Лідія Костянтинівна Семенова (22 листопада 1951) — радянська та українська шахістка, гросмейстер серед жінок від 1982 року.
Лідія Семенова рано розпочала свою шахову кар'єру, і ще у 1967 році стала першою чемпіонкою України з шахів за листуванням.[2] У 1971 році шахістка стала чемпіонкою УРСР вже й у очній грі. Із 1969 року Лідія Семенова регулярно бере участь у чемпіонатах СРСР. У 1978 році Лідія Семенова стала чемпіонкою СРСР із шахів (розділила цей титул з Іриною Левітіною). В інших чемпіонатах СРСР найкращими показниками шахістки стали: 1971 — 3—4-е; 1972 — 5—8-е; 1976 і 1979 — 5—6-е; 1980—1981 — 6—7-е місця. Лідія Семенова неодноразово ставала переможцем та призером міжнародних турнірів, зокрема, тричі вигравала міжнародний турнір у Пйотркові-Трибунальському в 1971, 1976 та 1987 роках, а у 1984 році розділила на цьому турнірі 1—2 місце. у 1979 році розділила 2—3 місце; у 1977 році розділила 1—2 місце на турнірі в Сінаї; у 1980 році розділила 1—2 місце на турнірі в Будапешті; у 1984 році стала переможцем турніру в Батоньї; у 1986 році розділила 1—3 місце в Беїле-Херкулане. У 1985 році Лідія Семенова розділила 3—5 місця на турнірі у Белграді; та в цьому ж році у Львові розділила на міжнародному турнірі 2—4 місця. Після здобуття незалежності України Лідія Семенова продовжила виступи у чемпіонатах України, у 1997 році стала чемпіонкою України.[3] Останнім успішним виступом шахістки було друге місце на чемпіонаті України із шахів у 2003 році.[4]
У 80-х роках ХХ століття Лідія Семенова належала до числа найсильніших шахісток світу. У 1982 році отримала титул гросмейстера серед жінок. У тому ж 1982 році Семенова посіла друге місце на міжзональному турнірі в Бад-Кіссінгені, та отримала путівку до наступного етапу відбору до матчу на першість світу, в якому досягла свого найбільшого успіху в житті. Спочатку у чвертьфінальному матчі претенденток Лідія Семенова переграла Маргариту Мурешан 5½—4½, а пізніше у півфінальному матчі перемогла Нану Іоселіані 5½—4½.[5] У фінальному матчі претенденток, який проходив у Сочі в 1984 році, Лідія Семенова поступилася Ірині Левітіній із рахунком 5—7, яка пізніше програла матч за жіночу шахову корону Маї Чибурданідзе. Наступний цикл боротьби за світову шахову корону Семенова розпочала відразу із турніру претенденток, який відбувся у 1986 році в Мальме, проте посіла на ньому лише 5 місце, та вибула з подальшої боротьби. Наступного року шахістка брала участь у міжзональному турнірі в Тузлі, на якому поділила 3—4 місце, проте програла стиковий матч за вихід до турніру претенденток Агнєшці Брустман 1—4. Пізніше Лідія Семенова ще двічі — у 1993 та 1995 роках — брала участь у міжзональних турнірах, проте успіху в них не мала.[6]
У 1984 році Лідія Семенова брала участь у Шаховій олімпіаді в Салоніках, на якій здобула три золоті медалі — у командній першості, як член збірної СРСР, за найкращий результат на IV дошці, та за найкращий рейтинговий показник. За це досягнення Семенова у 1985 нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». У 1992 році брала участь у шаховій олімпіаді в Манілі у складі збірної України, на якій здобула срібну медаль.
Найвищого рейтингу Лідія Семенова досягла 1 липня 1990 року, і з результатом 2359 поділяла 24—25 місце у рейтингу ФІДЕ та 13 місце серед радянських шахісток.[1] Найвищий показник у рейтингу шахісток Лідія Семенова досягла у січні 1985 року, коли займала з рейтингом 2290 7 місце у світовому рейтингу шахісток.[7]
Лідія Семенова зіграла у 18-ти фінальних турнірах чемпіонатів України, набравши при цьому 128½ очок із 208 можливих, що становить 61,8 % від числа можливих очок. В активі Лідії Семенової — 2 золоті, 3 срібні та 2 бронзові нагороди.
Лідія Семенова зіграла у 17-ти фінальних турнірах чемпіонатів СРСР, набравши при цьому 156 очок із 298 можливих (+111-97=90), що становить 52,3 % від числа можливих очок. В активі Семенової — 1 золота та 1 бронзова нагороди.