PROFILBARU.COM

село Звонецьке
	Вулиця Набережна в ЗвонецькомуВулиця Набережна в Звонецькому
Країна	Україна
Область	Дніпропетровська область
Район	Дніпровський район
Тер. громада	Солонянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA12020270160055167
Облікова картка	Звонецьке
Основні дані
Населення	295
Поштовий індекс	52437
Телефонний код	+380 5669
Географічні дані
Географічні координати	48°14′20″ пн. ш. 35°10′14″ сх. д. / 48.23889° пн. ш. 35.17056° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	126 м
Водойми	р. Дніпро, Балка Тягинка
Місцева влада
Адреса ради	52470, с. Микільське-на-Дніпрі, вул. Центральна, 4
Сільський голова	Копильцов Віталій Миколайович
Карта
	Звонецьке
	Звонецьке
Мапа

Звоне́цьке — село в Україні, у Солонянській селищній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області. Населення станом на 2021 рік — 295 осіб.

Географія

Село Звонецьке знаходиться на правому березі річки Дніпро, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Майорка, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Олексіївка. Вище села за течією Дніпра був Дзвонецький поріг. Навпроти Звонецького острів Великий Мохортет. На південно-східній околиці села Балка Тягинка впадає у річку Дніпро.

Історія

«Урочище Звонецьке» з давніх-давен притягало до себе людину. Воно славилось силою риби, птиці, бобрів, бджоли, хутрового звіра. Уже 1530 року за те урочище сперечались канівські міщани зі своїм старостою Пеньком^[1], який «поріг ті звічний міщанський, на ім'я Звонець, на Дніпрі, на себе забирав і половину майна померлого або потрапившого в полон козака на себе відбирав»^[2].

З приводу такої скарги канівських міщан київський воєвода Немирович зробив таку постанову: «Звонецького порога старості Пеньку зовсім не торкатися, а з майна козака, якщо він, не маючи ні дружини, ні дітей, помре або попадеться татарам, одну половину віддавати на поминання душі тому, кому він сам заповідає»^[3].

Запорозьке козацтве ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталися про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь у 1545 році козаки знайшли Звонецький поріг, зайняли його і, зробили у ньому займище^[4]. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока.

У 1780 році ця місцевість дісталася в рангову дачу полковнику Турчанінову, а близько 1794 року вся вона перейшла у власність правителя Катеринославського намісництва Йосипа Івановича Хорвата^[5]

Служба Хорвата закінчилася слідством і судовим процесом (фінансові зловживання, махінації з так званими «хлібними» магазинами). Слідство над ним почалося у 1797 р., а в березні 1798 р. відбувся судовий розгляд в Сенаті. Було повелено повернути в казну села Звонецьке і Краснопілля.^[6]

Десь у 1850-х роках у Звонецькому побував етнограф О. С. Афанас'єв Чужбинський. Він побачив, що мешканці Звонецького здебільшого хлібопашці, лише декотрі ловлять рибу для власних потреб. Також він познайомився з літнім чоловіком, який пам'ятав перших поселенців і подорож імператриці Катерини^[7].

На 1859 рік Звонецьке було державним селом. Тут було 129 дворів, 1 православна церква й мешкало 815 осіб.^[8]

Станом на 1886 рік у селі Волоської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 1106 осіб, налічувалось 173 дворових господарства, існували православна церква й 2 лавки^[9].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1098 осіб (574 чоловічої статі та 524 — жіночої), з яких 1111 — православної віри^[10].

Орган місцевого самоврядування — Микільська сільська рада. Населення — 366 мешканців.

Церква

1737 року начальник січових церков ієромонах Павло Маркевич спорудив капличку з похідним, рухомим антимінсом для запорожців, які жили на Дзвонецькому урочищі, і почав правити службу Божу.

1798 року в селі Дзвонецькому збудовано дерев'яну церкву, але в ній довго не правили служби. Церква, що простояла до комуністичної боротьби з релігією теж була дерев'яною, збудованою 1837 року.

У 1917 році священником у селі був Іван Кавун^[11].

Наразі в селі розташований Храм Святого пророка Іллі.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[12]:

Мова	Відсоток
українська	89,1 %
російська	10,9 %

Відомі люди

З села Звонецького родом Різуни, дід Василь та батько Богдан (1921 р.н.) Віктора Суворова (Володимира Богдановича Різуна), радянського розвідника-утікача, капітана Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу; історика, дослідника та письменника в жанрі історико-документального та художньо-історичного роману

Примітки

↑ Ян Петрович Пенько, староста черкаський та каневський. 1537—1540 рр.
↑ порог те звечный мещанский, на имя Звонец, на Днепре, на себе отнимал и половину имущества умершего или попавшего в плен козака на себя отбирал
↑ Звонецкого порога старосте Пеньку совсем не касаться, а из имущества козака, если он, не имея ни жены, ни детей, умрет или попадется татарам, одну половину отдавать на помин души тому, кому он сам завещает
↑ Займище — це зайняте місце взагалі і, зокрема, те ж саме, що й займанщина — земля, придбана правом першого зайняття.
↑ Феодосий Макаревский: Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав, типография Я.М. Чаусского, 1880. Архів оригіналу за 24 січня 2010.
↑ Яворницький, Д. І. (1929.). До історії Степової України. – Дніпропетровськ,.
↑ Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
↑ Списки населенныхъ мѣстъ Российской империи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства внутренних дѣлъ (По свѣдѣніям 1859 года). Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Т. VIII. Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. СанктПетербургъ. 1863. — V + 152 с., 1863. (рос. дореф.)
↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-60. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
↑ Екатеринославский адрес-календарь на 1917 год. Архів оригіналу за 22 серпня 2016.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних