Корейські мови

Корейські мови
Сьогоднішнє поширення корейських мов у східній Азії. У заштрихованих областях носії корейських мов становлять меншість.
Поширена в	Південна Корея,  КНДР і  КНР
Класифікація	Корейська мова Чеджуська мова Юкчинський діалект[1]
Офіційний статус
Коди мови

Корейські мови — мала мовна сім'я, що складається з корейської та чеджуської мов. Чеджуську часто називають діалектом корейської, однак вона достатньо самобутня, щоб вважати її окремою мовою. Олександр Вовін припускав, що юкчинський діалект, яким говорять на північному сході Кореї, також варто виокремити, як окрему мову корейської сім'ї. Відколи в XV столітті було запроваджено хангиль, корейська мова дуже детально документувалась, проте більш ранні записи корейською, для яких використовувались китайські ієрогліфи, вивчати значно складніше.

Всі сучасні корейські мови походять від старокорейської мови, якою говорили в державі Сілла. Про мови, якими говорили на Корейському півострові до об'єднання Кореї Сіллою наприкінці VII століття відомо дуже мало, більшість інформації зараз про ті мови походить з дослідження топонімів. Вважається, що деякі з інших мов того часу також належали до сім'ї корейських мов, але є підстави вважати, що в центральній та південній частинах півострова говорили японсько-рюкюськими мовами. Було багато спроб знайти зв'язки корейських мов з іншими мовними сім'ями, насамперед із тунгусо-маньчжурськими або японсько-рюкюськими, але досі не було складено визнаних науковою спільнотою гіпотез.

Живі мови сім'ї

Поширення діалектів корейської мови^[2][3][4]

Різні форми корейської мови часто називаються діалектами корейської мови, але між деякими з "діалектів" відсутнє взаємне розуміння, що дає підстави вважати їх малою сім'єю з двох або трьох мов^[5].

Корейська

Корейські діалекти утворюють діалектний континуум, що простягається від південного краю Корейського півострова до Яньбянь-Корейської автономної префектури у китайській провінції Цзілінь, хоча діалекти по протилежних краях не є взаємно зрозумілими^[6]. Зазвичай корейську мову поділяють на п'ять чи шість діалектних зон, що відповідають провінційним кордонам, при тому яньбяньські діалекти включають до північносхідної Хамгьонської діалектної групи^[7][8]. Діалекти відрізняються наявністю палаталізації та фонетичними змінами акцентів, голосних, дзвінких фрикативів, медіалей /k/ та ініціалей /l/ та /n/ у середньокорейській мові^[7][8].

Корейська широко та докладно документувалась із моменту запровадження абетки хангиль у XV столітті (пізня середньокорейська)^[7]. Про більш ранні форми, що різним чином записувались за допомогою китайських ієрогліфів, відомо значно менше^[9]. Головні джерела про ранню середньокорейську (з X по XIV століття): китайська робота Цзілінь лейши^[en] (1103–1104), та фармакологічне дослідження Хян'як куґиппан (кор. 鄕藥救急方, трансліт. Hyangyak kugŭppang, середина XIII ст.).^[9] Протягом цього періоду, до корейської надійшло багато запозичень з китайських мов, що вплинули на всі аспекти мови.^[7] За підрахунками, лексика китайського походження^[en] складає більш як половину усієї корейської лексики, але у базовій лексиці, китайські запозичення складають лише 10%^[7][10]. Про давньокорейську мову (з VI до початку X ст.) відомо ще менше, більшість інформації відомо за окремими написами та 14-ма хянга^[en], складеними між VII та IX віками, та записаними у Самгук Юса (XIII ст.).^[9][a]

Мовні стандарти Північної та Південної Кореї базуються насамперед на престижному столичному діалекті Сеула, хоч Північна Корея і заявляє, що їхній стандарт базується на мові Пхеньяна.^[10] Стандарти різняться між собою фонетикою та лексикою.^[8] У північнокорейському стандарті чимало запозичень прибрано, а в південнокорейському — навпаки, набуто нових запозичень, зокрема з англійської та китаїзмів.^[7][8] Тим не менш, через те, що обидва стандарти базуються на сеульському діалекті, північнокорейський стандарт є зрозумілим для всіх південнокорейців.^[10][8]

На рубежі XIX та XX столітть, через неврожай та анексію Кореї Японією, населення півночі півострову емігрували до східної Маньчжурії та півдня сучасного Приморского краю у Росії^[12][3]. Згодом, корейських робітників насильно переселяли до Маньчжурії після японської окупації Маньчжурії.^[12][13] Станом на 2015, у Китаї живе 2 мільйони корейців, переважно у прикордонній префектурі Яньбянь, де корейська має офіційний статус.^[12]

Мову корейців, що жили на Далекому Сході Росії, документували російські дослідники, як-от Міхаїл Пуцилло, що в 1874 році склав словник.^[3][14] У 1930-х, там жили приблизно 250 тисяч корейців, але за часів Сталіна їх було насильно депортовано до Середньої Азії, зокрема до Узбекистану та Казахстану.^[8] У Середній Азії досі існують спільноти корьо-сарам, що говорять діалектом корьо-мар.^[3] Крім того, деякі корейці, нащадки насильно переселених Японією до 1945 року до південної частини острова, досі живуть на Сахаліні.^[13]

Більшість корейців у Японії — нащадки імігрантів часів японської окупації півострова. Більшість корейських шкіл у Японії навчають за північнокорейським стандартом.^[12] Корейська мова у Японії також зазнала впливу японської мови. Наприклад, було редуковано голосні, дещо спрощено граматику.^[12] Корейська діаспора в цілому існує в багатьох країнах світу, наприклад, у Північній Америці, де за стандарт було прийнято сеульський діалект.^[12]

Чеджу

Мова мешканців Чеджу не є взаємно зрозумілою зі стандартною корейською, що дає підстави вважати чеджуську окремою мовою.^[15] У текстах XV століття, записаних хангилем, зустрічалась літера на позначення звуку /ʌ/, що мала вигляд ⟨ㆍ⟩. У інших діалектах ця літера об'єдналась з іншими голосними, але в чеджуйській вона залишилась.^[8] У Хунмінджоним хер'є^[en] (Hunminjeongeum Haerye, 1446) пишеться, що звукосполучення /jʌ/ не існувало в тодішній стандартній мові, але зустрічалось в окремих діалектах, зокрема, у чеджуському.^[9] Це дозволяє припустити, що чеджуська відокремилась від інших діалектів до XV століття.^[16]

Юкчин

Шість гарнізонів (Юкчин) на крайньому північному сході Кореї.

Юкчинський діалект, яким говорять на крайньому півночі Кореї та суміжних районах Китаю, є відокремленим від навколишніх північносхідних діалектів, та інколи вважається окремою мовою.^[17][3] Коли король Седжон вигнав чжурчженів із нинішньої північної Хамгьон у 1434 році, він заснував шість гарнізонів (кор.: хангиль: 육진, ханча: 六鎭, СК: Юкчін) у вигині Тумангану – Кьонхин, Кьонвон, Онсон, Чонсон, Хверьон та Пурьон – та заселив їх вихідцями з південного сходу Кореї. Таким чином, мова сучасних жителів регіону відрізняється від інших діалектів Хамгьону, та містить чимало архаїзмів.^[3][18] Зокрема, юкчинський діалект не зазнав палаталізації, на відміну від більшості інших діалектів.^[3] Приблизно 10% носіїв корейської в Середній Азії говорять саме юкчинським діалектом.^[18]

Пракорейська мова

Сім'я корейських мов, порівняно з іншими сім'ями мов, є доволі одноманітною. Сучасні представники корейських мов мало між собою відрізняються та здебільшого усі походять від пізньої середньокорейської (XV століття). Для невеликої кількості виключень, розходження сталось лише на кілька століть раніше, тобто після об'єднання півострова Сіллою^[16][19]. Тому, пракорейська реконструйована переважно за допомогою внутрішньої реконструкції^[en] середньокорейської, з урахуванням філологічного аналізу уривчастих записів про старокорейську^[20][9].

Фонологія

У реконструйованої прамови відносно простий набір приголосних звуків:

Приголосні пракорейської мови^[20]

	Губні	Ясенні	Середньопіднебінні	Задньоязикові
Носові	*m	*n		*ŋ
Проривні	*p	*t	*c	*k
Фрикативні		*s		*h
Одноударні		*r
Апроксиманти			*j

Інші види приголосних виникли у корейській пізніше:

• Напружені^[en] приголосні, що є в сучасній корейській, виникли на місці кластерів приголосних^[en], та стали фонемічними вже після пізньої середньокорейської^[20][9].
• Придихові приголосні у середньокорейській та сучасній корейській також виникли на місці кластерів, з тих, де були *k або *h^[21][20]. Нема консенсусу стосовно того, чи були придихові у старокорейській^[22][9]. Однак є згода, що аспірація спочатку сталась із *t та *c, потім з *p, та зрештою з *k^[9][22][23].
• У пізній середньокорейській було кілька дзвінких фрикативних: /β/ ⟨ㅸ⟩, /z/ ⟨ㅿ⟩ та /ɦ/ ⟨ㆁ⟩. Вони виникали лише в певних умовах, та вважається, що вони появились через леніцію /p/, /s/ та /k/ відповідно^{[21][20][9][22]}. Ці фрикативні зникли в більшості сучасних діалектів, однак у деяких діалектах південного сходу та північного сходу (зокрема, у юкчинському) у цих словах залишились звуки /p/, /s/ та /k/^[10].

У середньокорейській, /l/ ⟨ㄹ⟩ не вживається, як ініціаль, у питомо корейських словах, що є типологічною особливістю, також присутньою в інших «алтайських» мовах^[7]. Деякі, але не всі появи /l/ з'явились внаслідок леніції /t/^[24][20]. Наявність двох різних китайських ієрогліфів 乙 та 尸 для запису /l/ свідчить, що в старокорейській ймовірно було два звуки що відповідають пізнішому корейському l^[9][25]. Той звук, що відповідає другому ієрогліфу, в середньокорейській записувався, як lh, що може бути ознакою того, що раніше це був кластер із обструентом^[26][22].

У пізній середньокорейській було сім голосних^[9]. На основі запозичень з середньомонгольської та написів у Jìlín lèishì, Лі Гімун стверджує, що в корейській відбуся зсув голосних між XIII та XV століттям, що вплинув на 5 з цих голосних^[9]. Вільям Лабов зазначив, що цей запропонований зсув відбувся не за тими ж принципами, за якими відбувались інші розглянуті ним зсуви^[27]. Філологічні свідчення цього зсуву також були оскаржені^[28][22]. Аналіз на основі китайсько-корейських прочитань слів показує більш консервативні результати^[20]:

Голосні старокорейської та їхні середньокорейські рефлекси^[20]

	Передні	Середні	Задні
Високі	*i > [i] ⟨ㅣ⟩	*ɨ > [ɨ] ⟨ㅡ⟩	*u > [u] ⟨ㅜ⟩
Середні	*e > [ə] ⟨ㅓ⟩	*ə > [ʌ] ⟨ㆍ⟩	*o > [o] ⟨ㅗ⟩
Низькі		*a > [a] ⟨ㅏ⟩

Голосні *ɨ > [ɨ] та *ə > [ʌ] мало поширені у пізній середньокорейській, що дає підстави вважати, що неударні *ɨ та *ə зазнали синкопи. Вони також могли злитись з *e в ударному початковому положенні^{[уточнити переклад]} або після *j.^[20] Деякі автори висували ідею, що пізньосередньокорейська [jə] ⟨ㅕ⟩ походить від восьмого пракорейського голосного, на базі його великої поширеності та аналізу гармонії кореня язика^[22][6].

У пізній середньокорейській на письмі позначався один з трьох контурів тону: низький (без відміток), високий (одна крапка) або висхідний (дві крапки)^[9]. Висхідний тон міг бути довшим, та вважається, що він був вторинним, що виник при скороченні двох складів, перший з яких був з низьким тоном, а другий — з високим^[24][9]. Рівні тонів після першого або високого тону не розрізнялись, що означає, що в середньокорейській радше був мелодійний наголос, а не повноцінна система тонів^[29][9][6]. У прамові, наголос скоріше за все не розрізнявся у дієсловах, однак міг розрізнятись в іменниках, хоч і з пріоритетом на наявності наголосу саме на останньому складі^{[уточнити переклад][24]}.

Морфологія та синтаксис

На позначення відмінків та інших зв'язків між словами, корейська використовує післяіменникові частки^[20]. Сучасний суфікс називного відмінка -i походить від старішого суфікса на позначення ергативного відмінка *-i^[20][21].

У сучасній корейській дієслова — це зв'язані морфеми, що не можуть використовуватись без одного чи кількох суфіксів. Водночас, корені дієслів у старокорейській могли вживатись самостійно, зокрема у сполуках «дієслово-дієслово», де перше дієслово зазвичай було представлено як невідмінений корінь слова^[30][22].

Лексика

Займенники старокорейської записувались відповідними по значенню китайськими ієрогліфами, тому їхню вимову можливо лише припустити на базі середньокорейської^[21][9]. Відомі старокорейські особові займенники: *na (я), *uri (ми) та *ne (ти).^[21][20]

Числівники корейських мов

	Пракорейська[20]	Цзілінь лейші^[en][b]		Пізня середньо­корейська[9]	Сучасна корейська	Чеджуська[32]
1	*hət(V)- / *hətan[21]	河屯	ɣa-dun	hʌnáh	hana	hʌna
2	*tupɨr	途孛	du-buaj	tǔlh	tul	tul
3	*se- / *seki[21]	洒	ʂaj	sə̌jh	set	swis
4	*ne / *neki[21]	迺	naj	nə̌jh	net	nuis
5	*tasə	打戍	da(ŋ)-ʂy	tasʌ́s	tasʌt	tasʌs
6	*jəsəs	逸戍	jit-ʂy	jəsɨ́s	jʌsʌt	jəsəs
7	*nirkup	一急	ʔjit-kip	nilkúp	ilgop	ilkop
8	*jətərp	逸答	jit-tap	jətɨ́lp	jʌdʌl	jʌtʌp
9	*ahop	鴉好	ʔja-xaw	ahóp	ahop	aop
10	*jer	噎	ʔjiat	jə́lh	jʌl	jəl

Типологія та ареальні властивості

У сучасних корейських мовах є розрізнення між простими, придиховими та напруженими проривними приголосними та африкатами, однак у реконструйованій пракорейській мові такого розрізнення нема, подібно до японсько-рюкюської прамови та айнської прамови, але на відміну від тунгусько-маньчжурської, монгольської та тюркської прамов, у яких розрізнялась дзвінкість^[33]. Корейська прамова також вирізняється тим, що, подібно до японсько-рюкюської та айнської, мала лише один плавний приголосний, водночас інші згадані прамови розрізняли /l/ та /r/.^[33]

Більшість сучасних представників сім'ї (крім чеджуської та кількох північних діалектів) мають наголоси, що в центральних діалектах позначаються довжиною голосних, а на південному сході та північному сході — висотою голосних^[7]. Позиція наголосу відповідає першому складу з високим тоном у середньокорейській^[9]. Подібний мелодійний наголос існує в японсько-рюкюських та айнських мовах, але не в тунгусько-маньчжурських, монгольських чи тюркських^[33].

Подібно до інших мов північно-східної Азії, у корейських мов аглютинативна морфологія та в них залежні слова завжди йдуть перед головним. Порядок слів — підмет-додаток-присудок. Прикметники йдуть після іменників, та використовуються частки-післяйменники^[33][7].

Пропоновані зв'язки

Великі мовні сім'ї північно-східної Азії

   Тюркські мови

   Монгольські мови

   Тунгусо-маньчжурські мови

   Корейські мови

   Японсько-рюкюські мови

   Айнські мови

У північно-східній Азії є кілька сімей мов з невеликою кількістю представників, подібно до корейської^[34]. Було кілька спроб пов'язати корейські мови з іншими, з яких найбільш поширена так звана «алтайська гіпотеза», що об'єднує корейські мови з тунгусо-манчжурськими, монгольськими, тюркськими, та японсько-рюкюськими^[9]. Однак жодна з таких гіпотез, що стверджує про спорідненість корейських та будь-яких інших мов не була визнана достатньо переконливою^[7]. Подібні гіпотези, що включають ще більше мовних сімей, наприклад, ностратична та євроазійська^[en], є ще більш спірними^[35].

Примітки

1. Нам Пунхюн вважає, що давньокорейська існувала з епохи корейського Трицарства до монгольських вторгнень, тобто до середини XIII століття^[11].
2. Прочитання у пізній середньокитайській^[31]

Виноски

1. Vovin, (2013c), с. 201.
2. NGII, (2017).
3. King, (1987).
4. CASS, (2012).
5. Cho та Whitman, (2019).
6. Cho та Whitman, (2020).
7. Sohn, (1999).
8. Yeon, (2012).
9. Lee та Ramsey, (2011).
10. Lee та Ramsey, (2000).
11. Nam, (2012), с. 41.
12. Brown та Yeon, (2015).
13. Janhunen, (1996).
14. Судьба первого российского корееведа М. П. Пуцилло. Корё Сарам (ru-RU) . Процитовано 25 листопада 2024. 
15. Yang та ін., (2018).
16. Whitman, (2011).
17. Vovin, (2013c).
18. King, (1992).
19. Janhunen, (1999).
20. Whitman, (2012).
21. Vovin, (2010).
22. Whitman, (2015).
23. Kim, (2015).
24. Martin, (1996).
25. Vovin, (2013b).
26. Whitman, (1990).
27. Labov, (1994).
28. Whitman, (2013).
29. Martin, (1992).
30. Nam, (2012).
31. Pulleyblank, (1991).
32. Yang, Yang та O'Grady, (2019).
33. Tranter, (2012).
34. Janhunen, (2010).
35. Campbell та Poser, (2008).

Джерела

• Beckwith, Christopher I. (2004), Koguryo, the Language of Japan's Continental Relatives, Brill, ISBN 978-90-04-13949-7. 
• Bentley, John R. (2000), A new look at Paekche and Korean: data from the Nihon shoki, Language Research, 36 (2): 417—443, hdl:10371/86143. 
• Brown, Lucien; Yeon, Jaehoon (2015), Varieties of contemporary Korean, у Brown, Lucien; Yeon, Jaehoon (ред.), The Handbook of Korean Linguistics, Wiley, с. 459—476, ISBN 978-1-118-35491-9. 
• Byington, Mark E.; Barnes, Gina (2014), Comparison of Texts between the Accounts of Han 韓 in the Sanguo zhi 三國志, in the Fragments of the Weilüe 魏略, and in the Hou-Han shu 後漢書 (PDF), Crossroads, 9: 97—112, архів оригіналу (PDF) за 6 червня 2020, процитовано 7 травня 2020. 
• Campbell, Lyle; Poser, William J. (2008), Language Classification: History and Method, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-88005-3. 
• Chinese Academy of Social Sciences (CASS) (2012), Zhōngguó yǔyán dìtú jí (dì 2 bǎn): Shǎoshù mínzú yǔyán juǎn 中国语言地图集(第2版):少数民族语言卷 [Language Atlas of China (2nd edition): Minority language volume] (кит.), Beijing: The Commercial Press, ISBN 978-7-100-07053-9. 
• Cho, Sungdai; Whitman, John (2019), Korean: A Linguistic Introduction, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-51485-9. 
• Georg, Stefan (2017), Other isolated languages of Asia, у Campbell, Lyle (ред.), Language Isolates, Routledge, с. 139—161, ISBN 978-1-317-61090-8. 
• Itabashi, Yoshizo (2003), Kōkuri no chimei kara Kōkurigo to Chōsengo/Nihongo to no shiteki kankei wo saguru 高句麗の地名から高句麗語と朝鮮語・日本語との史的関係をさぐる [A study of the historical relationship of the Koguryo language, the Old Japanese language, and the Middle Korean language on the basis of fragmentary glosses preserved as place names in the Samguk sagi], у Vovin, Alexander; Osada, Toshiki (ред.), Nihongo keitoron no genzai 日本語系統論の現在 [Perspectives on the Origins of the Japanese Language] (яп.), т. 31, Kyoto: International Center for Japanese Studies, с. 131—185, doi:10.15055/00005276. 
• Janhunen, Juha (1996), Manchuria: An Ethnic History, Finno-Ugrian Society, ISBN 978-951-9403-84-7. 
• ——— (1999), A Contextual Approach to the Convergence and Divergence of Korean and Japanese (PDF), Central Asian Studies, 4, архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2021, процитовано 7 травня 2020. 
• ——— (2010), Reconstructing the Language Map of Prehistorical Northeast Asia, Studia Orientalia, 108: 281—303. 
• Janhunen, Juha; Kho, Songmoo (1982), Is Korean related to Tungusic?, Hangul, 177: 179—190. 
• Kim, Won-yong (1983), Recent Archaeological Discoveries in the Republic of Korea, Tokyo: Centre for East Asian Cultural Studies, UNESCO, ISBN 978-92-3-102001-8. 
• Kim, Nam-Kil (1987), Korean, у Comrie, Bernard (ред.), The World's Major Languages, Oxford University Press, с. 881—898, ISBN 978-0-19-520521-3. 
• Kim, Sun-Mi (2015), Adoption of Aspiration Feature in Sino-Korean Phonology (PhD thesis), Seattle: University of Washington, hdl:1773/33458. 
• King, J. R. P. (1987), An introduction to Soviet Korean, Language Research, 23 (2): 233—274, hdl:10371/85771. 
• ——— (1992), Archaisms and Innovations in Soviet Korean dialects, Language Research, 28 (2): 201—223, hdl:10371/85946. 
• Kōno, Rokurō (1987), The bilingualism of the Paekche language, Memoirs of the Research Department of the Toyo Bunko, 45: 75—86. 
• Labov, William (1994), Principles of Linguistic Change, Volume 1: Internal Factors, Cambridge, Massachusetts: Blackwell, ISBN 978-0-631-17913-9. 
• Lee, Iksop; Ramsey, S. Robert (2000), The Korean Language, SUNY Press, ISBN 978-0-7914-4831-1. 
• Lee, Ki-Moon; Ramsey, S. Robert (2011), A History of the Korean Language, Cambridge University Press, ISBN 978-1-139-49448-9. 
• Martin, Samuel E. (1992), A Reference Grammar of Korean, Charles E. Tuttle, ISBN 978-0-8048-1887-2. 
• ——— (1996), Consonant Lenition in Korean and the Macro-Altaic Question, University of Hawaii Press, ISBN 978-0-82481-809-8. 
• Nam, Pung-hyun (2012), Old Korean, у Tranter, Nicolas (ред.), The Languages of Japan and Korea, Routledge, с. 41—72, ISBN 978-0-415-46287-7. 
• National Geography Information Institute (NGII) (2017), The National Atlas of Korea, Seoul: Ministry of Land Infrastructure and Transport. 
• Nelson, Sara M. (1995), The Politics of Ethnicity in Prehistoric Korea, у Kohl, Philip L.; Fawcett, Clare (ред.), Nationalism, Politics and the Practice of Archaeology, Cambridge University Press, с. 218—231, ISBN 978-0-521-55839-6. 
• Pai, Hyung Il 裵炯逸 (2000), Constructing "Korean" Origins: A Critical Review of Archaeology, Historiography, and Racial Myth in Korean State-formation Theories, Harvard University Asia Center, ISBN 978-0-674-00244-9. 
• Park, Hae Woon; Wee, Kaya (2016), The Nationalistic Trend in South Korean Archaeology: Documenting the Development of a Unilinear Evolutionary Trajectory of a Homogeneous Korean Peoples, Archaeologies, 12 (3): 304—339, doi:10.1007/s11759-017-9307-9, S2CID 133125509. 
• Pulleyblank, Edwin George (1991), Lexicon of reconstructed pronunciation in early Middle Chinese, late Middle Chinese, and early Mandarin, Vancouver: University of British Columbia Press, ISBN 978-0-7748-0366-3. 
• Serafim, Leon A. (2008), The uses of Ryukyuan in understanding Japanese language history, у Frellesvig, Bjarke; Whitman, John (ред.), Proto-Japanese: Issues and Prospects, John Benjamins, с. 79—99, ISBN 978-90-272-4809-1. 
• Seth, Michael J. (2016), A Concise History of Premodern Korea (вид. 2nd), Rowman & Littlefield, ISBN 978-1-4422-6043-6. 
• Shin, Michael D., ред. (2014), Korean History in Maps, Cambridge University Press, ISBN 978-1-107-09846-6. 
• Sohn, Ho-Min (1999), The Korean Language, Cambridge: Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-36123-1. 
• Toh, Soo Hee (2005), About Early Paekche language mistaken as being Koguryŏ language, Journal of Inner and East Asian Studies, 2 (2): 13—31. 
• Tranter, Nicholas (2012), Introduction: typology and area in Japan and Korea, у Tranter, Nicolas (ред.), The Languages of Japan and Korea, Routledge, с. 3—23, ISBN 978-0-415-46287-7. 
• Unger, J. Marshall (2009), The role of contact in the origins of the Japanese and Korean languages, Honolulu: University of Hawaii Press, ISBN 978-0-8248-3279-7. 
• Vovin, Alexander (2005), Koguryŏ and Paekche: different languages or dialects of Old Korean?, Journal of Inner and East Asian Studies, 2 (2): 107—140. 
• ——— (2010), Korea-Japonica: A Re-evaluation of a Common Genetic Origin, University of Hawaii Press, ISBN 978-0-8248-3278-0. 
• ——— (2013a), From Koguryo to Tamna: Slowly riding to the South with speakers of Proto-Korean, Korean Linguistics, 15 (2): 222—240, doi:10.1075/kl.15.2.03vov. 
• ——— (2013b), Mongolian names for 'Korea' and 'Korean' and their significance for the history of the Korean language, у Sohn, Sung-Ock; Cho, Sungdai; You, Seok-Hoon (ред.), Studies in Korean Linguistics and Language Pedagogy: Festschrift for Ho-min Sohn, Korea University Press, с. 200—206, ISBN 978-89-7641-830-2. 
• ——— (2013c), Northeastern and Central Asia: 'Altaic' linguistic history, у Bellwood, Peter (ред.), The Global Prehistory of Human Migration, Wiley-Blackwell, с. 197—203, ISBN 978-1-118-97059-1. 
• ——— (2017), Origins of the Japanese Language, Oxford Research Encyclopedia of Linguistics, Oxford University Press, doi:10.1093/acrefore/9780199384655.013.277, ISBN 978-0-19-938465-5. 
• Whitman, John (1990), A rule of medial *-r- loss in pre-Old Japanese, у Baldi, Philip (ред.), Change and Reconstruction Methodology, Berlin: de Gruyter, с. 511—545, ISBN 3-11-011908-0. 
• ——— (2011), Northeast Asian Linguistic Ecology and the Advent of Rice Agriculture in Korea and Japan, Rice, 4 (3–4): 149—158, Bibcode:2011Rice....4..149W, doi:10.1007/s12284-011-9080-0. 
• ——— (2012), The relationship between Japanese and Korean (PDF), у Tranter, Nicolas (ред.), The Languages of Japan and Korea, Routledge, с. 24—38, ISBN 978-0-415-46287-7. 
• ——— (2013), A History of the Korean Language, by Ki-Moon Lee and Robert Ramsey, Korean Linguistics, 15 (2): 246—260, doi:10.1075/kl.15.2.05whi. 
• ——— (2015), Old Korean (PDF), у Brown, Lucien; Yeon, Jaehoon (ред.), The Handbook of Korean Linguistics, Wiley, с. 421—438, ISBN 978-1-118-35491-9. 
• Yang, Changyong; O'Grady, William; Yang, Sejung; Hilton, Nanna; Kang, Sang-Gu; Kim, So-Young (2018), Brunn, Stanley D.; Kehrein, Roland (ред.), Handbook of the Changing World Language Map, Springer, ISBN 978-3-319-73400-2. 
• Yang, Changyong; Yang, Sejung; O'Grady, William (2019), Jejueo: The Language of Korea's Jeju Island, Honolulu: University of Hawaiʻi Press, ISBN 978-0-8248-7443-8. 
• Yeon, Jaehoon (2012), Korean dialects: a general survey, у Tranter, Nicolas (ред.), The Languages of Japan and Korea, Routledge, с. 168—185, ISBN 978-0-415-46287-7. 
• Yi, Seonbok (2014), Korea: archaeology, у Bellwood, Peter (ред.), The Global Prehistory of Human Migration, Wiley, с. 586—597, ISBN 978-1-118-97059-1. 

Література

• Byington, Mark E. (2006), Christopher I. Beckwith—Koguryo, the Language of Japan's Continental Relatives (Leiden: Brill, 2004), Acta Koreana, 9 (1): 141—166. 
• Kang, Yeng-pong, ред. (2009), Revised Jeju Dictionary (кор.), Jeju Province, ISBN 978-89-962572-5-7. 
• Pellard, Thomas (2005), Koguryo, the Language of Japan's Continental Relatives: An Introduction to the Historical-Comparative Study of the Japanese-Koguryoic Languages with a Preliminary Description of Archaic Northeastern Middle Chinese By Christopher I. Beckwith, Korean Studies, 29: 167—170, doi:10.1353/ks.2006.0008.