Назва села є типовою для сіл Галичини і є присвійним прикметником від давньоукраїнського імені Тужило. Також назва трактується багатьма переказами та легендами. Більшість із них пояснюють виникнення села та походження його назви від дієслова «тужити», слів «туга», «журба». Згідно однієї теорії часів СРСР, назва виникла внаслідок важкого економічного становища населення села, пригнічення жителів з боку поміщиків. Згідно іншої теорії, яка описана у переказах, дуже давно на окраїні теперішнього села поселився один чоловік. Жив він сам, сам обробляв землю, розводив худобу. Від цієї самотності йому було сумно, тому він часто плакав, тужив, від чого й пішла назва села.
У ще одній легенді йдеться: «На берегах річки Лімниці було красиве село, яке не мало назви. В ньому жили добрі та працьовиті люди, була серед них одна пара — Іван та Марія, які дуже любили один одного. Одного дня татари несподівано напали на село, забравши в полон юнака. Марія сильно плакала, а всю тугу виливала в жалібних піснях.» Саме через сильну тугу Марії при розлуці з Іваном, люди вирішили назвати село Тужиловом.
Історія
Село розміщене на родючих землях долини Лімниці та Чечви, які споконвіку заселяли й обробляли наші предки. Через утворення поселення в долітописні часи не збереглася дата заснування, тож можемо тільки шукати згадки серед масиву вцілілих документів, які починаються з XIV—XV сторіч. Перша письмова згадка про село належить до 1459 року. Село належало до Жидачівського повіту Львівської землі Руського воєводства.
Перша письмова згадка про село Тужилів датується 1422 роком. На жаль, витоки заснування та перші етапи формування поселення практично не досліджені, окрім тих фактів, які вилучені з досліджень історії Прикарпаття. Зокрема, відомо те, що до XVII століття на території сучасного Тужилова були невеликі групи поселень.
Річ Посполита
Згадується село 20 жовтня 1466 року в книгах галицького суду[1].
Історія Тужилова, безперечно, тісно пов'язана з подіями, які відбувалися в краї в цілому. Природно-економічні умови Прикарпаття (особливо сіль) були рушійним фактором тодішньої економіки, а квітучі села були ласим шматком, на який посягали вороги, особливо татари. Татари нападали на Покуття, потім на Львівщину, Стрийщину, проходили Прикарпаттям через села до Тисмениці і далі на Калуш (очевидно, через територію Тужилова). Рік за роком, а навіть кілька разів на рік нападали, спалюючи села і міста. Особливо жорстокими були напади в 1498, 1570, 1589, 1594, 1616, 1618, 1620, 1622 роках. Тоді було знищено 33 населені пункти, лиха доля не оминула й Тужилів.
У 1515 році в Тужилові оброблялось 5 ланів (90 га) землі. В 1578 році в селі було 4 великі землевласники: Іван Дубравський, Тома Дубравський, Андрій Дубравський і Копичинський[2].
У часи Хмельниччини в Галичині теж було неспокійно. Тут з'явився свій отаман — Семен Височан. А вождем селянського повстання на Калущині став православний священик Іван Коритко, парох села Грабівки. Жителі села взяли активну участь у народному повстанні, після відходу Хмельницького були масово репресовані[3].
В 1678 році під впливом важкого економічного становища та утисків поміщика в Тужилові відбулося нове повстання проти поміщика[4]. Відомо, що воно отримало підтримку сусідніх сіл, проте через неорганізованість і малу чисельність було придушене.
У складі Австрії
Щодо соціально-економічного розвитку в цей період, то слід сказати, що Галичина перебувала у важкому становищі, села відставали від інших територій імперії. Чиновники Калуського староства селян змушували вирощувати коноплі. В Калуському повіті кількість ткачів збільшилася вдвічі, вони виконували як приватні, так і державні замовлення у своїх власних хатах. Про поширення цього ремесла в Тужилові свідчить велика кількість прізвищ, походження яких пояснюється заняттям ткацтвом, наприклад, Ткач.
У 1854 році Тужилів належав до Стрийського округу, Рожнятівського повіту, а також до Самбірського окружного суду. З даних обласного архіву відомо, що на 1864 рік в с. Тужилів існувала парохіальна школа, вчителем якої був Іван Келебай. У 1874 році діяла однокласна народна школа, в якій навчав Іван Кебузінський, школу відвідувало 27 дітей. Обласний архів містить відомості про будівництво церкви св. Ігнатія у 1855 році. Пастирем був Іван Зрада з Довгої-Калуської.
У 1880 році в селі було 239 будинків і 979 мешканців та 15 будинків і 76 мешканців на панському дворі (985 греко-католиків, 75 римо-католиків; 930 українців, 119 поляків)[5].
Після початку Першої світової війни на території Галичини утворюються формування січових стрільців. З Тужилова до них увійшли Іван Швець, Іван Парцей, Микола Притула, Іван Ярема, Андрій Стефанків, Михайло Папіжевський, Іван Коник, Василь Яців, Дмитро Яців, Юрій Мельник, Юрій Кисиличко.
Польська окупація
Після розпаду Австрії та утворення в 1918 році ЗУНР, на неї напала Польща і в 1919 році галицькі землі, в тому числі Тужилів, були нею окуповані.
З архівних даних відомо, що на 1926—1927 рр. у с. Тужилів проживало 1450 осіб. Тут діяло виробництво бетонних виробів (власник — Василь Яців). Працювали млини Яціва, Конєвича, Прокофяка.
1 квітня 1929 р. присілок Котятичі був вилучений з громади Тужилів і приєднаний до громади Голинь.[6]
На 1931 рік у Тужилові проживало 1328 осіб. З 1934 року село входить до складу Голинської гміни. Відомо, що в Тужилові були відкриті кооперативи «Хліборобська спілка», «Відродження», з 1923 року діяв «Селянський труд», а також молочарська спілка. У 1931—1932 рр. в селі працювала двокласна утраквістична школа, в якій навчалося близько сотні дітей.
Діяльність «Просвіти», перервана Першою світовою війною, відновлюється аж у 1930 році. У 1938 році збудовано новий будинок «Просвіти».
У 1939 році в селі проживало 1440 мешканців (1380 українців-грекокатоликів, 50 українців-римокатоликів і 10 євреїв)[7].
Радянські часи
Свій прихід енкаведисти («Червона мітла») позначили терором — 9 вересня 1944 р. застрелили 14 жителів села, які працювали в полі.[8] Жителі села високу національну свідомість підтвердили активною участю в УПА.[9] Окупанти відповіли терором і репресіями[10]. В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВС, в Тужилові — з 30 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші та гарнізони в сусідніх селах).
Рішенням Калуського райвиконкому № 423 було утворено 20 жовтня 1950 року колгосп імені Ковпака, куди загнали 300 селянських господарств. Селяни не бажали працювати в колгоспі за трудодні, а старалися перейти на роботу на підприємства. 20.02.1951 правління колгоспу звернулося до Калуського райвиконкому з проханням зобов'язати повернути в колгосп 41 тужилівця, які пішли працювати на Брошнівську лісобазу Перегінського лісокомбінату, що і зробив райвиконком 22.02.1951 рішенням № 68. Існування колгоспу припинилося в Тужилові у 1993 році.
Церкви
Церква св. Ігнатія згадується 1684 року в реєстрі катедратика (столового податку), також — у реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії 1708 року і протоколах генеральних візитацій Львівсько-Галицько-Камянецької єпархії 1740—1755 рр. (рік побудови — 1720, 50 парохіян-господарів).
Нинішня церква св. Ігнатія Богоносця (храмове свято 2 січня) збудована 1855 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 790[11][12].
Стара церква
Пам'ятник 1 при церкві
Пам'ятник 2 при церкві
Хрест 1000-річчя хрещення Русі
Греко-католицька церква
Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у місцевій церкві 4 давні дзвони діаметром 77, 70, 61 і 51, вагою 228, 160, 100 і 64 кг, виготовлені в 1693, 1691, 1883, 1691
рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[13]
Попри радянську політику атеїзму церкву не закрили, тільки греко-католицького священика змусили згодитись на московське підпорядкування. Зі зміною священиків разом з котримсь із них щезли церковні метричні книги — писемна історія жителів села. Після отримання Україною незалежності громада зі священиком увійшла до УПЦ КП (нинішній настоятель прот. Сергій Олексюк).
Через відмову громади УПЦ КП від почерговості богослужінь греко-католицька громада збудувала нову церкву.
Пам'ятники
В часи СРСР у центрі села встановлено пам'ятник Богдану Хмельницькому. Він символізував волелюбність не тільки тужилівців-повстанців тристарічної давності (яким можна було поставити пам'ятника), а й малися на увазі полеглі та ув'язнені борці ОУН-УПА (яким у той час не можна було не тільки поставити пам'ятника, але навіть уголос згадувати). Тільки в 1990 році тужилівці отримали можливість поставити пам'ятник героям УПА (символічна могила борцям за незалежність знаходиться на церковному подвір'ї).
Окупаційною радянською владою було споруджено монумент тим тужилівцям, яких вона використала гарматним м'ясом. Жителями села монумент модифіковано відповідно до їх християнських і громадянських ідеалів.
Це — 480 дворів із 1820 мешканцями. Територія Тужилова становить 986,8 га, простягається з півночі на південь на 2 км, з заходу на схід — на 3,7 км. Зараз Тужилів — село з розвиненою інфраструктурою, може похвалитися і заасфальтованими дорогами і частковим освітленням вулиць. У селі функціонує Тужилівський навчально-виховний комплекс, того року був відкритий дитсадок, в якому могли займатися діти від 4 до 5 років, в цьому році у планах — відкриття ще однієї групи для дітей трьох років.
У Народному домі цьогоріч провели поточний ремонт, у 2007 році замінили підлогу в танцювальному залі. ФАП знаходиться у приміщенні сільської ради, займає дві кімнати, працює три медичні працівники, є централізоване водопостачання. Також Тужилів може похвалитися чи не найкращим спортивним стадіоном у районі.
— Спортивний стадіон, — каже Василь Лазар, — наша гордість. З сільського перевиконаного бюджету у 2006 році придбали сітку за 5 тисяч гривень, у 2007 купили труби. Зараз поле стадіону забетоноване, залишилося придбати штучне покриття, яке коштує близько 130 тисяч гривень. Стадіон розрахований на 450 сидячих місць, є радіомовлення. У роздягальні є дві душові кабіни з холодною і гарячою водою. Тому футбольна команда має де тренуватися. Футбольний клуб має свій герб, у 2005 році футбольний клуб «Тужилів» завоював Кубок області серед аматорських команд.
Частина вулиць у Тужилові освітлені, вуличне освітлення почали робити ще з 2007 року. Освітлено близько 2,5 кілометра доріг, проте освітлений не центр села, як це буває зазвичай, а глухі вулички, в яких без світла довелося б важкувато.
— Документацію і проект виготовили на електрофікацію всього села, у півсела провели освітлення, — продовжує сільський голова Тужилова. — Проблема в тому, що до 2007 року РЕМ видавав дозвіл на так званий п'ятий дріт. А з 2007 року заборонив, мотивуючи тим, що не вистачає потужності.
Хвилює сільського голову проблема, яка після червневої-липневої цьогорічної стихії сколихнула Україну. Так, у багатьох ЗМІ з'явилося тривожне повідомлення: у Тужилові річка Чечва стрімко наближається до місця поховання померлих від холери1914 року.
— І справді, — каже сільський голова, — у нас є поховані люди, які померли чи то від холери, чи то від черевного тифу. Старі люди кажуть, що батьки не дозволяли навіть близько підходити до місця поховання. В архівах точних даних немає, проте згідно перепису населення, організованого «Просвітою» приблизно в 1900-их роках, населення становило 1700 жителів, а через рік — майже на триста осіб менше. Звичайно, 300 людей не могли померти своєю смертю, тут, безперечно, була епідемія. (До прикладу, звичайна смертність у селі становить 30-40 осіб на рік). На місці поховання є братська могила, хрест. Зверху братську могилу зацементували, й у 2008 році повінь берег не зруйнувала, зате цьогорічна червнева стихія знищила близько 20-30 метрів берега, а липнева — ще 15 метрів. І зараз, якщо дивитися від моста, то течія якраз впирається в той берег, де поховані померлі. Зараз залишилося 32 метри до могили, хто знає, що буде, якщо відбудеться ще одна стихія.
До слова, загроза є не стільки для Тужилова, як для сіл, що розміщені нижче за течією. Можливо, вірус цієї хвороби вже і не є заразним, хоча кажуть, що він зберігається більше 150 років. В будь-якому разі, я вважаю, що вам було б неприємно, якби вода знесла могилу і близько 300 черепів померлих плавало у річці. До того ж, річка впадає в Дністер, Дністер пливе до Молдови, уявіть, що може бути у разі ще однієї стихії.
З державного екологічного фонду виділено близько 300 тисяч гривень, розпорядником коштів є Калуська РДА, на 150 тисяч гривень на берегоукріплення Чечви роботи вже зроблено. Наразі зробили насув піщано-гравійної суміші берега, привезли 10 машин негабаритного каменю, яким мають укріпляти берег. Але ще досі фінансування не надходило, немає навіть 30 % коштів, які потрібно оплатити як передоплату фірмі, що виконує роботи.
Не меншою проблемою для Тужилова є вивіз гравію з річки. На адресу редакції надійшов лист від жителя Тужилова Василя Чепіля: «Скільки машин, які вивозять каміння з річки Чечви ми ще побачимо, скільки часу це буде тривати? Вивіз каміння з річки кожен раз залишає сліди на людських угіддях та присадибних ділянках, завдаючи все більше й більше шкоди.
Машини, трактори вивозять каміння з річки з ранку до вечора, не боячись нікого. Виникає запитання: куди дивиться в цей час влада? Вивезення гравію — проблема для населення, особливо, коли падуть дощі, а прибуток для тіньового бізнесу, який займається вивезенням гравію. Скільки ще часу має минути, хто нарешті має поставити крапку у цій проблемі?», — йдеться у листі.
Сільський голова не заперечує існування проблеми.
— З гравієм — суцільна проблема, — каже Василь Лазар. — Міліція реагує на наші повідомлення про крадіжки гравію, але доки приїде, то від крадіїв вже тільки і сліди залишаються. Хіба встановити цілодобовий пост, тоді б був якийсь результат. Це проблема не лише Тужилова, але й інших сіл, в яких протікає річка. Ми неодноразово з депутатами робимо виїзди на річку, але когось зловити на крадіжці — важко. Часто машини без номерів, ми робимо фотографії, але це нічого не допомагає.
Проблема зі сміттєзвалищами така ж, як і в інших селах — офіційних нема, доводиться «викручуватися», своїми силами вивозячи сміття.
— Якщо враховувати географічне розташування села, виходить, що в Тужилові фактично нема місця для того, щоб відвести його під сміттєзвалище, — резюмує Василь Лазар. — Навколо річки, а близько до них розміщувати смітники — заборонено. Але в нас є колишній кар'єр, на місці якого залишилися вибоїни, які ми і використовуємо для збору сміття, а в сільському бюджеті закладено кошти для його вивезення. До того ж всі люди, які мають техніку — трактори, машини тощо — допомагають вивозити сміття з села.
Щодо контейнерів, то ми вже отримали 10, але це дуже мало для села, щоправда, пообіцяли до кінця року виділити ще 20, тоді й будемо встановлювати всі разом.
Планів — багато, — підсумовує сільський голова Тужилова. — Звичайно, якщо описати все, що б хотілося зробити, то не вистачило б і мільйона. Але треба дивитися реально на речі, визначати першочергові проблеми. Так, хочемо розробити генеральний план земель резервного фонду, які мають бути виділені під забудову. Такий план коштує більше 50 тисяч гривень. У планах — освітити другу частину села, зробити капітальний ремонт приміщення сільської ради та багато іншого.
↑Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 82, 166 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
↑Жерела до істориї України-Руси, т. IV, стор. 176—177 — Львів, НТШ, 1898. — 412 с.
