PROFILBARU.COM

Азійсько-Тихоокеанський регіон — політичний і економічний термін, що позначає країни, розташовані по периметру Тихого океану і численні острівні держави в самому океані. Найбільшими містами регіону є Шанхай, Гонконг, Сінгапур, Куала-Лумпур, Сеул, Токіо, Лос-Анджелес, Сідней, Мельбурн, Сан-Франциско, Сієтл та Ванкувер. Штаб-квартири багатьох міждержавних і недержавних організацій Азійсько-Тихоокеанського регіону розташовані в Гонолулу (Гаваї).

У регіоні представлена велика різноманітність економік і ресурсів: динамічно розвиваються Гонконг, Тайвань і Сінгапур, високі технології Японії, Кореї, Тайваню і заходу США, природні ресурси Австралії, Канади, Філіппін та російського Далекого сходу, людські ресурси Китаю та Індонезії, висока сільськогосподарська продуктивність Чилі, Нової Зеландії, Філіппін і США.

Багато економістів вважають, що з поступовим згасанням старих індустріальних центрів в Європі та США центр світової економічної активності може бути перенесено в Азійсько-Тихоокеанський регіон.

Міжнародні відносини

Розвиток права, норм і механізмів регулювання міжнародних відносин в АТР, як і в інших регіонах світу, пов'язано з такими організаціями як: Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), Асеановський регіональний форум (АРФ), Шанхайська організація співробітництва (ШОС) тощо. Велика їх роль у створенні прав і норм для лібералізації економічного співробітництва, економічної інтеграції, впровадження демократичних форм міждержавного спілкування, забезпечення безпеки. Особлива увага приділяється створенню організаційних і правових основ протидії тероризму.

В регіоні також активно діють різні міжпарламентські організації, зокрема — Азійський форум парламентарів з народонаселення і розвитку.

Indo-Pacific

У першій чверті ХХІ ст. КНР став де-факто морською державою Індійського океану. Територіальні претензії Китаю суперечать вимогам сусідніх держав, кораблі НОАК майже постійно знаходяться в Індійському океані.

Однак для більшості країн АСЕАН це, по суті, їхня територія з Південно-Китайським морем.

Таким чином, виникли різні інтерпретації поняття «Індо-Тихоокеанського регіону», хоча сам термін «Indo-Pacific» з'явився в політичному словнику у 1920-х роках завдяки німецькому геополітику К. Хаусхоферу. У 1950-х роках визначення застосовували австралійські вчені при обговоренні проблем деколонізації («Індо-Тихоокеанські домініони»). Переосмислення ІТР з'явилось із промовами індійський віце-адмірал^[en] Премвір Дас та працями вченого Г.Хурана у журналі Strategic Analysis^[1].

В географічному плані бачення Indo-Pacific співпадає із зоною відповідальності Тихоокеанського командування збройних сил США, яке в травні 2018 року було офіційно перейменоване в Індо-Тихоокеанське. В цьому контексті західні кордони регіону співпадають із західними кордонами Китаю та Індії. РФ і країни Латинської Америки випадають з ІТР, що в цілому укладається в той формат відображення внутрішньорегіонального взаємодії, який пропонують Сполучені Штати.

Важливу роль в індійскому зовнішньополітичному дискурсі грають культурні зв'язки для досягнення актуальних політичних цілей. Як правило, в промовах індійських політиків, присвячених темі ІТР, явно чи неявно присутнє нагадування, що своїм культурним розвитком країни регіону зобов'язані перш за все індійській культурній та релігійній експансії, адже більшість країн ІТР сповідує буддизм тгеравади.

Оголосили про запуск Індо-Тихоокеанської ініціативи на 14-му Саміті країн Східної Азії^[2]

У травні 2022 року почала реалізацію Індо-тихоокеанська програма економічного процвітання (IPEF^[en]).

Цікаві факти

28 березня 2006 р. 11-й президент Індії Абдул Калам запропонував ідею відродження університету Наланди^[en]

Рішення про створення університету було схвалено на другому та четвертому саміт країн Східної Азії.

1 вересня 2014 року пройшли перші заняття у сучасному Міжнародному Університеті Наланди у прилеглому місті Раджгір за участю 15 студентів^[3].

У новому кампусі площею 455 акрів Університет почав функціонувати із січня 2020 року^[4].

Список країн

Нижче наводиться список країн, традиційно включаються в Азійсько-Тихоокеанський регіон^[5]

Американське Самоа
[[Файл:Шаблон:Прапор Bougainville|20x13px|Bougainville]] Бугенвіль
[[Файл:Шаблон:Прапор Chuuk State|20x13px|Chuuk State]] Чуук
Острів Різдва
Кокосові острови
Острови Кука
Острів Пасхи
Гуам
Гаваї
Північні Маріанські Острови
Острів Норфолк
Нова Каледонія
Ніуе
Піткерн
Токелау
[[Файл:Шаблон:Прапор Torres Strait Islands|20x13px|Torres Strait Islands]] Острови Торресової протоки
[[Файл:Шаблон:Прапор Wake Island|20x13px|Wake Island]] Острів Вейк
Волліс і Футуна
[[Файл:Шаблон:Прапор West Papua|20x13px|West Papua]]

Див. також

Примітки

↑ Khurana G.S. Security of Sea Lines: Prospects for India–Japan Cooperation. Strategic Analysis, 2007, vol. 31, no. 1, pp. 139—153. DOI: 10.1080/09700160701355485
↑ Цветов, Антон. Индо-Тихоокеанский фронт: зачем на геополитической карте появился новый регион и что это сулит России?. Carnegie Moscow Center (рос.). Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 11 грудня 2021. [Архівовано 2021-12-11 у Wayback Machine.]
↑ Nalanda University starts today with 15 students, 11 faculty members. The Indian Express (англ.). 1 вересня 2014. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
↑ Nov 16, Piyush Tripathi / TNN / Updated:; 2019; Ist, 10:51. Nalanda University set to move to new campus | Patna News — Times of India. The Times of India (англ.). Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 21 квітня 2022.
↑ Countries of the Pacific. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 2 березня 2012. [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]

Література

Clausen, A. W. The Pacific Asian Countries: A Force For Growth in the Global Economy]. Los Angeles: World Affairs Council, 1984. ED 244 852.
Cleveland, Harlan. The Future of the Pacific Basin: A Keynote Address. New Zealand: Conference on New Zealand's Prospects in the Pacific Region, 1983.
Gibney, Frank B., Ed. Whole Pacific Catalog]. Los Angeles, CA: 1981.
«The Pacific Basin Alliances, Trade and Bases.» GREAT DECISIONS 1987. New York: Foreign Policy Association, 1987. ED 283 743.
Phillips, Douglas A. and Steven C. Levi. The Pacific Rim Region: Emerging Giant. Hillside, NJ: Enslow Publishers, 1988. ISBN 0-89490-191-5
Rogers, Theodore S., and Robert L. Snakenber. «Language Studies in the Schools: A Pacific Prospect.» EDUCATIONAL PERSPECTIVES 21 (1982): 12-15.
Wedemeyer, Dan J., and Anthony J. Pennings, Eds. Telecommunications — Asia, Americas, Pacific: PTC 86. «Evolution of the Digital Pacific.» Proceedings of the Annual Meeting of the Pacific Telecommunications Council: Honolulu, Hawaii, 1986. ED 272 147.
West, Philip, and Thomas Jackson. The Pacific Rim and the Bottom Line. Bloomington, Indiana, 1987.