Коли Господь ходив з проповіддю, навколо нього завжди було багато людей. Деякі підходили, слухали й відходили. Але серед численного народу була група жінок, що відрізнялися від інших. Вони супроводжували Божественного Вчителя не тільки для того, щоб слухати Його Слово, але й з любов'ю служити Йому. Вони піклувались про нічліг, їжу та пиття, «служили Йому з майна свого» (Лк.8: 3). Саме ці жінки рано-вранці поспішали до гробу Спасителя з миром і ароматами, щоб помазати тіло Господа. Тому і названі вони мироносицями.
Коли минула субота, вночі, на третій день після своїх страждань і смерті, Господь Ісус Христос силою Свого Божества ожив, тобто воскрес із мертвих. Тіло Його людське преобразилося. Він вийшов з гробу, невидимий для сторожі, не відваливши каменя, не порушивши синедріонової печатки. Від цієї миті воїни, самі не знаючи того, охороняли порожній гріб.
Раптом стався великий землетрус; з небес зійшов ангел Господній. Він, приступивши, відвалив камінь від гробу Господньогоі сів на ньому. На вигляд він був немов блискавка, і одяг мав білий наче сніг. Воїни, що були на варті біля гробу, тремтіли від страху, зробившись немов мертвими, а потім, отямившись від страху, розбіглись.
Цього ж дня (перший день тижня), як тільки закінчився суботній спокій, дуже рано, на світанку, Марія Магдалина, Марія Яковова, Іоанна, Саломія та інші жінки, взявши приготоване запашне миро, пішли до гробу Господнього, щоб намастити тіло Його, бо не встигли зробити цього під час похорону (Церква іменує цих жінок мироносицями). Вони ще не знали, що до гробу Христового приставлено сторожу і вхід до гробу запечатано. Тому вони не сподівалися зустріти там когось і перемовлялися між собою: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» Бо камінь був дуже великий.
Марія Магдалина, випередивши інших жінок-мироносиць, перша прийшла до гробу. Було ще темно перед світанком. Марія, побачивши, що камінь відвалено від гробу, зразу ж побігла до Петра та Іоана і говорить: «Узяли Господа з гробу, і не знаємо, де поклали Його». Почувши це, Петро та Іоан одразу ж побігли до гробу, Марія Магдалина йшла за ними.
У цей час до гробу підійшли й інші жінки, які йшли з Марією Магдалиною. Вони побачили, що камінь відвалено від гробу. І коли зупинилися, раптом побачили світлосяйного ангела, що сидів на камені. Ангел, звертаючись до них, сказав: «Не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Його нема тут — Він воскрес, як сказав (ще коли був із вами). Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес із мертвих».
Вони ввійшли всередину гробу (печери) і не знайшли тіла Господа Ісуса Христа. Та, глянувши, побачили ангела в білому одязі, що сидів праворуч того місця, де було покладено Господа; їх пройняв жах.
Ангел же сказав їм: «Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розіп'ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові (який через своє зречення відпав від числа учеників), що Він буде раніше за вас у Галілеї; там Його побачите, як Він сказав вам».
Коли здивовані жінки ще стояли, перед ними раптом знову з'явилися два ангели у сяючих одежах. Жінки зі страхом схилили обличчя свої до землі.
Ангели сказали їм: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галілеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розіп'ятим, і на третій день воскреснути».
Тоді жінки згадали слова Господа. Вийшовши ж, вони у трепеті страху побігли від гробу. А потім зі страхом і великою радістю пішли сповістити учеників Його. По дорозі ж нікому нічого не говорили, тому що боялися.
Прийшовши до учеників, жінки розповіли про все, що бачили і чули. Та ученикам їхні слова здалися неправдивими, і вони не повірили їм.
Тим часом до гробу Господнього бігли Петро та Іван. Іван біг швидше за Петра і прибув до гробу першим, але не ввійшов і, схилившись, побачив на землі пелени. За ним прибіг Петро, і ввійшов у гріб і теж побачив погребальні пелени; а хустина, яка була на голові Ісуса Христа, лежала не біля пелен, а була згорнута в іншому місці. Тоді за Петром увійшов Іоан, побачив усе це й увірував у Воскресіння Христове. Петро про себе дивувався тому, що відбулося. Потім Петро й Іоан повернулися додому.
Коли Петро та Іван пішли, Марія Магдалина, яка прибігла заними, залишилася біля гробу. Вона стояла і плакала при вході у печеру (у гріб) і побачила двох ангелів у білих ризах, які сиділи, — один в головах, а другий у ногах, де лежало тіло Спасителя.
Ангели сказали їй: «Жоно, чого плачеш?»
Марія Магдалина обізвалась до них: «Взяли Господа мого, і незнаю, де поклали Його».
Сказавши це, вона обернулась і побачила Ісуса Христа, Який стояв. Але від великої печалі, від сліз і власної впевненості, що мертві не воскресають, вона не впізнала Господа.
Ісус Христос говорить їй: «Маріє!»
Почувши добре знайомий голос, вона отямилася від печалі й по-бачила, що перед нею стоїть Сам Господь Ісус Христос. Вона вигукнула: «Учителю!» — і з невимовною радістю кинулася до ніг Спасителя; від радощів вона не усвідомлювала собі всієї величі моменту.
Але Ісус Христос, указуючи їй на святе і велике таїнство Воскресіння Свого, сказав їй: «Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх (тобто учеників) і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого».
Тоді Марія Магдалина поспішила до учеників Його зі звісткою про те, що бачила Господа, і про те, що Він сказав їй. Це було перше явлення Христа після воскресіння.
По дорозі Марія Магдалина наздогнала Марію Яковову, яка теж поверталася від гробу Господнього. Коли ж вони йшли сповістити учеників, раптом Сам Ісус Христос зустрів їх і промовив до них: «Радуйтеся!»
Вони ж підійшли, припали до ніг Його і вклонилися Йому. Тоді говорить їм Ісус Христос: «Не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галілеї, і там вони побачать Мене».
Так воскреслий Христос явився вдруге.
Марія Магдалина з Марією Якововою, прийшовши до одинадцятьох учеників та інших, які плакали і ридали, сповістили їм велику радість. Але ті, почувши від них, що Ісус Христос живий і вони бачили Його, не повірили.
Після цього Ісус Христос явився окремо Петрові й упевнив його у Своїм воскресінні. (Третє явлення.) Тільки тоді багато хто перестав сумніватися у воскресінні Христовому, хоча між ними і залишалися такі, які ще не увірували.
Та раніше від усіх, як свідчить святе Передання, Ісус Христос обрадував Пресвяту Матір Свою, сповістивши їй через ангела про Своє воскресіння.
Цю подію так оспівує свята Церква:
Ангел звістив Благодатній: «Чистая Діво, радуйся!» І знову мовлю: "Радуйся, Твій Син воскрес на третій день із гробу і мертвих воскресив; люди, веселіться.
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня над тобою зійшла, радій нині і веселися, Сионе, а Ти, Чистая, красуйся, Богородице, бо воскрес Народжений Тобою».
Між тим, воїни, які охороняли гріб Господній і від страху розбіглися, прийшли у Єрусалим. Деякі з них пішли до первосвящеників і сповістили їх про все, що відбулося біля гробу Ісуса Христа. Первосвященики ж, зібравшись зі старійшинами, скликали раду. Через власну злісну упертість вороги Ісуса Христа не хотіли повірити у Його Воскресіння і вирішили приховати цю подію від народу. Задля цього вони підкупили воїнів. Давши багато грошей, вони сказали: «Говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали. І якщо чутка про це дійде до правителя (Пилата), ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо». Воїни взяли гроші і вчинили так, як їх було навчено. Чутка ця пронеслася між євреями, так що багато з них і досі вірять цьому.
Обман же і неправда цієї чутки очевидні для кожного. Якщо воїни спали, то не могли бачити, а якщо бачили, значить, не спали і затримали б викрадачів. Варта мусить пильнувати й охороняти. Неможливо уявити, щоб сторожа, яка складалася з кількох чоловік, могла заснути. А якщо всі воїни заснули, то підлягали суворому покаранню. Чому ж їх не покарали, а дали їм спокій (і навіть нагородили)? А налякані ученики, від страху замкнувшись у своїх домівках, хіба могли б наважитися, беззбройно проти озброєних римських воїнів, на таку сміливу справу? До того ж навіщо їм було робити це, коли вони самі втратили віру у свого Спасителя. Окрім того, хіба могли вони відвалити величезний камінь, нікого не розбудивши? Усе це неможливо. Навпаки, самі ученики подумали, що хтось викрав тіло Спасителя, та, побачивши порожній гріб, зрозуміли, що після викрадення так не буває. І, нарешті, чому ж начальники юдейські не шукали тіло Христове і не покарали учеників? Так вороги Христові намагались затьмарити справу Божу хитросплетінням неправди й обману, але виявилися безсилими перед істиною.
Була двоюрідною сестрою Діви Марії і матір'ю апостола Якова молодшого. (Апостол Яків був названий братом Господнім по плоті. Він написав соборне послання і пізніше був першим єпископом Єрусалимським.) Чоловік Марії — Клеопа (або Алфей) — був одним з учнів Господа, якому воскреслий Христос явився на шляху в поселення Еммаус. Марія Клеопова стояла при хресті поряд з Богородицею, ходила з ароматами до Його гробу. Вона одна з перших побачила Воскреслого і почула Його слова: «Радуйтесь!» (Мт.28: 9)
Соломія
Теж була родичкою Божої Матері. її чоловік Зеведей був простим рибалкою, а сини — Яків та Іоанн — найближчими до Господа апостолами. Христос покликав їх на апостольське служіння одними з перших, і вони були присутні в особливі миті Ісусового життя: на горі Фавор, при воскрешенні доньки Іаіра, при молитві в Гефсиманському саду. Саломія з синами ходить за Господом, слухає Його, служить Йому; вона присутня при Його похованні, приходить з ароматами до гробу.
Іоанна
Дружина Хузи, домоправителя царя Ірода. Разом з іншими жінками вона служила Господу (Лк.8:3). Вранці в неділю вона теж ходила до гробу і бачила воскреслого Христа.
Сусанна
Благочестива жінка, яка разом з іншими служила Господу. Але про її життя відомо дуже мало.
Сестра Лазаря, якого воскресив Господь. Марія любила, коли до них приходив Спаситель: вона сідала біля Його ніг і уважно слухала Його Слово. За декілька днів до Своєї хресної смерті Господь був у домі Симона прокаженого. Марія прийшла туди з посудиною дорогоцінного мира, яким вона з любові до Христа полила Йому голову і ноги. Потім вона витерла ноги Спасителя своїм волоссям. На обурення Іуди, — нащо, мовляв, таке марнотратство, — Господь сказав, що вона підготувала Його тіло до погребіння. І ще Христос сказав: «де тільки буде проповідане Євангеліє по всьому світу, сказано буде в пам'ять її і про те, що вона зробила» (Мт.26:13). Ми не знаємо, чи ходила Марія з ароматами до гробу Господнього. Але знаємо, що, слухаючи Євангеліє, чинимо, як Марія, що «вибрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк.10:42).
Сестра Лазаря й Марії. Про неї відомо тільки те, що вона піклувалася про частування для Божественного Гостя, Якого з любов'ю приймала в своєму домі. Вона дуже переживала, що не встигне все приготувати, і звернулася до Христа з проханням відпустити Марію допомогти. Господь похвалив Марфу за щире служіння, але наголосив, що сестра її Марія вчинила краще, слухаючи Слово Боже… Точно невідомо, чи ходила Марфа до гробу Спасителя. Але, цілком можливо, вона і тут послужила Йому серед «інших», не названих в Євангелії по імені.
Найвідоміша з мироносиць. Походила вона з галілейського міста Магдали. Марія страждала від хвороби, а Ісус Христос зцілив її, вигнавши з неї сім злих духів. Жінка з вдячним серцем — Марія Магдалина — після цього не лишала свого Спасителя. Вона скрізь супроводжувала Його, з любов'ю служила Йому. Вона стояла з Богородицею біля хреста, оплакуючи Господа. Вона спостерігала, куди клали Тіло Господа Йосиф Аримафейський та Никодим. Вона так тужила, що раніше за всіх — ще вночі — прийшла до гробу. Магдалина перша побачила воскреслого Христа і повідомила про це апостолам.
Християни святкують день жінок-мироносиць тому що:
Не тільки пахуче миро несли вони до гробу Спасителя. Вони несли свою велику віру, непохитну вірність, співчуття, милосердя і любов. Не зникли у світі ні вірність, ні любов. Вони — як і турбота, самовідданість, милосердя, доброта, — завжди пов'язані з образом жінки.[1]
Джерела
Новий Завіт - Воскресіння Христа // Закон Божий / Серафим Слобідський. — Київ : УПЦ КП, 2004. — Т. 3. — С. 311-314. — (4-694) — 50000 прим. — ISBN 966-7567-11-7.
Посилання
Мироносці // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 травня 2011. Процитовано 6 травня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)