Спаськ-Дальній (до 1917 — Спаське, з 1917 по 1929 рік — Спаськ; рос.Спасск-Дальний) — місто крайового підпорядкування, центр Спаського району Приморського краю Російської Федерації.
Населення 40 717 осіб (2018). Місто розташоване за 20 км від озера Ханка, за 243 кілометри від Владивостока.
Поселення на місці міста було засноване українськими переселенцями з Чернігівщини в 1886 році як село Спаське. Назва була вибрана українськими поселенцями, як копія села Спаське сучасного Сосницького району, оскільки 6 сімей, переселенців з даного населеного пункту, прибули на ці землі ще раніше — у 1885 році і заснували неподалік село Барабаш-Левада.
У 1906 році поблизу містечка була побудована залізнична станція Євгенівка. У 1917 році селу було присвоєно статус міста і нову назву Спаськ. У 1926 до складу міста увійшла територія Євгенівки, у 1929 місто було перейменоване на Спаськ-Дальній.
Історія
Заснування
Перші переселенці, першопрохідці Спаського району, списочно були зараховані на «Зеленоклинове» оселення ще в 1885 році. Це були жителі виключно з Чернігівської губернії.
Умови переселенців на кораблях були дуже тяжкі. Переселенці містилися в трюмах. Їжу, вартість якої входила в ціну квитка за проїзд, готували погано. Не було належного забезпечення питною водою, душно, волого, тісно. Лікарі обходи трюмів майже не проводили. Скарги переселенців повисали в повітрі.
У цій партії з Одеси прибуло 1858 осіб. Під час морського переходу народилося — 9, померло — 47.[4]
Село Спаське було засноване першопрохідцем Е. Я. Кузьменком та 23 українськими родинами (150 осіб) у червні1886 року на річці Сантахеза на 40-й версті на північ від Чернігівської ділянки. 14 дворів розташувалося вздовж берега. «Місце дуже зручне як за кількістю так і за якістю орних земель і сіножатей, стройовий кедровий ліс в сусідстві» — писав в 1887 році Федір Федорович Буссе, авторитетний і досвідчений чоловік в справах переселення і проштовхування селян в Південно-Уссурійському краї.
Попри важкі умови першобазування, Спаське поповнювалося прибулим народом. З осінньою партією 1886 року прибуло 17 сімей, 89 осіб, за 1887 — 25 сімей, 185 осіб, 1888 — 4 сім'ї, 23 осіб, 1889 — 6 сімей, 32 осіб. За перші сім років з дня утворення Спаське населили 113 сімей або 747 осіб обох статей.
23 травня1891 року в Спаську зупинився на нічліг «царський поїзд» спадкоємця Цесаревича Миколи Олександровича (Романова), майбутнього імператора Росії, зі свитою й адміністрацією Приамурського краю. До його приїзду на вокзалі була побудована святкова арка і прокладена дорога, пізніше — Миколаївська. На цій вулиці він зупинився поблизу одного з будинків біля колодязя, щоб попити води. Господарям цього будинку цесаревич подарував срібну чарку, а жителям села дарували грошей. Селяни вирішили витратити їх на виливок дзвонів для храму.
Спаським селянам було висловлено подяку за гостинність і теплий прийом. На згадку відвідування Спаського спадкоємцем Російського престолу сільське суспільство отримало дозвіл назвати одну з вулиць Миколаївською, а побудовану у 1910 році церковно-приходську школу — Спасько-Миколаївською.[5]
Розбудова поселення
В 1898 році, коли начальник Південно-Уссурійського округу А. В. Суханов надіслав перший вулик селянинові Г. Дудко розпочалась медова промисловість Спаського. Мед продавали по 46 рублів за пуд (2,80 руб. за кг). Швидко освоювався лісовий промисел — виготовляли діжки, вози, сани, колеса, дуги та ін.
На 1 січня1901 року в Спаському налічувалось вже 29 бджолярів.[6]
У селі почали розгортатися дуже важливі за місцевими умовами промисли: маслобійну справу, круподерну і фабрикацію віялок-сортувальниць. З відкриттям недільних базарів в Спаську почала розвиватися ринкова торгівля. На Спаські ярмарки приводили коней, худобу, вели торг мануфактурою, чобітними товарами, борошном, харчами, зерновим хлібом, необхідним інвентарем для облаштування переселенців округи. Спасці давали 50-60 тисяч рублів товарообігу. В Спаське приїжджають микільські і владивостоцькі купці та привозять сюди сіль, чай, цукор, ситці, посуд, залізні вироби, плуги та інше, так що Спаське завдяки своїм недільним базарах грає роль міста, де чоловік може продати і купити все, що йому треба.
Зростає хлібна торгівля села. Так Федоров, один зі скупників хліба в Спаському, в 1899 році скупив і відправив до Владивостока, Микольськ-Уссурійського і Хабаровська 200 вагонів хліба, всього ж село Спаське відпускає хліба до 300,000 пудів (4,914,000 кг).
Спаським землевласникам доводилося добувати свій добробут у впертій і тривалій боротьбі з місцевим кліматом, природними умовами, фізико-географічні знання набувалися при нагальних темпах колонізації. З 1883 по 1894 рік на 8 врожайних років було 4 неврожайних. Літо 1889 року було настільки посушливим, що пересохли місцеві колодязі. Навесні 1891 року паводок затопив великі простори ріллі і сіножатей Спаська, але урожай був вище середнього. Влітку 1893 року навалилася чума на худобу і коней. 1896 рік — повені і т. д. Так, у вічній боротьбі українським поселенцям протистояли тайфуни, бурі, повені, «п'яні хліба», смерть худоби, тиф та скарлатина.
У 1894 році відкрився тимчасовий рух поїздів по Уссурійської залізниці від Владивостока до Муравйова-Амурського і були відриті поштові станції (в тому числі в селі Спаську) на новому тракті протяжністю в 162 версти від Чернігівки до Буссе.
«Село Спаське все більш і більш розростається, в ньому тепер уже є близько 20 крамниць, в яких можна дістати майже все необхідне. Щотижня по неділях буває базар, з навколишніх сіл на базар доставляють селяни птицю, рибу, яйця, сметану та інші предмети місцевого побуту… Село розташоване в відкритій місцевості, як би в улоговині. Завдяки оточуючим сопках захищене від вітрів. Сопки ці вглиб покритті хорошим стройовим лісом, завдяки чому тут розвинена значна торгівля лісовими матеріалами. З великих лісопромисловців слід вказати на громадянина Хрущова, у якого власна парова лісопилка, прокладені в різному напрямку до місцевостям, де видобувається будівельний ліс, рейки, і його невеликі паровозики раз у раз снують туди-сюди, доставляючи дошки, колоди, бруси, дрова. До приходу кожного поїзда на станції можна знайти підводу для поїздки в село…»
— 6 січня 1907 року. Газета «Далекий Схід», Владивосток
1900 року було створено Спаську волость, відбулось закріплення сформованої адміністративно-територіальної одиниці, географічної номенклатури кордонів населення майбутнього Спаського району.
17 липня1909 року Спаська волость увійшла в новостворений Іманський повіт. У Спаську розташовувалися: квартири селянського начальника пристава Спаського стану, благочинного Владивостоцької єпархії, волосне правління (старшина І. С. Морозов), лікарський і фельдшерський пункти, сільська лікарня на 6 ліжок, сільська аптека, скотобійця (не пізніш 1908 року), акцизні та митні чиновники, ярмарок, базар, хлібозапасні магазин. Головне заняття жителів — землеробство, скотарство. Породисту худобу і коней купували на ярмарках, які були завезені з Самарської і Томської губерній.
У господарствах Спаського з'явилися різноманітні, складні, вдосконалені сільськогосподарські знаряддя і агрегати, які дозволяли замінювати ручну працю і разом з тим підняти продуктивність і інтенсивність в рослинництві і тваринництві.
Восени 1912 року військовий губернатор Приморської області М. М. Манакін затвердив клопотання Спаських селян про відкриття народної бібліотеки-читальні. Бібліотека за рішенням зібрання відкрилася в Спаському громадському будинку, фонд її складав 1500 книг.
У 1914 році Спаське сільське зібрання нарешті винесло вирок про перейменування села в місто і про виділення для майбутнього розширення його під вигін 1800 десятин землі, в цю кількість не ввійшла площа, зайнята самим селом, рівна 500 десятин.
В червні 1917 року Тимчасовим урядом утворено місто Спаськ-Приморський, в який увійшли село Спаське, Спаська слобідка, селище станції Євгенівка, гарнізон і селище цементозаводу.
Національний рух та радянська окупація
1914 року у Спаському вже діяв український драматичний гурток. У 1917—1922 роках у Спаську існувала українська Громада, культурно-просвітній гурток «Просвіта» (диригент — В. Каузе), український споживчий кооператив «Україна» (зареєстрований 16 травня1921, уповноважений — Макаренко).
«Збори громадян села Спаського, обговоривши питання про перехід влади до Рад селянських, солдатських і робітничих депутатів, постановило: влада на місцях повинна належати волосним, повітовим і обласним земським управа, а верховна влада в державі — тільки Установчих зборів. Перехід же влади до Рад в даний час створює двовладдя і викликає міжусобну війну»
8—9 жовтня1922 року бійцями Народно-революційної армії штурмом був узятий Спаський укріпрайон. 13—14 жовтня у взаємодії з червоними партизанами на підступах до Микільськ-Уссурійського були розгромлені основні білогвардійські сили, а 19 жовтня війська НРА вийшли до Владивостока, де все ще перебувало до 20 тисяч японських військовослужбовців.
25 жовтня1922 року частини НРА і партизани вступили до Владивостока. Залишки білогвардійських військ евакуювалися за кордон. В краї була остаточно встановлена радянська влада. В боях за місто загинуло 20 жителів Спаського — червоноармійців.
Після цього радянською владою була ліквідована Іманська Українська Окружна Рада, а її члени заарештовані.
У 1929 році Спаськ-Приморський перейменований в Спаськ-Дальній. Спаськ-Дальній — єдине місто Приморського краю в басейні озера Ханка. Тут сучасна індустрія будівельних матеріалів унікальним чином є сусідами з природним місцем існування реліктових видів Дауріо-маньчжурської флори і фауни. Багаті родовища нижньокембрійских вапняків, цементних і цегельних глин, будівельного піску і підземних вод Спаського артезіанського басейну сприяли створенню центру будіндустрії Далекого Сходу і Примор'я.
Під час переведення політики українізації (1931—1932) Спаськ — центр Спаського українського національного району. В цей період на українську мову було переведено Спаський педтехнікум, у місті виходила українською мовою районна газета «Приханкайська правда», планувалося відкриття українського педінституту. Спаськ було визначено базою Українського Державного пересувного театру.
В 1932 всі українські установи було остаточно ліквідовано, а мову навчання змінено на російську.
У роки Другої Світової війни в місті була сформована 87-а стрілецька дивізія. У боях під Сталінградом брали участь воїни 98-ї стрілецької дивізії, сформованої в Спаську, спасчани билися на Орловсько-Курській дузі, в Прибалтиці, брали участь в битвах за Житомир, Шепетівку, Варшаву, Берлін, Прагу. Втрати спасчан в роки війни склали 4258 осіб. Також під час війни у місті на підприємствах і організаціях працювали над військовою промисловістю для забезпечення армії.
У жовтні 1989 року місто відвідала делегація українських письменників. У 1991—1995 роках у місті діяло Спаське товариство української мови «Зелений Клин», у 1995—1999 роках — товариство «Зелений Клин-Черемош». У 1991—1992 навчальний рік за підтримки завідувача районним відділом народної освіти Миколи Крилова у середній школі № 12 відбувалося викладання української мови.
У 2000—2010 діяла Спаська національно-культурна автономія «Джерела України». В 1999—2009 на місцевому радіо виходила щомісячна художньо-музична програма «Джерела України».
Населення
1892—747 осіб.
1897 — 1086 осіб.
1902 — 1143 особи.
1915 — 2354 особи.
1926 — 11 414 особи, українці — 42,2 %, росіяни — 37 %, корейці та китайці — 19,4 %.
1939 — 17 830 осіб, українці — 18,8 %, росіяни — 77,4 %.
1989 — 60 300 осіб, у тому числі — 5238 українців (8,7 %), з яких 1134 (21,8 %) визнали рідною мовою українську.
Промисловість
Промисловість: заводи: цементний, залізобетонних конструкцій, тракторний і авторемонтний; комбінат азбесто-цементних виробів, харчова промисловість; індустріальний технікум, педагогічне училище.
Культура
Від 1998 року в Спаську щорічно проводяться районні фестивалі української культури «Пісня з України» та свято української пісні «Пісня буде поміж нас». У жовтні 2010 створено Спаський центр української культури.