Вулицю було прокладено наприкінці XVIII століття на місці розібраних міських фортифікацій. Вздовж нинішньої вулиці проходив Високий мур з вежами: Кожум'як, Золотарів, Гончарів, Котлярів, Порожня вежа, Жидівська і Шевська. Під нинішніми будинками парної сторони вулиці проходив Низький мур з бастіонами, спорудженими у XV столітті.
Австрійська влада почала розбирати міські укріплення вже в 1777 році, а в 1787 році було оголошено про розпродаж південної частини міських стін з вежами і прилеглих ділянок, що дало початок нинішній вулиці, яка в той час одержала назву Нова.
сучасна назва від 1991 року — вулиця Братів Рогатинців на честь Юрія та Івана з Рогатина, багатих православних руських міщан, які в XVI столітті були активними діячами Львівського Ставропігійського братства, дбали про культуру й освіту руської (української) громади міста[7][8].
Забудова
В архітектурному ансамблі вулиці Братів Рогатинців переважають кам'яниці першої половини XIX століття у стилях класицизм, більшість з яких було пізніше перебудовано у стилі віденської сецесії. Більшість будинків внесено до Реєстрів пам'яток архітектури місцевого та національного значення.
З непарного боку вулиці
№ 3 — на початку XX століття в будинку містилися торговельна агенція «Mrówka»[9] та ресторан Якуба Меша[10].
№ 7 — будинок споруджений на місці давньої кам'яниці Адама Гідельчика. Опис 1773 року фіксує тут повну руїну. Новий будинок споруджено у 1803 році, який від 1860 року має чотири поверхи. Вітрини реконструювались у 1898, 1907 та 1912 роках. Від 1890 року в будинку містилося Львівське товариство власників реальності. Друкованим органом товариства був фаховий часопис «Львів'янин» (пол.«Lwowianin»)[11], а також готель «Савой»[12]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 943-м[2]. За радянських часів — туристична база та крамниця готового одягу «Обнова», останніми роками тут містився меблевий салон Berloni, нині — бутик «Аліса» (парфуми, косметика, біжутерія).
№ 9 — у міжвоєнний період в будинку діяло похоронне бюро «Елізіум»[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 944-м[2].
№ 15 — на початку XX століття в будинку діяло бюро праці Дебори Марґулес[14], працювала крамниця А. Жепецького з продажу грамофонів та роверів[15].
№ 51 — цю ділянку займала Велика міська синагога, знищена 1941 року під час німецької окупації Львова. Нині цього номера будинку не існує.
З парного боку вулиці
№ 4 — на початку XX століття в будинку мав свою канцелярію адвокат доктор Казимир Чарнік[16], кабінет спеціаліста хвороб носа, горла і гортані Теофіла Стахевича[17], склад хутра Владислава Соліка[18], товариство «Circolo Italiano» («Італійське Коло»)[19], польсько-угорський автомобільний клуб[20], а також мешкав архітектор Володимир Підгородецький[21]. За радянських — магазин дитячого взуття.
№ 6 — будівля колишнього Галицького акціонерного купецького банку, споруджена у 1913—1916 роках за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича, Юзефа Сосновського та Яна Шульца.
№ 10 — у XIX столітті в будівлі почало працювати похоронне бюро Емілії Курковської[22]. Після смерті Емілії бюро перейшло у спадок її нащадкам. Так до 1960-х років у Львові використовувався вислів «піти до Курковського», що означало «померти». Також тут містилися склад та хутряна майстерня А. Врубеля]][23], школа крою Станіслави Тиховської[24].
№ 16 — у міжвоєнний період в будинку діяло міське похоронне бюро «Конкордія»[26]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 948-м[2].
№ 18 — на початку XX століття в будинку містився ресторан Мехеля Дамма[27].
№ 24 — триповерхова наріжна кам'яниця з вулицею Архівною. На початку XX століття в будинку містився ресторан Якуба Геллера[28].
№ 26 — триповерхова наріжна кам'яниця з вулицею Архівною. На першому поверсі будинку міститься салон «Лабораторія паранормальних явищ». Заклад працював тут з середини 1990-х років і потрапити в приміщення салону можливо було лише за попереднім записом. Там займались ворожінням, зняттям «порчі», зливали віск та проводили інші «магічні ритуали». У листопаді 2021 року приміщення салону виставлене на продаж[29].
№ 30 — на початку XX століття в будинку містилося товариство «Народна кухня»[20].
№ 32 — будинок споруджений у 1907—1908 роках за проєктом архітектора Володимира Підгородецького[30]. Під будинком знаходяться залишки оборонної вежі-бастіону. На першому поверсі будинку до кінця 2018 року працював кафе-бар «Під Вежею», а у січня 2019 року тут розпочав роботу ресторан «Ґвара» на 150 посадкових місць, який входить до мережі ресторанів Костянтина Форкера. Заклад спеціалізувався на галицькій та львівській кухні. У 2019 році ресторан «Ґвара» отримував нагороду Culinary Heritage, y 2021 році — увійшов до сотні найкращих ресторанів України. Через пандемію коронавірусної хвороби зали ресторану стояли майже порожні, тому власник закладу ухвалив рішення про закриття «Ґвари»[31]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1266-м[2].
Wiczkowski J. Lwów, jego rozwój i stan kulturalny oraz przewodnik po mieśćie. — Lwów: Nakładem Wydziału Gospodarczego X Zjazdu Lekarzy i Przyrodników Polskich, 1907. — 628 s. (пол.)
.jpg)
