Євген Григорович Олесницький гербу «Дембно» («Дубно»[1] 5 березня 1860, с. Великий Говилів, тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна — 26 жовтня 1917, Відень) — український правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху. Голова товариства «Сільський господар».
Народився 5 березня 1860 року в селі Великий Говилів (Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія), в родині священика УГКЦ. Батько — Григорій Олесницький (1816—1905), священик у Великому Говилові з 1840 року; мати — Софія Познанська, дочка священика УГКЦ у Бірках Малих біля Скалата.
Навчався в Першій тернопільській гімназії[2] [3] (у цей час був активістом Тернопільської гімназійної «Громади»[4]) та на правничому факультеті Львівського університету.
Як студент університету, працював у різних видавництвах. У 1881 році його обрано головою товариства «Дружній Лихвар». Член редакції «Діла» (1885—1890 роки).
Одружився в сер. 1880-их рр. у Львові з Марією (нар. 1864 у Тернополі, р.см.невід.), яка походила зі сполонізованого роду Врублевських. У них була єдина дочка Софія (бл.1888 — 1902).
Переїхав до Стрия у 1891 році. Організував будівництво Народного дому в Стрию. Член повітової ради Стрийського повіту в 1893—1912 рр.. Разом з Петром Огоновським очолював з 1906 Товариство «Просвіта». За допомогою доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик «Стрийський Голос».
Діяч народовецької партії, пізніше один із засновників Української Національно-Демократичної Партії.
25 травня 1902 померла від кіру, ускладненого пневмонією, їхня єдина дочка Софія.
У 1909 переїхав із дружиною до Львова, оселилися в кам'яниці Якуба і Августини Позаментів на вулиці Адама Асника (нині Богомольця). Однією з причин було намагання Євгена відгородитися від польських впливів, якими у Стрию оплутувала дружину її сестра Ванда.[5]
Посол до Галицького сейму (1900—1910 роки; 1910 року склав мандат, замість нього було обрано доктора Евгена Петрушевича[6]) і голова Українсько-руського соймового клубу (до складання мандату); у 1907—1917 — посол до Райхсрату (віденського парламенту) від двомандатного 57 округу (судові округи Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка, а також села Горожанна Мала, Горожанна Велика, Колодруби, Новосілки Опарські, Лівчиці, Підзвіринець, Повергів, Монастирець, Ричигів, Тершаків і Татаринів (судовий округ Комарно), Вербіж, Кагуїв і Гонятичі (судовий округ Щирець)). У парламенті з 1907 р. входив до Руського клубу; "Український клуб" — з 1911 р. до 12 лютого 1913 року (розпуск); з 8 листопада 1916 р. входив до Української парламентської репрезентації.[7]
Відіграв провідну роль у створенні «Маслосоюзу» — молочарського руху, що об'єднував селян у спілки для створення їм сильнішого економічного підґрунтя.
З політичних процесів були друковані численні оборони Є. Олесницького. Найважливіші з них: оборона посла Теофіла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Бадені, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарному тощо.
У 1908 році Євген Олесницький був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа[8]. З 1909 року — дійсний член НТШ.
Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом. Ця зустріч була таємною і присвяченою обговоренню перспектив українського руху в Росії.
З 1915 — член Загальної Української Ради, утвореної у Відні з галичан і наддніпрянців, а після її саморозпуску 6 листопада 1916 р. — до Української парламентської репрезентації.
Помер 26 жовтня 1917 року у Відні, похований у Стрию, разом з передчасно померлою дочкою (надгробок різця Григорія Кузневича).
Вулицю в Стрию, на якій жив Євген Олесницький, названо його іменем. На будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині це Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»), 1998 року встановили бронзову таблицю з барельєфом «Стрийської трійці»: Євгена Олесницького, о. Олекси Бобикевича та о. Остапа Нижанківського.[9]
Євген Олесницький став прототипом головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки» — адвоката Євгенія Рафаловича.[10]
18 жовтня 2020 року Є. Олесницькому присвятили пам'ятник у селі Великий Говилів на Тернопільщині. Авторами пам'ятника є Роман Вільгушинський та Іван Жовнич[11][12].
Біографії Історія Тернопільщина