Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу — угода, прийнята 26 жовтня 1979 у Відні, Австрія. Перша церемонія підписання відбулася у Відні та Нью-Йорку 3 березня 1980 року, а конвенція набула чинності 8 лютого 1987 року. Конвенція передана на зберігання в Міжнародне агентство з атомної енергії. У липні 2005 року була скликана дипломатична конференція для внесення змін до Конвенції та посилення її положень,[1] в результаті чого вона була перейменована в Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок.
Після приєднання 38 країн заявили, що не зв'язані положеннями пункту 2 статті 17 і не визнали компетенцію Міжнародного Суду у врегулюванні спорів. Після цього п'ять країн відкликали ці заперечення.[2]
Список країн, які після ратифікації заявили, що вони не вважають себе зв'язаними процедурами врегулювання спорів, передбаченими пунктом 2 статті 17
Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу передбачає певні рівні фізичного захисту під час міжнародного транспортування ядерного матеріалу. Він також встановлює загальні рамки співпраці між державами у сфері захисту, відновлення та повернення вкраденого ядерного матеріалу. Крім того, Конвенція перелічує певні серйозні злочини, пов’язані з ядерним матеріалом, за які держави-учасниці мають покарати і за які правопорушники підлягають системі екстрадиції або переслідування.[3]
