PROFILBARU.COM

Тірренські мови
Поширені:	Апеннінський півострів; острів Лемнос
Класифікація:	Ізольовані; Тірренські мови
Групи:	Етруська мова Ретська мова
	Можливе поширення тірренських мов

Тірренські мови (дав.-гр. Τυρρηνοί — етруски) — гіпотетична мовна сім'я мов, до якої належала зникла етруська мова. Термін запропонував німецький мовознавець, фахівець з етрускології Гельмут Рікс.

Склад

До складу сім'ї включають такі мови:

Етруська мова (кілька сот написів з Італії VII—II ст. До н. Е.)
Ретська мова (кілька десятків написів з Південних Альп, V—II ст. До н. Е.)
Мова Лемноської стели V ст. до н. е..

З меншим ступенем відповідності:

Етеокіпрська мова (або Кіпро-мінойська мова?) — Засвідчений кількома текстами кіпрським письмом V ст. до н. е., деякі з паралельним грецьким текстом, а також, ймовірно, численні давніші написи з о. Кіпр, виконані Кіпр-мінойським письмом (не дешифровані).
Камунська мова (короткі глоси й написи на 1-2 слова, Страбон писав про спорідненість камунів з ретами, проте Пліній стверджував, що вони були споріднені з евганеями — в останньому випадку камунська мова була близька до лігурської, а не до тірренської)
Мова пеласгів (Геродот неодноразово ототожнює пеласгів з Тірені, і вказує на Лемнос як на місце проживання і тих, і тих (див. Лемноська стела), проте ранні джерела розрізняють пеласгів і тірренів Пеласгський субстрат в грецькій мові явно відрізняється від будь-якої з тірренських мов.
Протосардська мова (М Піттау., О. Й. Немировський)

Походження тірренських мов

Тіррени (етруски), пеласги, Тевкра і деякі інші народи згадуються як «Народи моря», що примігрували у XII ст. до н. е. з Малої Азії і напали на Єгипет. Припускають, що ці народи були залишки автохтонного населення західного і південно-західного узбережжя Малої Азії, що мешкали в ній до завоювання її хеттами, греками і хурритами. Пеласги також згадуються в ряді джерел як догрецького населення Греції. І. М. Дьяконов, навпаки, за деякими структурними і лексичними показниками зближує етруську мову з хурритською. Незважаючи на майже повну розбіжність етруської і хурритської морфологій, принципи словотворення і фонетики дуже подібні.

Деякі збіги спостерігаються між етруською і хаттською мовами: етр. тупи («мука, кара»), ана («цей») і слова з аналогічними значеннями в хаттській.

Леонард Палмер та Володимир Георгієв зближували тирренські мови з індоєвропейськими — зокрема, з лувійською на підставі вказівок стародавніх авторів про походження етрусків з Лідії. Проти даної гіпотези говорять глибокі морфологічні відмінності між етруською мовою і лідійською, в ряді випадків вони навіть глибше, ніж між етруською і гіпотетичною праіндоєвропейською мовою (наприклад, між системою іменних класів етруської мови).

Граматика

Характерні риси всіх тірренських мов:

Типологія: аглютинативний лад з вираженою тенденцією до флективності;
Словотвір: суфіксальний (відсутні префікси та складання коренів, можливе додавання 2-3 суфіксів);
Консонантизм: нерозрізнення на письмі дзвінких і глухих приголосних (у вимові були можливі коливання, які не мали словозмінних значення);
Фонологія: багатий консонантизм (особливо спіранти), бідний вокалізм (/a/, /e/, /ja/, звуки /o/ та /u/ не розрізнялися);
Ім'я: іменники і прикметники мали однакову парадигму відмінювання;
Іменні класи: в етруській мові два — живі й неживі (такий поділ мало б сенс у тому випадку, якщо мова-предок мала активний лад, не зазначений у самій етруській мові); в інших мовах, через малу кількість пам'яток, перевірити наявність іменних класів неможливо;
Прийменник: були відсутні, їх замінювали відмінки й описові конструкції;
Дієслово: не змінювалося за особами, мало кілька часів і способів.
Синтаксис: SOV, означення після зумовленого.
Заперечення: досі негативна частка в жодній з тірренських мов достовірно не ідентифікована.

Примітки

Література

Мосенкіс Ю. Етимологічний словник тирренських мов: лемноська й етруська = Tyrrenian etymological lexicon. // Мова та історія = Збірник наукових праць. Випуск 311. — Київ, 2014. — 29 pp.
Helmut Rix: Rätisch und Etruskisch. Innsbruck 1998.
Stefan Schumacher, 'Sprachliche Gemeinsamkeiten zwischen Rätisch und Etruskisch', Der Schlern 72 (1998), 90–114.
Stefan Schumacher, Die rätischen Inschriften. Geschichte und heutiger Stand der Forschungen. 2., erweiterte Auflage [= Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft 121 = Archaeolingua 2], Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck 2004.
Giulio. Facchetti, «Qualche osservazione sulla lingua minoica», Kadmos 40, pp. 1–38.
Giulio M. Facchetti, «Appendice sulla questione delle affinità genetiche dell'Etrusco», in 'Appunti di morfologia etrusca pp. 111– 150, Leo S. Olschki Editore, 2002. ISBN 88-222-5138-5.
L R Palmer, Mycenaeans and Minoans, Second ed. New York: Alfred A. Knopf. 1965.