Кораблі, що замовлялися починаючи з вересня 1940, стали черговою партією есмінців зі 112, що будувалися за «Надзвичайною воєнною програмою» (англ.War Emergency Programme) й стали, так званими, 3-ю та 4-ю Надзвичайними флотиліями британського флоту.
Дизайн та конструкція
Проєкт
Ескадрені міноносці типу Q та R за задумом розробників-судобудівельників повторювали дизайн есмінців типу O та P, однак корпус кораблів був дещиця більше ніж у попередників і повторював міноносці типу J, K і N для того, щоб задовільняти потреби загальної водотоннажності есмінців, що зростала. Основна корабельна зброя була меншою за калібром, ніж у цих кораблях, а бункери під боєприпаси визволили під додаткові паливні ємності. Це дозволили есмінцям типу Q та R перебувати у поході без дозаправлення на відстань до 4 675 морських миль, що було значно більше ніж у есмінців типу J, K і N.
Проєктна потужність становила 40 000 к. с. (20 000 кВт), що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (при повному навантаженні) в 36 вузлів (67 км/год). Запас палива зберігався в паливних танках, ємністю 615 тонн мазуту, що забезпечувало дальність плавання 4675 морських миль (8658 км) 20-вузловим ходом (37 км/год).
Корабельна артилеріяголовного калібру (ГК) есмінців: чотири 120-мм універсальних швидкострільних гармат QF Mk.XII з довжиною ствола 45 калібрів у поодиноких баштах типу CP Mk.XVIII 'A', 'B', 'X', та 'Y', загальною вагою до 9,54 тонни кожна. Башти розміщувалися по центральній осі корабля та утворювали дві передні й дві кормові вогневі позиції. Максимальний кут піднесення +40°, зниження на −10°. Кут горизонтального наведення установок становив 340°, мертва зона — 20°. Маса снаряда 22,7 кг, початкова швидкість — 808 м/с. Гармати мали швидкострільність 10-12 пострілів на хвилину на дальність — 15 520 м. Боєзапас становив 300 пострілів на ствол (200 — фугасних, 50 — осколкових з дистанційнім підривачем та 50 — освітлювальних). Живучість ствола — до 1400 пострілів.
Зенітне озброєння кораблів складалось з однієї зчетвереної установки 40-мм автоматичноїзенітної гарматиQF 2 Mk.VIII з боєзапасом 1800 снарядів на ствол. Також есмінці, крім «Робук» та «Рокет», мали на озброєнні по шість поодиноких установок Mk.III з 20-мм автоматичними швидкострільними зенітними гарматами «Ерлікон». «Робук» і «Рокет» мали по дві спарені та 4 — поодинокі установки таких зенітних гармат відповідно.
Торпедне озброєння складалося з двох потрійних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів конструкції «Mk.XI», що розташовувалися в кормовій частині корпусу на осьовій лінії. Торпеди мали максимальну дальність 12 000 ярдів ходом до 20 вузлів. Боєголовка містила 322 кг TNT.
15 листопада 1943 року підірвався на морській міні, встановленій німецьким підводним човном U-453 в Адріатичному морі; 18 травня 1944 року під час буксування до порту Таранто відірвався та затонув у затоці;
8 жовтня1945 переданий до складу Австралійських ВМС, у 1946 виведений до Резерву для подальшої модернізації у протичовновий фрегат типу 15, але через технічну несправність до строю не вводився; у квітні 1958 проданий на металобрухт компанії Mitsubishi Company
Відразу після введення до строю переданий до складу Австралійських ВМС; після війни модернізований у протичовновий фрегат типу 15; 26 червня 1964 року виведений до резерву флоту; у лютому 1972 проданий на металобрухт
Переданий до складу Австралійських ВМС, у 1950 виведений до Резерву, у 1955 перероблений на протичовновий фрегат типу 15; згодом використовувався як корабель-плавуча казарма; розібраний на брухт у 1972
У серпні 1947 році виведений до резерву флоту; 1948 проданий до складу ВМС Індії; уведений під ім'ям INS Rana (D115); 1976 виведений зі складу індійського флоту; у 1979 — розібраний на брухт
Після війни модернізований у протичовновий фрегат типу 15; з 1954 до 1965 перебував у Резерві флоту; з 1972 використовувався як корабель-мішень; у 1981 році потоплений торпедами з підводного човна HMS «Онікс» (S21)
У 1946 році виведений до резерву флоту; 4 липня 1949 проданий до складу ВМС Індії; уведений під ім'ям INS Ranjit (D209); 1979 виведений зі складу індійського флоту та розібраний на брухт
Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
Robert Gardiner, ред. (1980). Conway's All the World's Fighting Ships, 1922-1946. Naval Institute Press. ISBN0-87021-913-8.
Marriott, Leo (1994). Royal Navy Destroyers since 1945. Ian Allan. ISBN0-7110-1817-0.
Raven, Alan; Roberts, John (1978). War Built Destroyers O to Z Classes. London: Bivouac Books. ISBN0-85680-010-4.