Римська мозаїка — частина серії, що зображує сільськогосподарські роботи. Із зібрання археологічного музею в Шершелі
Виноробство в Алжирі сягає корінням в Античність — зокрема, в період панування Карфагена і Стародавнього Риму. Пік виробництва вина в країні був у часи Французького Алжиру, коли в першій половині XX століття площа виноградників досягала 396 000 гектарів, а щорічне виробництво — 18 000 000 гектолітрів. Ціни на алжирське вино в роки після Другої світової війни були вище загальносвітових, але, незважаючи на це, воно становило 22 % обсягу імпорту Франції з її колоніальних володінь. Після здобуття Алжиром незалежності в 1962 році і втрати основного ринку збуту виробництво вина різко скоротилося, але країна як і раніше займає друге місце з виробництва і п'яте з експорту вина серед всіх країн африканського континенту.
Історія
Від доісторичних часів до XVIII століття
Виноградник на перголі — римська мозаїка в ШершеліАмури-виноградарі — римська мозаїка в Гіппоні
З давніх часів дикий (або лісовий) виноград ріс на алжирському узбережжі Середземного моря, обвиваючи стовбури дерев. Виноград давав невеликі ягідки, які вживалися в їжу берберами в свіжому або сушеному вигляді[1].
Карфагеняни схрестили дикий виноград Vitis vinifera silvestris з Vitis vinifera sativa і засадили їм спершу мис Бон, а потім інші прибережні володіння. Нові різновиди винограду, створені на основі місцевих сортів, збереглися в столових виноградах — так званих Кабільських. Римське завоювання території майбутнього Алжиру перетворило ці землі в житницю, де вирощувалася пшениця, але виноробна традиція також збереглася в таких містах, як Цезарея Мавританська (сучасний Шершель), Гіппон (Аннаба) або Куікуль (Джеміла). До нашого часу дійшла велика кількість римських мозаїк, що зображують виноград і виноградарів[1].
Арабське завоювання VII століття негативно позначилося на виноградарській культурі регіону, підірвавши виноробство, як заборонене ісламом заняття, хоча виробництво столового винограду тривало. Разом з тим іслам погано приживався в деяких берберських племенах, які продовжували вирощувати виноград і робити вино. Збереглися численні спогади мандрівників цього періоду, що розповідають про те, як на базарах можна було знайти також солодкі фінікове, медове і родзинкове вина[1].
Алжирські євреї продовжували виробляти кошерне вино. Коли в Оранії оселилися іспанці, вони відновили вирощування винограду. Клієнти у виноробів знаходилися: серед них були і турецькі яничари, і раби-християни, і екіпажі європейських торгових суден, не кажучи вже про підпільне вживанні вина підданими Алжирського еялету[1].
XIX століття
Напередодні французького вторгнення, розпочатого в 1830 році, посадки винограду займали в Алжирському еялеті лише близько 2000 гектарів. Виноградники використовувалися переважно в якості роздільників між полями, а самі ягоди вживалися в їжу в свіжому або сухому вигляді[2].
У 1836 році французький маршал Клозель спробував налагодити сільськогосподарське виробництво в околицях Буфаріка, але ця спроба провалилася через військові дій 1839 року[3].
Перші колоністи сіяли зернові, оскільки їх виробництво не вимагало великих вкладень. Вино посередньої якості імпортувалося з Франції та з Іспанії. 1841 року маршал Бюжо змінив Клозеля і вирішив стимулювати власне винне виробництво і доручив алжирському сільськогосподарському товариству розробити план розвитку виноградарства[3].
Початок був довгим і складним. У 1851 році в 41 центрі колонізації поселенцям були роздані привезені з Франції саджанці, але лише деякі з них прижилися[3]. Однак до 1858 року виноградники займали вже 4374,72 гектара, а до 1861 — 5564,49 гектара. Виноградники розташовувалися переважно в трьох провінціях: Алжир (2352,30 гектара), Оран (2574,85 гектара) і Константина (637,34 гектара). Виробництво червоного і білого вина досягло 36 682 гектолитрів[2].
Виноградники в Ель-МедхіЖетон сетіфского вина, близько 1875
1861 року генерал-губернатор маршал Пелісьє відкрив два виноробних господарства поблизу міста Алжиру, а точніше в Бірхадеме і в Бір-Мурад-Раїсі[1]. Останнє стало процвітати і з часом перетворилося на найбільше виноградарське господарство[3], зайнявши площу в 6500 гектарів[4].
Поступово виноробство поширювалося в країні, на Всесвітній виставці 1862 року в Лондоні виставлялися близько 80 виробників алжирського вина[2].
У 1868 році кардинал Лавіжрі створив виноградник в господарстві Уліда-Адда в Мезон-Карре. Спочатку вироблене вино використовувалося лише для богослужбових потреб, але до 1930 року обсяг виробництва господарства досяг вже 50 000 гектолітрів на рік, причому серед виробленого вина були деякі знамениті марки[5].
Починаючи з 1875 року, коли французькі та європейські виноградники знищувала філоксера, Алжир став «землею обітованою» для виноробів. Генерал-губернатор Алжиру Альфред Шанз отримав повідомлення, в якому говорилося[3]:
Вам відома ситуація з філоксерою у Франції. Якщо Алжир має бажання і обережність, щоб її уникнути, то, закликавши на допомогу кілька виноробів, він зможе наповнити винні погреби Франції.
Paul Birebent (2002). La vigne en Algérie. Alger roi(фр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 29 жовтня 2017.
Paul Birebent (2012). Les régions viticoles d'Algérie(PDF)(фр.). Djamel Belaid : Collection Brochures Agronomiques. Архів оригіналу(PDF) за 23 листопада 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
Alain Huetz de Lemps. Le vin des colons d’Algérie // Boissons et civilisations en Afrique. — Bordeaux, 2001. — С. 310—321. — (Grappes et millésimes) — ISBN 9782867812828.
