Михайло Шолохов (рос. Михаил Александрович Шолохов; 11 (24) травня 1905(19050524), хутір Кружилін, станиця Вешенська, Донецький округ, Область Війська Донського, Російська імперія — 2 лютого 1984, станиця Вешенська, Ростовська область, РРФСР) — російський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1965 року. Уродженець Донщини. Найвідомішими його творами є романи «Тихий Дон», «Піднята цілина» та «Вони воювали за Батьківщину(інші мови)» та оповідання «Доля людини». Член ЦК КПРС у 1961—1984 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—10-го скликань.
Мати Михайла Шолохова — Анастасія Данилівна (1871—1942). Її матір звали Акуліною, а батько, Данило Олександрович Черніков (Черняк) (?—1880), був українцем родом з Чернігівщини. Предки її були панщинними селянами на Чернігівщині. Володар селян — російський поміщик Попов, на початку ХІХ століття перевів частину своїх кріпаків з Сіверщини на Дон, у маєток Ясенівку (поблизу хутора Кружилина(інші мови)). Тут українські селяни жили укупі, як і в Україні, зберігаючи на Донщині свій національний уклад. Анастасія, рано залишившись сиротою, пішла в найми до панського маєтку покоївкою. Поміщиця Попова силоміць віддала її заміж за сина козачого отамана Кузнєцова. Але Анастасія кохала іншого — гуртівника (або «шибая» по-місцевому), уродженця Рязанської губернії Олександра Шолохова. Шолохов вкрав Анастасію, і вони жили разом на хуторі Кружилині, де в них і народився син Михайло. Бувши позашлюбною дитиною, Михайло до 7 років мав прізвище свого офіційного батька — Кузнєцов, і тільки по смерті останнього 1912 року, Олександр і Анастасія повінчалися, а їхній син став з Кузнєцова Шолоховим.
Зростаючи на хуторі Кружилині, неподалік від Ясенівки, Михайло Шолохов з малих літ знаходився в переважно українському середовищі. Ставши дорослим, він згадував, як у дитинстві постійно чув від матері казки й пісні українською мовою. У 1954 році, виступаючи на III-му з'їзді письменників України, Шолохов сказав: «Моя мати з дитинства прищепила мені любов до українського народу, до українського мистецтва, до української пісні — однієї з наймилозвучніших у світі»[4].
Народився 11(24) травня 1905 року на хуторі Кружилині Донецького округу Області війська Донського (зараз Шолоховський район Ростовської області Росії).
Навчався в церковно-приходській школі, згодом у гімназії, де через початок революції і громадянської війни обірвав навчання на четвертому класі. Шолохов служив у станичному ревкомі, добровольцем вступив до продовольчого загону.
В кінці 1922 року приїхав до Москви, де мав намір продовжити навчання. Тут познайомився з письменниками групи «Молода гвардія». Одночасно підпрацьовував. 1923 року в газеті «Юношеская правда» було надруковано перший фейлетон «Испытание», наступного року світ побачило його перше оповідання «Родимка» (рос. «Родинка»).
1925 року відбулася зустріч із О. Серафимовичем, що «сказав схвалення і визнання». Згодом М. Шолохов вважав О. Серафимовича одним із перших своїх учителів. В газетах і журналах того часу з'являються оповідання Шолохова, пізніше об'єднані в збірки «Донські повісті» та «Вогневий степ». В кінці 1926 почав нібито писати роман «Тихий Дон», першу книгу якого було опубліковано на початку 1928. Вона одразу здобула визнання і позитивні відгуки Максима Горького та Олександра Серафимовча. 1929 року вийшла друга книга «Тихого Дону».
Шолохов мав тісні відносини з головою СРСР Йосипом Сталіним. У 1933 Шолохов неодноразово надсилав Сталіну листи, де скаржився на зловживання донського крайового керівництва, яке встановило такий план зерноздачі, який, по суті, означав голодну смерть для тамтешніх російських селян[5].
Під час Другої світової війни М. Шолохов був військовим кореспондентом газет «Правда» та «Красная звезда», нібито часто виїжджав на фронт. В післявоєнні роки віддавав багато часту громадській діяльності, зокрема брав участь у роботі Всесвітнього конгресу діячів науки та культури на захист миру. 1965 року Шолохову було присуджено Нобелівську премію з літератури за роман «Тихий Дін». Наступного року на XXIII з'їзді КПРС він виступив як громадський "викривач" діяльності письменників Синявського і Даніеля, процес над якими завершився місяць до того.
1984 року помер у рідній станиці Вєшенській.
Наступні твори Шолохова перекладено українською:[6][7][8][9][10][11]
Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950)
Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000)
Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) • Хан (2024)