Олександр III (російський імператор)

Олександр III Олександрович
рос. Алекса́ндр III Алекса́ндрович
Олександр III Олександрович
Олександр III Олександрович
Портрет Олександра ІІІ в коронаційному альбомі
Олександр Соколов, 1883
Олександр III Олександрович
Великий герб Російської імперії
Прапор
Прапор
13-й Імператор Всеросійський
Прапор
Прапор
1 (13) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Коронація: 15 травня 1883
Прем'єр-міністр: Петро Олександрович Валуєв
(1881-1881)
Михайло Христофорович Рейтарн
(1881-1887)
Микола Християнович Бунге
(1887-1894)
Попередник: Олександр II
Наступник: Микола II
Прапор
Прапор
4-й Цар Польський
1 (14) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Попередник: Олександр II
Наступник: Микола II
Прапор
Прапор
4-й Великий князь Фінляндський
Прапор
Прапор
1 (14) березня 1881 — 20 жовтня (1 листопада) 1894
Попередник: Олександр II
Наступник: Микола II
 
Ім'я при народженні: рос. Александр Александрович
Народження: 26 лютого (10 березня) 1845[1][2]
Аничків палац, Санкт-Петербург, Російська імперія[3][4][5]
Смерть: 20 жовтня (1 листопада) 1894[1][2] (49 років)
Лівадійський палац, Лівадія, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія[6][7][8]
Причина смерті: нефрит[1]
Поховання: Петропавлівський собор
Країна:  Російська імперія
Релігія: православ'я
Рід: Гольштейн-Готторп-Романови
Батько: Олександр II
Мати: Марія Олександрівна
Шлюб: Марія Федорівна[1][9]
Діти: сини: Микола II, Олександр, Георгій і Михайло
дочки: Ксенія та Ольга
Автограф:
Монограма: Монограма
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Слона
Орден Слона
Великий хрест ордена Данеброг
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер ордена Золотого руна
Орден Серафимів
Вищий орден Святого Благовіщення
Вищий орден Святого Благовіщення
Офіцер ордена Лепольда I
Офіцер ордена Лепольда I
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Орден Вранішнього сонця 1 класу
Кавалер Мальтійського ордена
Кавалер Мальтійського ордена
Командор ордена Південного Хреста Великий хрест ордена Вежі й Меча
Командор ордена Нідерландського лева
Командор ордена Нідерландського лева
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Роботи у  Вікіджерелах

Олекса́ндр III Олекса́ндрович (26 лютого (10 березня) 1845(18450310), Анічков палац, Санкт-Петербург, Російська імперія — 20 жовтня (1 листопада) 1894, Лівадійський палац, Лівадія, Таврійська губернія, Російська імперія) — імператор Російської імперії (1881—1894). Другий син Олександра ІІ та Марії Олександрівни. Батько Миколи II, Георгія Олександровича і Михайла Олександровича. Проводив реакційну політику, ухвалив низку контрреформ щодо посилення самодержавної влади монарха та централізації і скасував чи обмежив деякі ліберальні реформи його попередників 1860—1870-их років (судової, земської, міської, освітньої). Водночас під тиском економічних і соціальних обставин змушений був провести низку позитивних економічних реформ (скасування подушного податку, впровадження обов'язкового викупу, зменшення викупних сплат тощо). Вів політику зросійщення та релігійної нетерпимості щодо поневолених народів (українців, поляків, євреїв тощо). Сучасники і пізніші російські історики відзначають його заслугу в тому, що Росія за його правління не вела жодної війни. За це він отримав прізвисько «Миротворець».

Життєпис

Народився 26 лютого 1845 року в Санкт-Петербурзі[10]. Другий син російського імператора Олександра II й імператриці Марії Олександрівни[10]. Як великий князь готувався до військової кар'єри[10]. Його вихованням займався генерал-ад'ютант Борис Перовський, відомий професор-економіст Московського університету Олександр Чівільов, під керівництвом яких отримав загальну та спеціально-військову освіту в межах програми Академії Генерального штабу[10]. Капітан Михайло Драгомиров викладав курс тактики й військової історії, академік Яків Грот — російської та німецької мови[10]. Політичні та правові науки йому читали кращі професори столичних університетів, зокрема Костянтин Побєдоносцев і Сергій Соловйов[10].

Уже після закінчення курсу наук у двадцятирічному віці, після смерті старшого брата Миколи 12 квітня 1865 Олександр став спадкоємцем престолу і приступив до поглибленого теоретичного навчання, яке поєднував із виконанням державних завдань[10]. 1868 року очолював комітет надання допомоги голодним[10]. Був отаманом козацьких військ, канцлером Гельсінгфорського університету (Фінляндія)[10]. Брав участь у засіданнях Державної ради Російської імперії і Комітету міністрів Російської імперії та тих комітетів, що їх створював імператор Олександр II для боротьби з радикальними рухами[10]. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років командував Рущуцьким військовим загоном[10]. Тоді під час війни найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на імператора великий вплив.

Коронація Олександра III (1883) Микола Микешин

1866 року одружився з нареченою покійного брата Миколи, донькою короля Данії Кристіана IX Глюбсбурга Марією Софією Фредерикою Дагмар, яка прийняла в Росії ім'я Марії Федорівни[10]. Мав з нею п'ятьох дітей: Микола (1868—1918), Георгій (1871—1895), Ксенія (1875—1960), Михайло (1878—1918), Ольга (1882—1960)[10].

Вступивши на престол 2 (14) березня 1881 року після вбивства батька народовольцями Олександра II, Імператор, побоюючись замахів, перебував в основному у Гатчинському палаці, за що був прозваний «гатчинським в'язнем»[11].

Помер 20 жовтня 1894 у Лівадії в Криму, похований у Петропавловській фортеці[10].

Внутрішня політика

Олександр III

За політичними переконаннями був консерватором, дотримувався ідеї недоторканності самодержавної влади, збереження традиційних підвалин російського ладу, використання репресивних методів боротьби з антисамодержавним рухом[10]. Ще до вступу на престол навколо нього як спадкоємця престолу в його резиденції — Анічковому палаці почала формуватися «русская партия» незадоволених реформаторською програмою, з формуванням політичної альтернативи офіційному курсові імператора Олександра II[10]. У проголошеному 29 квітня 1881 року маніфесті Костянтин Побєдоносцева Олександр III окреслив курс внутрішньої політики, яка спиралася на романтичні слов'янофільські ідеї братів Аксакових, державний націоналізм Михайла Каткова з націоналістичною риторикою оберпрокурора Найсвятішого Синоду Костянтина Побєдоносцева про народний характер самодержавства[10]. Йшлося про потребу його зміцнення за допомогою політики державного протекціонізму в промисловості та громадського землеволодіння на селі[10]. Відкидалася і засуджувалася навіть у майбутньому ідея конституційного правління та представницьких установ при самодержцеві, як і всі інші ліберальні та демократичні течії й принципи попереднього імператора[10].

Підтримавши реакційний курс Костянтина Побєдоносцева, Олександр III спрямував його проти схваленого Олександром II напередодні замаху урядового повідомлення про створення особливих законодавчих комісій за участю представників від дворянства, земств та міст для обговорення проєктів наступних реформ (т. зв. конституція Лорис-Меликова)[10]. Як результат, зі складу міністерського корпусу вийшли ліберальні міністри, які виступали за продовження реформ, зокрема міністр фінансів Олександр Абаза, військовий міністр Дмитро Мілютін, міністр народної освіти Андрій Сабуров[10]. Великий князь Костянтин Миколайович як глава ліберальної опозиції був звільнений з посади міністра Морського відомства[10]. Для боротьби з революційним рухом Олександр III підтримав заснування в складі Міністерства внутрішніх справ «Священної дружини» за пропозицією Сергія Вітте, яка б боролася проти революційного руху й охороняла царську родину від замахів народників[10]. Розглядалися проєкти скликання Земського собору, що існував у допетровський період, представницького органу при імператорові, який би формувався на основі прямих виборів від селянського, землевласницького, купецького та духовного станів[10]. Проєкт «конституції Лорис-Меликова» було замінено проєктом «конституції Ігнатьєва», у якому вже не йшлося про представницький орган[10]. Натомість офіційного характеру набула теорія необмеженого «народного самодержавства» як самобутньої форми державного управління, притаманної лише Росії, що полягала в єднанні царя з народом, у служінні самодержавному монархові[10]. Ідея «народного самодержавства» без посередництва представницького зібрання, бюрократії та інтелігенції, на думку її авторів та послідовників, мала сприяти зміцненню верховної влади[10].

Для запобігання розгортанню радикальних рухів видано положення від 14 серпня 1881 року про запровадження посиленої й надзвичайної охорони, унаслідок чого місцева поліція ігнорувала права і громадянські свободи населення багатьох областей Росії[10]. У діяльності вищих державних установ Олександр III ішов проти принципів Олександра II[10]. Обмежувалися функції Державної ради Російської імперії, де засідало багато ліберальних чиновників, й обговорення законів відбувалося в Раді міністрів Російської імперії[10]. Кабінет міністрів Російської імперії, аби зменшити роль Правительствуючого Сенату, в якому також переважали ліберально помірковані сановники, виступав у ролі вищої судової інстанції[10]. І все ж таки Державна рада Російської імперії, як і вся вища бюрократія, обмежувала самодержавну владу імператора, змушуючи його відмовлятися від багатьох своїх намірів[10].

Розпочаті Олександром II ліберальні реформи — земська реформа 1864 року і міська реформа 1870 року — переглядалися, і найперше — судова реформа 1864 року[10]. Костянтин Побєдоносцев підготував проєкт нової судової реформи зі скасуванням суду присяжних засідателів, гласності судочинства, адвокатури, незмінності суддів на посадах[10]. Однак Державна рада Російської імперії загальмувала його розгляд[10]. Одним із наслідків стало запровадження цензу для присяжних засідателів на користь представників дворянського стану[10]. А також створення 1889 року інституту земських дільничних начальників, яким передавалися функції мирових суддів[10].

Реформі місцевого управління передувала діяльність позавідомчої комісії під головуванням статс-секретаря Михайла Каханова, до складу якої ввійшли представники різних міністерств та науковці, за участю відомих земських і громадських діячів, які повинні були запропонувати досконалішу форму організації місцевої влади[10]. Помірковано-ліберальні настрої її членів, зокрема пропозиція створити нову адміністративно-територіальну одиницю — всестанову волость, були засуджені верховною владою, й комісія, не закінчивши роботи, припинила діяльність[10]. Піддавалися перегляду такі принципи місцевого самоврядування, як виборність, всестановість, ішлося про повне його підпорядкування державній владі шляхом насадження державного контролю й опіки[10]. Земські дільничні начальники наділялися сильною й самовільною владою над органами самоврядування[10]. Нове земське положення, запроваджене 1890 року, ліквідувало елементи самостійності й незалежності земств від бюрократичної влади, згідно з ним земські управи вводилися в систему державних установ, а земські зібрання підпорядковувалися контролю губернаторів[10]. Всестановий принцип замінювався становим з переважанням дворянського землевласницького елементу[10]. Здійснено спробу змінити 1892 року й міське самоврядування, внаслідок чого скорочувалася чисельність міських дум та обмежувалися їхні повноваження[10]. Будь-яке рішення міської думи набувало практичного втілення лише в разі схвалення його губернатором[10]. Підвищено майновий ценз для участі у виборах, унаслідок чого виборчого права позбавлялися дрібні власники торговельно-промислових закладів, прикажчики[10].

У галузі освіти відбувся відступ від ліберальних статутів 1860-х років[10]. В основі нового курсу покладено ідею підпорядкування науки державним потребам[10]. Загальний університетський статут 1863 року замінено новим статутом 1884 року, який проголошував університети державними установами, а професорів — посадовими особами, підпорядкованими міністрові народної освіти[10]. Університетська автономія ліквідовувалася, урізалися права університетських рад, і на зміну виборному приходив принцип призначення ректорів, професорів та деканів[10]. Практично керівництво університетами перебирав на себе державний чиновник, попечитель навчального округу[10]. Зросла роль інспекторів студентів і педелів, ліквідовано університетський суд[10]. Програми викладання на юридичних і філологічних факультетах тенденційно спрощувалися[10]. Продовжувала зміцнюватися класична гімназія, куди, як і в реальні училища, доступ вихідців із нижчих станів обмежувався[10]. Військові гімназії, створювані під час військових реформ 1860–1870-х років, були перетворені на кадетські корпуси старого типу[10]. Найсвятіший Синод почав підпорядковувати початкову освіту церковному управлінню, відкриваючи церковнопарафіяльні школи при церквах у тих селах, де їх не було раніше[10]. Запроваджувався нагляд інспекторів народних училищ за земськими школами відомства міністерства народної освіти[10].

Переглянуто цензурний статут й запроваджено «тимчасові» правила від 27 серпня 1882 року, згідно з якими періодичні видання узалежнювалися від Міністерства внутрішніх справ, зменшувалася гласність через обмеження громадськості висловлювати в пресі свої думки[10].

Економічна політика

В економічній політиці Олександр III зосередився на зміцненні ролі державних структур, зокрема, 1889 року створено департамент залізниць у міністерстві фінансів, який керував їх будівництвом та викуповував у казну приватні залізниці[10]. Верховна влада підтримала програму міністра фінансів Миколи Бунге, спрямовану проти вільної торгівлі, з організованим дрібним кредитом для селянських господарств[10]. 1886 року прийнято закони про переведення державних селян з оброку на викупні платежі[10]. Викуп землі набув обов'язкового характеру з пониженням розміру викупних платежів до 20 % відносно проголошених у положенні від 19 лютого 1861 року, і селяни почали отримувати кредити в спеціально створеному Селянському поземельному банку з 38-ма відділеннями по всій Росії (1882)[10]. Тоді ж були підготовлені правила про переселення селян на незайняті землі[10]. Засновано 1885 року державний банк для переоблаштування дворянських господарств[10]. Під державний нагляд були взяті міські й громадські банки, що вело не лише до впорядкування банківської справи, а й до гальмування її розвитку[10]. Засуджувалася кругова порука, хоча її й не було скасовано[10].

Неврожаї 1883 і 1885 років спонукали до посилення ролі держави в регулюванні хлібної торгівлі, зокрема введення хлібних тарифів, було підвищено розмір мита для товарів, що ввозилися[10]. Для сприяння промисловому розвиткові 1891 року запроваджено новий митний тариф[10]. До Державної ради Російської імперії внесено і схвалено, попри протести Костянтина Побєдоносцева, закон про скасування подушного податку (1883), що стало важливим кроком у заміні станового оподаткування майновим цензом[10]. Для погашення нестачі в державному бюджеті збільшувалися поземельні збори з колишніх державних селян на 45 % під приводом їхнього переведення з оброку на викуп (1886), підвищено акциз на спирт[10]. У кінцевому підсумку кошти надходили від тих же податних станів, хоча частина податкового тягаря перекладалася також і на заможні прошарки суспільства, зокрема через запровадження закону про податок на спадок (1882) та на цінні папери (1885)[10]. У фінансовому відношенні Росія за Олександра III переживала значні труднощі через слабкий розвиток національної промисловості[10]. Для зміцнення курсу рубля міністерство фінансів вдалося до запровадження зовнішніх і внутрішніх позик та введення нових податків на предмети першої необхідності, такі як сірники й гас[10]. Міністр фінансів Іван Вишнеградський, котрий замінив Миколу Бунге, вдався до співпраці з представниками великих російських підприємців і провадив інтенсивне будівництво залізниць[10].

Запроваджувалося фабрично-заводське законодавство, згідно з яким набували чинності правила найму і звільнення робітників, умови виплати заробітної платні, із забороною натуральної форми розрахунків, запроваджено контроль за накладанням штрафів, а також за використанням праці малолітніх[10]. Для нагляду за дотриманням цих заходів створено фабрично-заводську інспекцію (1882), обов'язки якої постійно розширювалися й полягали в контролі за влаштуванням шкільного навчання дітей на фабриках, дотриманням закону про заборону праці в нічну зміну для дітей і жінок[10]. Запроваджено низку покарань за підбурювання та участь у страйках[10].

Політика зросійщення

У питанні національної політики Олександр III дотримувався старої, миколаївської охоронної формули «самодержавство, православ'я, народність», переорієнтувавши її на захист на завойованих імперією територіях суверенних прав монархії та російського народу[10]. Під час правління Олександра III великодержавного шовінізму та релігійної нетерпимості стосовно неросіян (зокрема, стосовно українців) та неправославних[11][10][12]. Під впливом Костянтина Побєдоносцева зросла роль православної церкви, яка остаточно поглиналася державною системою, що пронизувала наскрізь церковну організацію, з уніфікацією віри — у багатонаціональній імперії це набувало ознак релігійно-національного гніту[10]. Віротерпимість, впроваджувана законом від 3 травня 1883 року, змінювалася систематичним переслідуванням сектантів — пашковців, толстовців, духоборів, зокрема, штундистам 1894 року було заборонено збиратися на молитви[10]. У західних українських губерніях і в Царстві Польському такі ж заборонні заходи запроваджувалися для унійців, які не визнавали себе православними[10]. Пригнічувалися інородці й іновірці, зокрема ламаїсти (калмики і буряти)[10].

Через політику войовничого російського націоналізму («Россия для русских») загострилося єврейське питання[10]. Уперше верховна влада відкрито проголосила принцип етнічної переваги у ставленні до євреїв[10]. У багатьох містечках, зокрема й українських, прокотилася хвиля єврейських погромів (1881), на які державна поліція не звертала уваги[10]. «Тимчасовими правилами для євреїв» від 3 травня 1882 року підтверджувалася межа єврейської осілості, за винятком Ростова-на-Дону й Таганрога (1887), євреям заборонялося набувати й орендувати орні землі[10]. 1891 року з Москви та Московської губернії було виселено близько 17 тис. євреїв із забороною ремісникам-євреям там оселятися взагалі[10]. З 1887 року запроваджена відсоткова норма для прийому євреїв до вищих і середніх навчальних закладів[10]. Фактично заборонено євреям набувати професії присяжних повірених, а полякам — обіймати державні посади в західних губерніях і Царстві Польському[10].

При Олександрі III продовжувалася політика експансії імперії на схід із тенденцією до централізації управлінських процесів у набутих землях та включення їх до загальної адміністративної державної системи[10]. На Кавказі ліквідовано намісництво (1882), у Сибіру — Західносибірське (1882) й Середній Азії — Оренбурзьке (1881) генерал-губернаторства[10]. Вжиті кардинальні заходи з русифікації в масштабах всієї імперії, зокрема, в прибалтійських губерніях поширено судову реформу із запровадженням російської мови в діловодство[10]. Олександр III схвалив висновки наради 8 жовтня 1881 року про дотримання Емського указу 1876 року щодо заборони і переслідування української мови[10].

Зовнішня політика

За спогадами, молодий Олександр був дуже вражений поразкою Росії у Кримській війні та смертю внаслідок цього його діда — імператора Миколи І. У зовнішній політиці він та його міністр закордонних справ Микола Гірс проводили суто обачну політику, прагнучи захистити країну від усіляких авантюр.

Зовнішня політика в період правління Олександра III окреслювалася рішенням Берлінського конгресу 1878 року, який підсумував наслідки російсько-турецької війни 1877—1878 років[10]. Становище ускладнювалося через загрозу військове протистояння з Великою Британією у зв'язку з підкоренням Росією середньоазійських володінь, а також з Австро-Угорщиною, яка протидіяла посиленню російського впливу на Балканському півострові, особливо після утворення великої слов'янської держави — Болгарії[10]. Відбулося погіршення російсько-німецьких стосунків, натомість Російська імперія зблизилась з Францією, що призвело до створення франко-російського союзу (1891—1893)[11][10]. За уникнення участі у воєнних конфліктах Олександр III отримав прізвисько «Царя-Миротворця»[10]. Завершив приєднання до Російської імперії земель у Середній Азії[11].

Родовід

Вшанування

Іменем імператора Олександра III названо атомний підводний човен з балістичними ракетами «Імпєратор Олександр III» проєкту 955 «Борей».

Примітки

  1. а б в г Александр III // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 411–413.
  2. а б D. M. W. Alexander III. // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 1. — P. 581–583.
  3. Deutsche Nationalbibliothek Record #118647997 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. http://iranian.com/main/blog/darius-kadivar/persian-conquest-bakhtiars-great-nephew-restore-paris-famed-bridge.html
  5. https://www.princeton.edu/~achaney/tmve/wiki100k/docs/Alexander_III_of_Russia.html
  6. http://sputniknews.com/voiceofrussia/radio_broadcast/2248142/2314900/
  7. http://www.freewebs.com/georgeromanov/theparentsofgeorge.htm
  8. Ливадия // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIа. — С. 644.
  9. Мария Феодоровна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIIа. — С. 639.
  10. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк бл бм бн бп бр бс бт бу бф бх бц бш бщ бю бя ва вб вв вг вд ве вж ви вк вл вм вн вп вр вс вт ву вф вх вц вш вщ вю вя га гб Шандра, 2010, с. 569.
  11. а б в г Гончаренко, 2002.
  12. О. О. Олександер III // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. — Кн. 2, [т. 5] : Місто (продовження) — Перемиська Єпархія. — С. 1839. — ISBN 5-7707-4049-3.

Джерела та література

Посилання

  • Чистилін В. (30 жовтня 2013). Кому Путін під Харковом пам’ятник поставив. Історична правда. Архів оригіналу за 2 листопада 2013.

Read other articles:

Artikel ini berisi konten yang ditulis dengan gaya sebuah iklan. Bantulah memperbaiki artikel ini dengan menghapus konten yang dianggap sebagai spam dan pranala luar yang tidak sesuai, dan tambahkan konten ensiklopedis yang ditulis dari sudut pandang netral dan sesuai dengan kebijakan Wikipedia. Sang JuaraAlbum studio karya Duo MaiaDirilisMei 2009Direkam2009GenrePop,Rock,Disco,BalladLabelSony Music Entertainment IndonesiaProduserMaia EstiantyKronologi Duo Maia Maia & Friends (2008)Mai...

 

Buckley-class destroyer escort of the United States Navy, in service from 1943 to 1947 For other ships with the same name, see USS Harmon. USS Harmon History United States NameUSS Harmon NamesakeLeonard Roy Harmon Launched9 July 1943 Commissioned31 August 1943 Decommissioned27 March 1947 Stricken1 August 1965 FateSold for scrap, 30 January 1967 General characteristics Class and typeBuckley-class destroyer escort Displacement 1,400 tons light, 1,673 tons standard Length306 ft (93 m) ...

 

Peta Asia Kecil setelah Traktat Apamea Traktat Apamea tahun 188 SM, adalah perjanjian damai antara Republik Romawi dan Antiokus III, penguasa Kekaisaran Seleukia. Perjanjian tersebut dilakukan setelah kemenangan Romawi dalam Pertempuran Thermopylae (191 SM), Pertempuran Magnesia (190), dan setelah kemenangan angkatan laut Romawi dan Rhodes atas angkatan laut Seleukia. Sumber Polybius of Megalopolis, World History, 21.42: text of the treaty Appian of Alexandria, Syriaca Diarsipkan 2015-11-19 d...

Historische Ansicht um die Wende vom 19. zum 20. Jahrhundert Römisch-katholische Fachwerkkirche Wappen von Tatranská Kotlina Tatranská Kotlina (deutsch Höhlenhain oder Höhlenheim, seltener Tatra-Höhlenhain, ungarisch Barlangliget) ist ein Stadtteil der Stadt Vysoké Tatry und Erholungsort unterhalb des Bergs Kobylí vrch im Bergmassiv von Bujačí vrch im Gebirge Belianske Tatry (deutsch Belaer Tatra) in der Slowakei, am rechten Ufer des Flüsschens Biela. Das Ortszentrum liegt auf eine...

 

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Андерсон. Місто Андерсонангл. Anderson Координати 34°55′12″ пн. ш. 87°16′13″ зх. д. / 34.92002900002777466° пн. ш. 87.27035800002778387° зх. д. / 34.92002900002777466; -87.27035800002778387Координати: 34°55′12″ пн. ш. 87°16′13″ ...

 

London Breed London Nicole Breed (lahir 11 Agustus 1974) adalah seorang politikus Amerika Serikat asal California yang menjadi walikota San Francisco ke-45. Breed adalah wanita Afrika-Amerika pertama, Afrika-Amerika kedua setelah Willie Brown, dan wanita kedua setelah Dianne Feinstein yang terpilih menjadi walikota San Francisco.[1] Ia dilantik menjadi walikota pada 11 Juli 2018.[2][3][4] Referensi ^ Knight, Heather (June 13, 2018). It's a really big deal that ...

4Q175 4Q175 (atau 4QTest; 4QTestimonia) adalah potongan naskah kuno bertulisan bahasa Ibrani yang ditemukan dalam gua ke-4 di Qumran, di antara sejumlah naskah lain yang secara keseluruhan disebut Naskah Laut Mati yang diperkirakan dari abad ke-2 SM. Berbentuk surat satu halaman, yang berisi kutipan sejumlah ayat Alkitab Ibrani dan Perjanjian Lama dalam Alkitab Kristen berkaitan dengan figur Mesias. Tulisannya bercorak Hasmonean yang populer pada abad ke-1 SM.[1][2] Isi Testim...

 

يو-1209 الجنسية  ألمانيا النازية الشركة الصانعة شيتشاو-فيرك  المالك  كريغسمارينه المشغل كريغسمارينه (13 أبريل 1944–18 ديسمبر 1944)[1]  المشغلون الحاليون وسيط property غير متوفر. المشغلون السابقون وسيط property غير متوفر. التكلفة وسيط property غير متوفر. منظومة التعاريف الاَلية ل...

 

A-GAME 200SirkuitDover Motor Speedway, Dover, DelawareSponsorMinuman Energi A-GAMELomba pertama1982Jarak tempuh200 mil (321,869 km)Lap200Tahap 1/2: 45 masing-masingTahap akhir: 110Nama sebelumnyaSportsman 200 (1982–1983) Budweiser 200 (1984–1991) Goodwrench 200 (1992) Goodwrench/Delco 200 (1993–1994) GM Goodwrench/Delco 200 (1995–1996) GM Goodwrench/Delco Batteries 200 (1997) MBNA Platinum 200 (1998–2002) MBNA Armed Forces Family 200 (2003) MBNA America 200 (2004) MBNA RacePoin...

2019 documentary film by Chris Smith This article is about the documentary. For other uses, see Fyre (disambiguation). Fyre: The Greatest Party That Never HappenedPromotional posterDirected byChris SmithWritten byChris SmithProduced byDanny GabaiMick PurzyckiChris SmithCinematographyJake BurghartCory Fraiman-LottHenry ZaballosEdited byJon KarmenDaniel KoehlerProductioncompaniesJerry MediaLibrary FilmsVice StudiosMATTE ProjectsDistributed byNetflixRelease date January 18, 2019 (...

 

В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Бессмертный; Бессмертный, Юрий. Юрий Львович Бессмертный Дата рождения 15 августа 1923(1923-08-15) Место рождения Москва Дата смерти 30 ноября 2000(2000-11-30) (77 лет) Место смерти Москва Страна  Россия[1] Научная сфера исто...

 

Linux distribution Softlanding Linux System Softlanding Linux System (SLS) was one of the first Linux distributions. The first release was by Peter MacDonald[1] in August 1992.[2][3] Their slogan at the time was Gentle Touchdowns for DOS Bailouts. SLS was the first release to offer a comprehensive Linux distribution containing more than the Linux kernel, GNU, and other basic utilities, including an implementation of the X Window System.[1] History SLS was the m...

Russian mixed martial artist In this name that follows Eastern Slavic naming conventions, the patronymic is Igorevich and the family name is Moldavsky. Valentin MoldavskyValentin Moldavsky in 2016Born (1992-02-06) 6 February 1992 (age 31)Novopskov, UkraineNative nameВалентин МолдавскийNationalityRussianHeight6 ft 1 in (185 cm)Weight238 lb (108 kg; 17 st 0 lb)DivisionHeavyweightReach75 in (191 cm)StyleCombat SamboTeamFedor...

 

Stasiun Dayeuhkolot Dayeuhkolot Stasiun Dayeuhkolot, 2021, kini sudah menjadi rumah dan toko.LokasiCiteureup, Dayeuhkolot, Bandung, Jawa BaratIndonesiaOperatorKereta Api IndonesiaDaerah Operasi II BandungLetak dari pangkalkm 11+780 lintas Bandung-Cikudapateuh-Dayeuhkolot-Ciwidey/Majalaya[1]Informasi lainKode stasiunDYK1713[2]SejarahDibuka13 Februari 1921Ditutup1982Operasi layanan - Lokasi pada petaSunting kotak info • L • BBantuan penggunaan templat ini Stasiun D...

 

Battle of BubatDate1357LocationBubat square, Trowulan, Majapahit, JavaResult Decisive Majapahit victory, the death of the Sunda royal family, the incident severely harmed the relations between two kingdomsBelligerents Majapahit Empire Sunda KingdomCommanders and leaders Gajah Mada (prime minister of Majapahit) Maharaja Lingga Buana † (king of Sunda)Strength Large number of Majapahit troops stationed in Majapahit capital, exact number unknown The Sundanese royal family, the state of...

This article is about the 1994 action film. For other uses, see Freefall (disambiguation). This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Freefall 1994 film – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (June 2019) (Learn how and when to remove this template message) 1994 American filmFreefallVideo rel...

 

Hospital in Cornwall, EnglandWest Cornwall HospitalRoyal Cornwall Hospitals NHS TrustWest Cornwall HospitalShown in CornwallGeographyLocationPenzance, Cornwall, EnglandCoordinates50°07′19″N 5°32′24″W / 50.122°N 5.540°W / 50.122; -5.540OrganisationCare systemNational Health ServiceServicesEmergency departmentNoBeds80LinksWebsiteroyalcornwallhospitals.nhs.uk/our-hospitals/west-cornwall-hospital-penzance/ West Cornwall Hospital is a hospital located in Penzanc...

 

Concept within the disciplines of the social sciences and within political science Not to be confused with Social control theory. Signs warning of prohibited activities; an example of social control Social control is a concept within the disciplines of the social sciences.[1] One dictionary defines social control in terms of a certain set of rules and standards in society that keep individuals bound to conventional standards as well as to the use of formalized mechanisms.[2] I...

International track and field athletics event Not to be confused with NACAC Championships in Athletics. The Central American and Caribbean (CAC) Championships is an international track and field athletics event organised by the Central American and Caribbean Athletic Confederation (CACAC). Only athletes representing a member nation of the confederation may compete. Started in 1967, the event has been held every two years except for the 2007 edition which was held in 2008 instead. Editions An ...

 

This article is missing information about the film's production. Please expand the article to include this information. Further details may exist on the talk page. (December 2020) 2008 American filmFree StylePromotional posterDirected byWilliam DearWritten byJosh LeibnerJeffrey NicholsonProduced byRob CowanMichael EmanuelDavid ReiversDon PemrickDean FronkCorbin BleuStarringCorbin BleuSandra EcheverríaMatt BellefleurJesse MossPenelope Ann MillerMadison PettisEdited byEdgar BurcksenMusic bySte...

 

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!