Стецько Ярослава Йосипівна

Ярослава Йосипівна Стецько
Ярослава Йосипівна Стецько
5-та Голова ОУНР
1991 — 2001
Попередник	Олеськів Василь
Наступник	Андрій Гайдамаха
2-й Голова АБН
1986 — 1996
Попередник	Ярослав Семенович Стецько
Наступник	посада скасована
1-й Голова Конгресу Українських Націоналістів
1992 — 2003
Попередник	посада заснована
Наступник	Олексій Григорович Івченко
Народилася	14 травня 1920(1920-05-14) Романівка, Теребовлянський повіт, Тернопільське воєводство, Польська Республіка
Померла	12 березня 2003(2003-03-12)[1] (82 роки) Мюнхен, Німеччина
Похована	Байкове кладовище
Відома як	політична діячка
Країна	Польська Республіка і Україна
Alma mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Політична партія	Конгрес українських націоналістів
У шлюбі з	Ярослав Семенович Стецько
Релігія	греко-католичка
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Яросла́ва (Сла́ва) Йосипівна Стецько́ (уроджена Ганна-Євгенія Йосипівна Музика; 14 травня 1920, село Романівка, Теребовлянський повіт, Тернопільське воєводство, Польща, нині Теребовлянський район, Тернопільщина, Україна — 12 березня 2003, Мюнхен, Німеччина) — українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН, 2-й керівник Антибільшовицького блоку народів (АБН). Дружина Ярослава Стецька. 5-й Голова ОУН(б) (1991—2001). Перший лідер партії Конгрес українських націоналістів (КУН). Народний депутат України 2-го, 3-го та 4-го скликань.

Життєпис

Пам'ятна дошка від Президента України в Мюнхені

Народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства Польщі (нині Тернопільський район Тернопільської області України) у заможній селянській родині. Закінчила п'ять класів сільської народної школи села Романівка й вступила в польську гімназію в місті Теребовля. Закінчила шість класів Теребовлянської гімназії та два класи гуманітарного ліцею в Теребовлі й у 1939 році склала матуру, була діяльною в Марійській дружині^[2]. Член ОУН із 1938 року^[3].

З осені 1939 року по червень 1941 року працювала вчителькою та завідувачем початкової школи в селі Юшківці Новострілиського району Дрогобицької області (тепер Стрийського району Львівської області). У 1940 році записалася на заочне відділення філософського факультету Львівського університету.

Наприкінці червня 1941 року брала участь у встановленні української влади під проводом ОУН в місті Бірці, була призначена культосвітнім референтом. У 1941 році розпочала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки. З осені 1941 року — на підпільній роботі. 1943 року ув'язнена німцями у Львові. У 1944 році за вказівкою Проводу ОУН виїхала за кордон: спершу до міста Криниці, а потім — до Відня. 1945 року брала участь у вивезенні з лікарні містечка Шіттенгофена (на території Чехії) та звільненні з-під більшовицького арешту пораненого Ярослава Стецька. Член Проводу ОУН.

У 1946 році одружилася з Ярославом Стецьком. У Мюнхені завершила технічні та мовні студії в Правничому інституті (німецька та французька мови).

Член Центральної Управи СУМ (1948—1953)^[3]. З 1968 року — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУНр. Була членом ЦК Антибільшовицького блоку народів (АБН), президентом АБН, головним редактором ABN-Correspondence (з 1948), квартальника «Ukrainian Review» та різних видань АБН, організатором конференцій АБН та учасницею міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Європейської Ради Свободи.

Після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 року повернулася на Батьківщину, пробувши довгі роки у вимушеній еміграції й не набувши іноземного громадянства.

Очолювала Конгрес Українських Націоналістів із 1992 року. У 1991—2001 роках — голова проводу ОУН(б).

Була депутатом Верховної Ради України другого, третього та четвертого скликань від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області. Була найстарішим депутатом, через це відкривала засідання новообраної Верховної Ради.

Померла в мюнхенській лікарні 12 березня 2003 року, не доживши двох місяців до свого 83-го дня народження. Була похована 16 березня на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 49б).

Освіта

• Освіта вища. Львівська Політехніка, школа політичних наук (Мюнхен), конференц-перекладачка.
• За фахом перекладачка з англійської, французької та німецької мов. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою та білоруською мовами.
• Спеціальність: соціолог, психолог, політолог. Магістр.

Нагороди й відзнаки

Могила Ярослави Стецько на Байковому кладовищі

• 1993 — Почесна громадянка Львова.
• 2000 — Орден княгині Ольги III ступеня^[4].

Вшанування пам'яті

Пам'ятна дошка на одному з будинків в Івано-Франківську

Пам'ятна дошка на одному з будинків у Яремчі

• У Києві, Івано-Франківську та Рівному на її честь названо вулиці.

Книги

• Слава Стецько. «Жінка, яка творила незалежну Україну». — Київ: Ярославів Вал, 2021. — 200 с.

Див. також

• Жінки в ОУН та УПА

Література

• В. І. Головченко. Стецько Ярослава Йосипівна // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Дитинство Ярослави описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько»^[5]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Кушнерик Г., Мельничук Б., Субчак А. Стецько Ярослава Йосипівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 350—351. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Українська жінка у визвольній боротьбі (1940 —1950 рр.): Бібліографічний довідник / Упорядник Мудра Н. П. Вип. 2. — Львів : Світ, 2006. — 192 с.
• Черченко Ю. А. Стецько Ярослава Йосипівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 855. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Примітки

1. dovidka.com.ua
   d:Track:Q79697845
2. Кушнерик Г., Мельничук Б., Субчак А. Стецько Ярослава Йосипівна… — С. 350.
3. Роздум про Славу Стецько (Спогад-виступ на 100 річчя з народження) // Конгрес українських націоналістів
4. Указ Президента України від 12 травня 2000 року № 682/2000 «Про нагородження орденом княгині Ольги»
5. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку^{[недоступне посилання з травня 2019]} / Анна Багряна. — К. : Грані-Т, 2010. — 96 с. — (Серія: «Життя видатних дітей»). — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. — ISBN 978-966-465-266-4.

Посилання

Зовнішні відеофайли
	У Тернополі відкриють кімнату-музей Слави Стецько на YouTube // Борис Машлянка. — 2013. — 23 травня.

• Тарас Батенко. Вічна революціонерка // Поступ. — 2000. — № 84 (513).
• Василь Заєць. «А ти, славна Україно, не забудь за мене!..» // Нація і Держава. — 2005. — № 80.
• Ольга Скотникова, Ольга Крупник. Жінка–легенда // Україна молода, № 143, 16.08.2011
• Квазіенциклопедія ОУН-УПА
• Довідник «Хто є хто в Україні» // «К. І. С.».
• Вірші-присвяти Славі Стецько

Попередник Василь Олеськів Зеновій Красівський (Голова поводу ОУНР на українських землях)

5-й Голова ОУНР 1991 — 2001

Наступник Андрій Гайдамаха