Село засноване не пізніше 1636 року і з часу заснування мало назву Мости́ще (Мостова Слобода), у 1929 році перейменоване в Петрівське (на честь радянського партійного діяча — Григорія Петровського). 3 червня 2016 року, на виконання Закону України про декомунізацію село перейменоване на сучасну історичну назву Мостище[2].
Вперше село, ймовірно, згадується у польській люстрації Остерського староства 1636 року під назвою Мостова Слобода (Mostowa sloboda)[3][4] Село згадується також у 1663 році, коли в ньому під час російсько-польської війни зупинялась частина польського війська, очолювана Стефаном Чарнецьким[5].
У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується село Мостище. У ньому були 34 двори (35 дорослих чоловіків, 1 був підсусідком). У домогосподарствах загалом налічувалось 27 волів та 8 коней. 11 дворів не мали ні волів, ні коней. На Трубежі була старая мельнишная плотина, якою володів міщанин Якимко Долженко. У книзі перераховано всіх чоловіків поіменно[6].
1726 року 58 дворів у Мостищі належало генерал-лейтенанту й кавалеру графу Антону Девієру[pt] за наказом Петра I[7].
Станом на 1730 рік налічувалося 627 прихожан місцевої церкви[8].
За даними Олександра Лазаревського1753 року Юхим Дараган придбав Мостище разом із селами Семиполки, Рудня, Святе у синів колишнього переяславського коменданта Матвія Андрійовича Хераскова — Олександра, Петра й Михайла — за 9000 рублів[9]. 1762 року за спадком село перейшло його сину Григорію або дочці Софії. В цей час воно згоріло дотла, окрім двох вітряків, з вини безвідповідальної і беспечної «московської драгунії», що була на постої на Козельщині. Ймовірно, саме ці події лягли в основу частини сюжету російськомовної повісті Тараса Шевченка «Княгиня». Від Софії Хованської село перейшло у спадок її сестрі Катерині Галаган.
У 1776 році (за іншими даними, у 1782 року) в селі почали будівництво великої церкви на честь Архистратига Михаїла. Завершили церкву аж у 1790 році. За іншими даними, храм побудувала Катерина Юхимівна Галаган у 1822 році[8] Михайлівська церква є зразком зрілого класицизму. Будували її за досить типовим проєктом (дуже схожі на неї церква Вознесіння Господнього у селі Вознесенське (Попівці) та Свято-Миколаївська церква у селі ГостролуччяБроварського районуКиївської області), але від цього не менш вдалим проєктом. Це хрестоподібна в плані споруда з одним великим куполом у центрі, та чотирма декоративними по кутах. Абсида церкви напівкругла. Храм жодного разу не перебудовувався й зберігся у початкових об'ємах.
Землі села входили до складу Басанської сотні, яка сформувалася влітку 1648 року, як військовий підрозділ Переяславського полку. Юридично сотня закріплена в ньому Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 року загальною кількості 80 козаків. Разом з полком сотня була ліквідована у 1782 році, Мостище потрапило до складу Козелецького повіту спочатку Київського намісництва, згодом — Чернігівської губернії.
У 1846 році в Мостищах перебував Тарас Шевченко. Учитель історії з Марківців Антон Кузьмович Шевченко, що збирав фольклорні матеріали, а раніше вчителював у Мостищенській школі, розповідав:
Від дідів не раз чув, що Шевченко декілька разів переїжджав село Мостище на річці Трубіж (Трубайло за місцевою назвою), що лежить на шляху з Козельця на Марківці, і зупинявся ночувати у місцевого селянина Гриня. В одну з таких зупинок старий Гринь розповів Шевченкові страшну бувальщину, що трапилася в селі Мостищі, вона і лягла в основу його повісті «Княгиня», яка вражає своєю жахливою реальністю.[11]
За даними 1859 року населення села становило 930 осіб та 121 домогосподарство[12], серед них — 418 чоловіків та 512 жінок. Мостище — село казачье и владѣльческое, розташоване при річці Трубежѣ. У селі діяла православна церква та винокурня. На мапі Шуберта[13] 1859 року видно обриси та деякі цікаві деталі села.
У 1866 році в селі існував станційний пункт на 11 коней[14]. Учителем у церковно-приходській школі (відкрито 1860 року) був священик Антон Нещеретов, якого було відзначено за свої здібності та старанність у викладанні. Окремої платні за викладання вчителю не надавалося. У школі навчалися 22 хлопця та 2 дівчини віком 7-14 років[15].
У 1876 році в селі, що тоді було центром Мостицької волості, відкрилося народне сільське училище[16]. Декілька років у ньому вчителював майбутній священик Ново-Басанського храму та громадський діяч отець Матвій Полонський. Про ці роки він пізніше згадував у своїх мемуарах[17].
За переписом 1897 року в селі мешкала 1531 особа, серед них — 739 чоловіків та 792 жінки. Православними себе назвали 1526 осіб[18].
У 1900 році в селі вже діяла народна бібліотека-читальня[19].
У 1899 році Козелецьке земство виділило субсидію 500 рублів на побудову шкільної будівлі,[20], а у 1905 році — ще 500 рублів на добудову. До 1905 року було відремонтовано церкву та побудовано будинок для причту[21].
За даними податкових списків 1923 року в Мостищі налічувалось 465 домргосподарств, в яких мешкало 2016 осіб. Мостище (разом із Марківцями та Сухинею) належало до Козелецького районуНіжинської округиЧернігівської губернії. Відстань до районного центру становила 18 верст ґрунтовою дорогою, до станції Заворичі — 9 верст. У селі були сільська рада, школа, бібліотека та лікбез, телефонного зв'язку не було[22].
Обеліск біля cільської ради
Під час німецько-радянської війни 340 жителів села воювало на фронтах, 167 із них загинуло. У 1970 році на їх честь односельці встановили обеліск Слави. 1957 року на братській могилі радянських воїнів, що загинули в боях за визволення села від окупантів, встановлено пам'ятник[23].
У 1972 року населення села складало 1647 осіб. За колгоспом імені Калініна було закріплено 2979 га сільськогосподарських угідь, із них орної землі — 2231 га. Це було велике багатогалузеве господарство: вирощувалися зернові та технічні культури, також були розвинуті м'ясо-молочне тваринництво й садівництво[23].
12 червня2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», село увійшло до складу Козелецької селищної громади Козелецького району[24].
У лісі на південь від села росте старовинний дуб («Маврійський»), під яким у 1846 році за народними переказами зупинявся й писав вірші Тарас Шевченко. Щоб його охопити, потрібно 5 чоловік.
Особистості
Уродженці села:
Корнієнко Олексій Зосимович (1919—2003) — драматург, перекладач, театральний критик, автор книг «П'єси», «Щоб нам жито родило».
↑Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував Віктор Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 345-346
Мостище // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 341-342.