Виникає внаслідок поширення забудови населеного пункту на територію, віддалену від основної частини існуючої до того забудови населеного пункту, найчастіше міста або села[1]. У Вармії, Мазурах та Помор'ї, замість терміну «колонія», застосовується термін «вибудова» (пол.wybudowanie), який найчастіше використовується для позначення віддалених частин сільських населених пунктів.
Згідно з прикладною схемою класифікації населених пунктів, вулиць та адрес, яка вступила в силу 21 липня 2021 року, згідно з розпорядженням міністерства розвитку, праці й технологій, колонія може зараховуватися до виду населених пунктів[2].
Російська імперія та УРСР
На українських землях, що входили до складу Російської імперії та Української РСР, колонією називали окреме компактне поселення переселенців з іншої країни або області, відповідно їх мешканців — колоністами. Кожна колонія мала власне самоврядування та адміністрацію з числа своїх жителів. Колоністи жили відособлено, зберігаючи власну мову і традиції, займалися сільським господарством, торгівлею, промислами, ремеслом, фабрично-заводським підприємництвом[3].
Колоністи могли займати вулицю чи куток села або ціле поселення. Тоді, відповідно, назва колонія поширювалася на вулицю, куток, або ж весь населений пункт[4]. Як означення типу поселення, колонія використовується в джерелах ХІХ-го та першої половини ХХ століть[5].
Примітки
↑Ustawa z dnia 29 sierpnia 2003 r. o urzędowych nazwach miejscowości i obiektów fizjograficznych (Dz.U. z 2019 r. poz. 1443) (пол.)
↑Rozporządzenie Ministra Rozwoju, Pracy i Technologii z dnia 21 lipca 2021 r. w sprawie ewidencji miejscowości, ulic i adresów (Dz.U. z 2021 r. poz. 1368) (пол.)
