PROFILBARU.COM

село Сачковичі
рос. Сачковичи
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Брянська область
Муніципальний район	Климівський район
Поселення	Сачковицьке сільське поселення
Код ЗКАТУ:	15228860001
Код ЗКТМО:	15628460101
Основні дані
Населення	1090 осіб (2010)
Поштовий індекс	243057
Географічні координати:	52°20′45″ пн. ш. 32°13′29″ сх. д. / 52.345833333333° пн. ш. 32.224722222222° сх. д.
Водойма	р. Ірпа
	Мапа
	; Сачковичі

Сачковичі (рос. Сачковичи) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Центр Сачковицького сільського поселення. Населення становить 1090 осіб (2010).

Положення

Лежить над річкою Ірпою^[1], між містом Климів і селом Старий Ропськ, за 4 км від села Могилівці і за 10 км від Тимоновичів та російсько-українського кордону^[2].

Історія

У Гетьманщині та Російській імперії

Вперше згадується в 1620 році^[1]. Після створення держави Війська Запорозького (України), належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини^[1]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав власницьку Ропську волость, до якої серед іншого належало й село Сачковичі, у володіння землевласнику Михайлові Рубцю, право власності на яку було підтверджено в універсалі 1670 року гетьмана Дем'яна Многогрішного^[1]. 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь^[1]. Наприкінці XVII століття в селі була община старообрядців на чолі з Ісааком^[2].

За переписом Малоросії 1723 року, Сачковичі були селом Ропської волості, мали 43 козацьких дворів, 12 дворів «ґрунтових» посполитих і 13 хат «бобилів»^[1]. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році волость перейшла у державне володіння^[1]. 1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський^[1]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 159 дворів і 222 хати, з них козацьких: 44 дворів, 63 хат; козацьких підсусідських: 9 дворів, 12 хат і 13 бездвірних хат; селянських: 77 дворів, 98 хат; різночинських підсусідських: 29 дворів, 33 хат і 3 бездвірних хат^[1]. Російський граф Рум'янцев переселив у Сачковичі декілька родин державних селян з Батурина, яких й пізніше називали «батурами»^[2].

З другої половини XIX століття село належало до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії Російської імперії^[3]. Станом на 1859 рік Сачковичі були державним, козацьким і власницьким селом, у якому налічувалося 313 дворів і 1874 мешканців (901 чоловік і 973 жінок), діяло дві православні церкви, сільське училище, волосне правління і сільська розправа^[4]. Село тоді лежало в 1-му стані повіту, на поштовому тракті з Новозибкова в Чернігів^[4]. Відстань до Новозибкова становила 27 верст^[5]. У 1885 році у селі було 250 дворів і 1742 жителів, православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 вітряних млини, маслобійний і цегельний заводи^[6]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 2070 осіб (922 чоловіків та 1148 жінок), з них 1995 православних^[7]. У 1901 році в селі налічувалося 2093 жителів (1038 чоловіків і 1055 жінок)^[3].

Українська державність у 1917—1919 роках

Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії^[8]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту^[9]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія^[10]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки^[11]. Після російської радянської окупації України Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року^[12].

Радянські часи

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1859^[4]	1874	—
1885^[6]	1742	−7.0%
1897^[7]	2070	+18.8%
1901^[3]	2093	+1.1%
2002^[13]	1044	−50.1%
2010^[14]	1090	+4.4%
Динаміка населення

Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії^[12]. З 1926 року — у складі Брянської губернії^[12], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області^[12]. З 1944 року в Брянській області^[12].

Населення

За переписом 2002 року чисельність населення села становило 1044 осіб^[13]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 1090 осіб^[14].

Пам'ятки

Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1846—1864 років. Кам'яний храм, зведений зусиллями місцевих жителів, освячений в 1864 році^[2].
Колишня дерев'яна церква, згоріла в XIX столітті^[2]. Колишня церква була фундована паном Яковом Дружиною за часів гетьмана Івана Скоропадського (1708—1722), про що свідчив напис на олов'яній дощечці, знайденій на попелищі: «Сооружась церковь сія во имя Царици Богородицы Маріи Дѣвы пречестного покрова въ правленіе архіепископа Іоанна и запорожскихъ войскъ гетмана Іоанна Скоропадскаго, стараніемъ пана Якова Дружины»^[2]. У 1770 році кількість парафіян становило 922 осіб, у 1790 році — 1450, у 1810 році — 1527, у 1830 році — 1648, у 1850 році — 1766, у 1860 році — 1926^[2].