Рельєф регіону переважно представлений пласкими або дещо горбистими рівнинами, що лежать на висоті близько 150 м над рівнем моря. Уздовж західного краю екорегіону простягяється вузький гірський хребет Лубомбо висотою приблизно 600 м, який відділяє прибережні рівнини від внутрішніх районів Південної Африки. Формування сучасного ландшафту Мапуталенду почалося після того, як територія регіону, основу якої складали стійкі вулканічні ріолітовілави, була різко нахилена на схід під час розколу Гондвани 140 мільйонів років тому. В крейдовому періоді сформувався шар морських осадових порід та конгломератів, який перекрив ріолітову основу та сформував сучасну прибережну рівнину. Починаючи з кінця крейдового періоду рівнини регіону неодноразово оголювалися і занурювалися під воду, оскільки континентальна окраїна півдня Африки згиналася, а рівень Світового океану підіймався та опускався. Морські трансгресії та регресії спричиняли цикли седиментації та ерозії. Морські відклади накопичувалися, після чого руйнувалися та переносилися водою і вітром. Таким чином, більша частина прибережної рівнини Мапуталенду вкрита молодими, неродючими пісками, які формують ланцюги дюнних хребтів, витягнутих з півночі на південь, паралельно сучасній береговій лінії. Найстаріший із них сформувався на межі пліоцену та плейстоцену і безпосередньо прилягає до гір Лубомбо. Вздовж узбережжя простягаються молоді дюни, і процес їх формування подекуди продовжується. Деякі дюни регіону досягають майже 200 м у висоту, і є одними з найвищих вкритих рослинністю дюн у світі.
Екорегіон містить великі ділянки водно-болотних угідь. У голоцені, коли рівень моря підіймався, порізані прибережні річкові долини заповнювалися відкладами, що призвело до формування численних постійних боліт та сезонно затоплюваних водно-болотних угідь, відомих як флей[en]. На півдні регіону розташоване озеро Сент-Люсія[en] площею приблизно 350 км², яке є найбільшим лиманом Африки. На північний схід від нього розташоване озеро Сібаї[en] площею 60 км², найбільше прісноводне озеро ПАР, відділене від океану вузькою смугою дюн. Іншими водно-болотними угіддями регіону є система озер Косі-Бей[en] площею 37 км² та озеро Піті у заповіднику Мапуто. Найбільшими річками регіону є Мапуту разом з притокою Понголою[en] та Мкузе[de]. Ґрунти регіону є родючими, особливо вздовж західного берега річки Понголо.
Клімат
В прибережній частині екорегіону, де середньорічна кількість опадів перевищує 1000 мм, переважає саванний клімат (Aw за класифікацією кліматів Кеппена), а у внутрішніх районах, де вона становить менше 600 мм, — напівпустельний клімат (BSh за класифікацією Кеппена). В передгір'ях Лубомбо середньорічна кількість опадів становить понад 800 мм. Опади переважно випадають в період з вересня по квітень. Літо спекотне та вологе, а зима прохолодна та суха. Середньорічна температура коливається від 21 °C в передгір'ях Лубомбо до 23 °C в центрі прибережної рівнини, трохи знижуючись до 22 °C на океанічному узбережжі. Вологість в регіоні висока протягом всього року, навіть у більш сухих районах прибережної рівнини, незважаючи на високу швидкість випаровування.
Флора
Рослинний покрив екорегіону представлений надзвичайно різноманітною та складною мозаїкою лісів, рідколісь, саван, луків та водно-болотних угідь, які відрізняються за видовим складом. У південноафриканській частині екорегіону виділяють щонайменше 15 типів рослинності, кожен з яких характеризується високим рівнем ендемізму.
Скелясті гірські схили Лубомбо підтримують різноманітну рослинність, залежно від рельєфу, глибини ґрунту та експозиції[en]. Як правило, вона представлена рідколіссями або лісами, основу яких складають чорнуваті сенегалії[en] (Senegalia nigrescens), чорні мавпячі акації[sv] (Senegalia burkei), гостроконечні комбретуми[en] (Combretum apiculatum) та круглолисті птерокарпуси[en] (Pterocarpus rotundifolius), які досягають 10-12 м у висоту. Густота трав'яного покриву в підліску цих лісів залежить від глибини ґрунту. Там, де ґрунти неглибокі, ростуть плоскоцвіті алое (Aloe marlothii), різні види фікусів (Ficus spp.) та молочаїв (Euphorbia spp.). На дуже стрімких та кам'янистих схилах ростуть сухі рідколсся, основу яких складають африканські маслини[en] (Olea europaea subsp. cuspidata) та різні види комбретумів[en] (Combretum spp.).
В ПАР чітко розрізняють більш високий, східний тип лісів, що росте на білих або жовтих пісках, та більш низький, західний тип лісів, що росте на червоних пісках. Насправні піщані ліси часто зустрічаються ізольованими ділянками, оточеними відкритою саваною. Серед дерев, що ростуть у цій савані, слід відзначити сріблясту терміналію[en] (Terminalia sericea), мадагаскарський стрихнос[en] (Strychnos madagascariensis), колючий стрихнос[en] (Strychnos spinosa), чорну мавпячу акацію (Senegalia burkei) та оксамитоволистий комбретум[en] (Combretum molle), а серед трав, — різні види арістіди[en] (Aristida spp.), пальчатки (Digitaria spp.), темеди (Themeda spp.), хвіст-трави[en] (Urochloa spp.), погонатрії[en] (Pogonarthria spp.) та перотіса[en] (Perotis spp.). На схід від поясу піщаних лісів савани ущільнюються, перетворюючись у рідколісся та ліси. Окрім вищезгаданих порід дерев, в цих лісах також поширені пласкі альбіції[en] (Albizia adianthifolia), шербетові дерева[sv] (Dialium schlechteri), кванзенські афцелії (Afzelia quanzensis) та пальми лала[en] (Hyphaene coriacea). Могутні акації[en] (Vachellia robusta) та дерево тамботі[en] (Spirostachys africana), як правило, зустрічаються в низинних районах.
У деяких частинах екорегіону зустрічається пальмовий вельд. Він представлений трав'янистими луками, основу яких складають різні види темеди (Themeda spp.), гусятника (Eragrostis spp.), арістіди (Aristida spp.) та перотіса (Perotis spp.), по яким розкидані невисокі пальми лала (Hyphaene coriacea). У пальмовому вельді також зустрічаються деякі інші види дерев, зокрема похилі фінікові пальми[en] (Phoenix reclinata), дзвоникові мімози[en] (Dichrostachys cinerea) та мадагаскарські стрихноси (Strychnos madagascariensis). У заболочених западинах флей переважають трави та осоки, тоді як на височинах та серед старих термітників часто ростуть дерева. Ближче до узбережжя пальмовий вельд переходить у відкриті луки, на яких переважають купини темеди (Themeda spp.), триколоса[en] (Tristachya spp.), шорсткоборідника[en] (Trachypogon spp.) та арістіди (Aristida spp.). У западинах частіше зустрічаються рослини, що мають кореневища або столони, зокрема трава лімпо[en] (Hemarthria altissima), різні види ішемума[en] (Ischaemum spp.) та двоколосника (Paspalum spp.). Ближче до узбережжя починають зустрічатися сливи мобола (Parinari curatellifolia) та інші невисокі дерева та чагарники. Там, де луки переходять у дюнні ліси, більш поширеними стають такі дерева, як серцеподібні сизигіуми[en] (Syzygium cordatum) та натальські червоні дерева[en] (Trichilia emetica).
Флора екорегіону вирізняється високим видовим різноманіттям та рівнем ендемізму. Загалом в регіоні зустрічається від 2500 до 3000 видів судинних рослин, з яких принаймні 225 видів та підвидів є ендемічними або майже ендемічними. В ПАР на території екорегіону зустрічаються 26 рідкісних, ендемічних або майже ендемічних видів рослин, що перебувають під загрозою зникнення, з яких лише 18 видів ростуть на природоохоронних територіях. Для багатьох тропічних видів територія екорегіону є південною межею поширення. Більшість рослин та тварин регіону мають афротропічне походження, а ендемічні таксони, здається, виникли відносно нещодавно. Доказом цього є велика кількість внутрішньовидових ендеміків та молодий вік більшої частини піщаної прибережної рівнини, яка утворилася менше 1 мільйона років тому.
Орнітофауна екорегіону також вирізняється високим різноманіттям і нараховує понад 470 видів птахів. Серед поширених в регіоні птахів слід відзначити натальського турача (Pternistis natalensis), південного токо (Tockus rufirostris), червонолобого барбіона (Pogoniulus pusillus), буроголового папугу-довгокрила (Poicephalus cryptoxanthus), південного гонолека (Laniarius ferrugineus), південну синицю (Melaniparus niger), смугастоволу алондру (Calendulauda sabota), натальського жовточеревця (Chlorocichla flaviventris), капського окулярника (Zosterops virens), капського мерла (Lamprotornis nitens), натальську альзаколу (Cercotrichas signata) та блідого горобця (Passer diffusus). Майже ендемічними представниками екорегіону є мозамбіцькі маріки (Cinnyris neergaardi), білоброві нікорники (Apalis ruddi), рожевоволі перлистики (Hypargos margaritatus) та жовтоволі щедрики (Crithagra citrinipectus). Також ендемічними або майже ендемічними представниками регіону є близько 43 підвидів різних видів птахів. Ендемізм також виражений серед інших представників фауни регіону. В Мапуталенді загалом зустрічається близько 112 видів плазунів, 45 видів амфібій та 67 видів прісноводних риб, з яких 23 види плазунів, 1 вид амфібій та 8 видів риб є ендеміками.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
