Шлезвіг і Гольштейн були двома герцогствами під правлінням данських королів з 1460 року, але вони не були частиною королівства. Більшість населення становили німці, а Гольштейн був членом Рейнського оюзу, створеного в 1815 році. У 1761 році герцог Гольштейн-Готторпський став імператором Росії під ім'ям Петро III. Петро III планував напасти на Данію, щоб повернути Гольштейн-Готторпські володіння, приєднані до Шлезвігу. Імператриця Катерина II в 1767 році уклала договір з Данією про союз, підтверджений трактатом 1773 року (так званий Царскосельський трактат), який повністю врегулював «готторпське питання». Згідно з укладеним трактатом, спадкоємець російського престолу Павло I, що був одночасно Гольштейн-Готторпським герцогом, відмовлявся на користь Данії від готторпської спадщини в обмін на Ольденбурзьке і Дельменгорстське графства в Північній Німеччині, правителем яких став Фрідріх Август I Ольденбурзький. В результаті такого рішення весь Шлезвіг-Гольштейн увійшов до складу Данії.
У 1848 році прусські війська вступили до Шлезвіґу і таким чином почалася Дансько-прусська війна, що закінчилася миром 2 липня 1850 року. З того часу Шлезвіг-Гольштейн був повернутий до статусу, що існував до війни. Шлезвіг отримавши особливе данське управління; Гольштейн і Лауенбург, будучи членами Німецького союзу, залишалися під владою Данії; порядок престолонаслідування був визнаний загальний для Данії і герцогств, а саме на користь данського принца-наступника Християна Глюксбурзького.
Гольштейнці спробували на свій ризик продовжувати війну з Данією, але були розбиті в битві при Іштедте 24-25 липня 1850 року. Їх розрахунки на підтримку з боку Пруссії не виправдалися. 29 листопада 1850 року в Ольмюці прусський уряд, на вимогу Росії й Австрії, змушений був відмовитися від підтримки революційного руху у Шлезвіг-Гольштейні. Туди була надіслана комісія для приборкання повстання в супроводі австрійських військ. Тимчасовий шлезвіг-гольштейнський уряд усунувся від влади. Гольштейн був зайнятий австрійцями, данцями Шлезвіг.
Шлезвіг-Гольштейном фактично почали керувати як данською провінцією. Герцогства Шлезвіг і Гольштейн, однак, зберігали свої старі привілеї, місцеві закони і становили особливий митний округ. У Готторпі (до 1846 року) перебував данський намісник, а вища урядова установа для герцогств становила так звана німецька канцелярія в Копенгагені.
Згідно з Празьким мирним договором від 23 серпня 1866 року Австрійська імперія поступилася герцогствами Шлезвіг і Гольшейн на користь Пруссії. Одна зі статей договору передбачала плебісцит населення у Північному Шлезвіґу про приєднання до Данії або Пруссії, але цей пункт проігнорували, а через 12 років — скасували[7]. Паралельно, 27 вересня 1866 року Прусія уклала іншу угоду із великим герцогом Петером Ольденбурзьким, за якою він зрікався своїх претензій на спадщину у Шлезвіґу й Гольштейні за 1 мільйон талерів[7]. 12 січня 1867 року Прусія об'єднала обидва герцогства, проголосивши створення Шлезвіг-Гольштинської провінції[7].
1895 року німецька влада завершила будівництво Кільського каналу (каналу імператора Вільгельма), що скоротив час проходу між Балтійським і Північно-Німецькими морями.
↑Alnor, K. Die Ergebnisse der Volksabstimmungen vom 10. Februar und 14. März 1920 in der 1. und 2. schleswigschen Zone (= Heimatschriften des Schleswig-Holsteiner-Bundes. Band 15). Flensburg (Lutherhaus): Verlag des Schleswig-Holsteiner-Bundes, 1925.
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
