В долинах та передгір'ях екорегіону переважає вологий континентальний клімат (Dfb або Dfa за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим сухим літом та м'якою зимою, а у найбільш посушливих районах — напівпустельний клімат (BSk за класифікацією Кеппена). Середньорічна температура в екорегіоні становить 3,5 °C, середня літня температура — 14 °C, а середня зимова температура — -8 °C. Середньорічна кількість опадів тут становить приблизно 425 мм. Взимку в передгір'ях Скелястих гір часто дме теплий вітер чинук.
Флора
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є луки, на яких переважають лучні костриці[en] (Festuca campestris), середні дантонії[en] (Danthonia intermedia), великоцвіті кипці (Koeleria macrantha) та різні види пирійників (Elymus spp.). Також тут зростає багате різнотрав'я, зокрема вісконсинські журавці[en] (Geranium viscosissimum), різні види підмаренників (Galium spp.) та термопсисів (Thermopsis spp.). У вологих районах зустрічаються чагарники, а на більш сухих ділянках — голко-ниткова ковила[en] (Hesperostipa comata). Дерева зустрічаються лише у захищених місцевостях уздовж водних шляхів.
Високі міжгірські долини на південному заході Монтани, зокрема долини річок Медісон[en], Рубі[en] та Ред-Рок[en], підтримують полинові степи[en], у яких домінують чагарники полину (Artemisia spp.). Напівпустельні умови у цих долинах, викликані яскраво вираженим ефектом дощової тіні та великою висотою, подібні до умов, що спостерігаються в екорегіоні чагарникового степу Снейку та Колумбії. Однак, у той час, які інші частини екорегіону також лежать у дощовій тіні, низька висота, більша загальна кількість опадів та особливості ґрунту перешкоджають росту полину на решті екорегіону. Уздовж фронту Скелястих гір зустрічаються численні льодовикові вибоїни[en], які містять великі водно-болотні угіддя та утворюють набагато більш мезофільні[en] умови, ніж у високих долинах.
Загалом флористичне різноманіття екорегіону є відносно високим. Так, у Столітній долині, розташованій на захід від Єллоустоунського національного парку, зустрічається 487 видів рослин. Інтенсивний випас травоїдних тварин, передусім американських бізонів (Bison bison), історично виступав важливими фактором, який підтримував луки регіону. Частиною природного режиму порушень також були періодичні пожежі.
Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити барибала (Ursus americanus), північноамериканську пуму[en] (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), звичайну лисицю (Vulpes vulpes), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), американського борсука (Taxidea taxus), смугастого скунса (Mephitis mephitis) та звичайного ракуна (Procyon lotor). Зі Скелястих гір у передгір'я спускаються ведмеді гризлі (Ursus arctos horribilis), які шукають їжу у багатих річкових долинах. Екорегіон є єдиним місцем в США, де гризлі продовжують зустрічатися на рівнинах.
Екорегіон підтримує великі популяції рідкісних риб, таких як лосось Кларка[en] (Oncorhynchus clarkii lewisi) та єллоустоунський лосось[en] (Oncorhynchus clarkii bouvieri), а також єдину річкову популяцію сибірських харіусів (Thymallus arcticus) в континентальних США, яка є реліктом льодовикового періоду.
Збереження
Близько 25 % луків регіону перебувають у незайманому стані (10 % в Канаді), однак їх площа продовжує скорочуватися внаслідок швидкого збільшення населення у регіоні Скелястих гір. Розширення міст як у Монтані, так і в Альберті призводить до знищення природних ландшафтів та до припинення міграцій місцевих видів, таких як гризлі, вапіті та олені. Найбільш інтенсивне освоєння регіону відбувається на південному заході Монтани, зокрема в долині Біттеррут[en] навколо Міссули, в районі на північ від Єллоустонського національного парку вздовж річки Галлатін[en], зокрема в околицях Бозмена та курортного містечка Біг-Скай, а також вздовж річки Єллоустоун у Райській долині[en].
В екорегіоні розташоване найбільше та найдорожче сховище токсичних відходів[en] у США, яке перебуває під управлінням Суперфонду[en]. Комплекс сховищ складається з трьох основних ділянок, що простягаються на 190 км уздовж річки Кларк-Форк. Він включає Берклі-Піт, колишній мідний кар'єр діаметром 1 милю, який заповнений водою. Це штучне озеро вважається найтоксичнішим у світі, а його вода є дуже кислою (2,5 pH).
.jpg)
