату повинна була увійти до її складу згідно з «Тимчасовим основним законом» від 13 листопада 1918 року.

У 1920 році згідно з Тріанонським договором більша частина Уґочі ввійшла до складу Чехословацької республіки, решта, 404 км² — до складу Румунського королівства. У 1923 р. незначна частина комітату Уґоча, яка залишалась у складі Угорщини, увійшла до новоствореної адміністративної одиниці — об'єднаного комітату Сатмар-Угоча-Берег (hu:Szatmár, Ugocsa és Bereg k.e.e. vármegye).

Після Першого Віденського арбітражу Уґочанський комітат опинився у складі Королівства Угорщина, а його кордони відновлено у попередніх межах. Того ж року шляхом злиття утворено об'єднаний комітат Береґ-Уґоча. У 1940 році, після Другого Віденського арбітражу, об'єднаний комітат було знову розформовано на дві окремі адміністративні одиниці. В 1941 році площа комітату Уґоча становила 894 км².

У 1945 році більша частина комітату ввійшла у складі Закарпатської України до СРСР, а з 1991 року ввійшла до складу України. Інша частина у складі повіту Сату-Маре ввійшла до Румунського королівства, а також у складі медьє Саболч-Сатмар (з 1990 року Саболч-Сатмар-Береґ) — до Угорщини.

Населення

Переважна частина Уґочі була заселена русинами — українцями, жили також угорці, євреї, нечисельна община німців та на півдні невелика група румунів. Після переведення в 1791—1792 рр. початкових шкіл з української мови на угорську в результаті шаленої мадяризації угорці в 1910 році обігнали русинів-українців за своєю чисельністю.

1891

Кількість жителів Уґочанського комітату в 1891 році нараховувала 75,461 тис.осіб і складалася з наступних мовних спільнот^[2], серед них:

Населення:

Русини: 32,076 (42,51 %)
Угорці: 28,852 (38,23 %) — за мінусом (12,7 %) євреїв, яких рахували тільки за віросповіданням.
Румуни:8,830 (11,70 %)
Німці: 5,447 (7,22 %)
Словаки: 40 (0.0 %)
Інші або невідомо: 216 (0.3 %)

1900

Кількість жителів Уґочанського комітату в 1900 році нараховувала 83,316 тис. осіб і складалася з наступних мовних спільнот^[3]:

Населення:

Угорці: 35,702 (42,9 %) — за мінусом (12,7 %) євреїв, яких рахували тільки за віросповіданням.
Русини: 32,721 (39,3 %)
Румуни: 9,270 (11.1 %)
Німці: 5505 (6,6 %)
Словаки: 16 (0.0 %)
Хорвати: 3 (0.0 %)
Серби: 1 (0,0 %)
Інші або невідомо: 98 (0.1 %)

За даними перепису 1900 року, комітат складався з наступних релігійних громад:^[4]

Релігійні громади:

Греко-католики: 52,417 (62,9 %)
Кальвіністи: 12,928 (15,5 %)
Євреї: 10556 (12,7 %) — юдеї за віросповіданням, зачислялися в перепису до угорців.
Католики: 7,264 (8,7 %)
Лютерани: 108 (0,2 %)
Православні: 14 (0.0 %)
Унітарії: 10 (0,0 %)
Інші або невідомо: 9 (0,0 %)

1910

Кількість жителів Угочанського комітату в 1910 році нараховувала 91,755 тис.осіб і складалася з наступних мовних спільнот^[3]:

Населення:

Угорці: 42,677 (46,5 %) — за мінусом (12,9 %) євреїв, яких рахували тільки за віросповіданням.
Русини: 34,415 (37,5 %)
Румуни: 9,750 (10,6 %)
Німці: 4,632 (5,1 %)
Словаки: 37 (0.0 %)
Хорвати: 4 (0.0 %)
Серби: 1 (0,0 %)
Інші або невідомо: 239 (0.1 %)

За даними перепису 1910 року, округ складався з наступних релігійних громад:^[5]

Релігійні громади:

Греко-католики: 57,550 (62,7 %)
Кальвіністи: 14,002 (15,3 %)
Євреї: 11,850 (12,9 %) — юдеї за віросповіданням, зачислялися в перепису до угорців.
Католики: 8,173 (8,9 %)
Лютерани: 120 (0.1 %)
Православні: 48 (0.1 %)
Унітарії: 8 (0,0 %)
Інші або невідомо: 4 (0,0 %)

Адміністративний поділ

Округи
Округ	Адм. центр
Тисаниннен (угор. Tiszáninneni járás — Передтисянський)	Виноградів, Україна
Тисантул (угор. Tiszántúli járás — Затисянський)	Халмеу, Румунія

Символіка

В 1715 році король Угорщини Карл III подарував Уґочі гербову печатку з круговим написом на латині «SIGILLVM COMITATVS DE VGOCHA». У 1837 році цісар Фердинанд V підтверджує печатку.

Герб на печатці являв собою іспанський щит, розсічений та перетнутий на чотири поля, з центральним щитом та обрамленням золотого кольору. В першому срібному полі зображено зелене гроно винограду на стеблі з листям. У другому синьому полі — поперек поля повернута ліворуч риба. В третьому синьому полі — золотий жолудь із зеленими стеблом та листям. В четвертому полі — поперек поля ліворуч повернутий рак. В центральному щиті червоного кольору — повернутий ліворуч лев золотого кольору, що стоїть на задніх лапах. На обрамленні герба розміщено 23 жолуді. Над щитом розташована срібна лілія, праворуч та ліворуч від неї — дві червоні троянди.

Лев на гербі Уґочанського комітату походив з родинного герба Перені.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Угочанська жупа

Примітки

↑ Kristó Gyula (főszerk.), Engel Pál, Makk Ferenc, ред. (1994). Korai magyar történeti lexikon (9-14- század). Akadémiai Kiadó, Budapest. с. 662. ISBN 963-05-6722-9.
↑ http://mek.niif.hu/00000/00060/html/103/pc010329.html
↑ ^а ^б http://kt.lib.pte.hu/cgi-bin/kt.cgi?konyvtar/kt06042201/0_0_3_pg_22.html
↑ KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 червня 2012.
↑ KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 червня 2012. [Архівовано 2014-02-21 у Wayback Machine.]

Джерела та література

Györffy György, ред. (1890). Magyarország történelmi földrajza a Hunyadiak korában. Budapest. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |autor= (довідка)
Csánki Dezső, ред. (1963). Az Árpád-kori Magyarország történeti földrajza. I. Budapest. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |autor= (довідка)
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.