Питання про його походження викликало свого часу гарячі суперечки, однак так і залишилося до кінця не з'ясованим. Оскільки прізвище Маркевич (Маркович) — патримоніальне, тобто спочатку було по батькові, то воно широко розповсюджене в деяких народів (поляків, українців, чехів, білорусів, сербів,).
О. Лазаревський дотримувався версії про сербське походження Марковичів, П. Дорошенко доводив їх місцеве українське походження, прибічником сербської версії був, також,М. Маркович.Більшість істориків схиляється до балканської версії походження Марковичів.
Засновником роду Марковичів-Маркевичів був Марко († 1712) — орендар прилуцький та пирятинський, володів значними маєтностями. Його ім'я й стало родовим прізвищем для нащадків. Власним коштом звів Пречистенську церкву у Прилуках, в якій був титарем. Багато жертвував на благодійницькі справи, за що й набув честі упокоїтися в Густинському монастирі. Мав п'ятеро синів і сім дочок від дружини, дочки прилуцького старости Григорія Корнієнка, який став засновником славетного роду Ограновичів (після зміни свого прізвища). Сини Марка належали до козацької старшини:
Андрій Маркевич — лубенський полковник і генеральний підскарбій.
Старший син Андрія, Маркевич Яків Андрійович — український письменник-мемуарист, державний діяч Гетьманщини. Один з найосвіченіших людей свого часу. Започаткував чернігівську лінію роду Марковичів, до якої, зокрема, належали історики Яків Маркович та Олександр Маркович.
У червоному щиті на лазурному хвилеподібному краї стоїть срібний лебідь з чорними очима, дзьобом і лапами.
Над щитом дворянський шолом з короною.
Нашоломник: срібний лебідь з чорними очима, дзьобом і лапами.
Намет: праворуч — червлений зі сріблом, ліворуч — лазурний зі сріблом[1].
