Екорегіон північних низькотравних прерій — це найбільший екорегіон прерій у Північній Америці, який охоплює територію площею 719 348 км². Він простягається від півдня Альберти та Саскачевану до сходу Монтани, північного сходу Вайомінгу, заходу Північної і Південної Дакоти та крайньої півночі Небраски. Рельєф регіону представлений широкими горбистими Великими рівнинами, які простягаються на схід від підніжжя Скелястих гір. Подекуди над цими рівнинами підіймаються ізольовані-пагорби-останці та ерозійні стовпи. У деяких районах на півдні екорегіону трапляються бедленди — порізані численними ярами території, що піддалися дуже сильній водній ерозії.
В межах екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSk за класифікацією кліматів Кеппена) або вологий континентальний клімат (Dfb або Dfa за класифікацією Кеппена), які характеризуються суворою зимою, коли більша частина опадів випадає у вигляді снігу, коротким вегетаційним періодом та періодичними сильними посухами. В канадській частині екорегіону середньорічна температура коливається від 3,5 °C до 5 °C, середня літня температура становить 16 °C, а середня зимова температура — -10 °C. На півдні екорегіону середні температури є вищими. Середньорічна кількість опадів коливається від 270 мм до 450 мм із заходу на схід. Через низьку кількість опадів та високе випаровування наприкінці літа часто трапляються посухи. В передгір'ях Скелястих гір на заході екорегіону взимку часто дме теплий вітер чинук.
Флора
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є низькотравні прерії[en], поширені на більшій частині регіону, та мішані прерії[en], які зустрічаються на півночі та на сході регіону. Важливими факторами, які підтримують існування цих прерій, є пожежі, посухи та випас великих травоїдних тварин, причому пожежі відіграють тут менш помітну роль, ніж в інших екорегіонах прерій.
Територія екорегіону була місцем, де збереглися одні з останніх стад рівнинних бізонів[en] (Bison bison bison) у світі. Популяція цих тварин зростає, оскільки вони були реінтродуковані на території багатьох заповідників. Чорноногі тхори (Mustela nigripes) вже були визнані вимерлими у 1979 році, однак у 1981 році їх популяція була відкрита у Вайомінгу. Завдяки діяльності природоохоронців популяція цих рідкісних тварин також зросла, і станом на 2015 рік вона нараховувала близько 200 дорослих особин. На жаль, рівнинні вовки[en] (Canis lupus nubilus) та гризлі (Ursus arctos horribilis) були повністю винищені в екорегіоні.
Близько 85 % прерій екорегіону були перетворені на пасовища або використовуються у богарному землеробстві. Лише близько 2 % території регіону залишаються незайманими. Тим не менш, існує надзвичайно високий потенціал для швидкого відновлення природних ландшафтів, оскільки більша частина прерій деградувала, а не була повністю знищена. Види рослин, характерні для цього екорегіону, еволюціонували, щоб протистояти інтенсивному випасу бізонів, та збереглися у деградованих преріях.
