Мазу́т (рос.мазут; англ.black oil, mazut, boiler oil, fuel oil, нім.Heizöl n, Brennöl n, Masut n) — рідкий маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — гасу, бензину, газойлю. Назва мазуту походить від арабського «мазхулат» — відходи.
Загальний опис
Мазут — це рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів (з молекулярною масою від 400 до 1000 грам/моль), нафтових смол (з молекулярною масою 500–3000 і більш грам/моль), асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fe, Mg, Na, Ca). Фізико-хімічні властивості мазуту залежать від хімічного складу початкової нафти і ступеня відгону фракцій дистилятів і характеризуються такими даними: в'язкість 8–80 мм·г/с³ (при 100 °C), Густина 0,89–1 г/смс³ (при 20 °C), температура застигання 10–40 °C, вміст сірки 0,5–3,5 %, золи до 0,3 %, нижча теплота згорання 39,4–40,7 Мдж/моль.
Вихід мазуту становить близько 50 % маси з розрахунку на початкову нафту.
Мазут застосовується як паливо для парових котлів, котельних установ (котельне паливо) і промислових печей (наприклад, мартенів).
У зв'язку з необхідністю поглиблення подальшої переробки нафти мазут у все більших масштабах переганяють під вакуумом. У залежності від напрямку переробки нафти одержують такі фракції:
а) для одержання палив за температури 350–500 °С — вакуумний газойль (вакуумний дистилят); понад 500 °C — вакуумний залишок (гудрон);
б) для одержання мастил — 300–400 °С (350–420 °С) — легка мастильна фракція (трансформаторний дистилят); 400–450 °С (420–490 °С) — середня мастильна фракція (машинний дистилят); 450–490 °С — важка мастильна фракція (циліндровий дистилят); понад 490 °C — гудрон.
Основні споживачі мазуту — промисловість і житлово-комунальне господарство.
Повнота згоряння топкових мазутів визначається їх змішуванням з повітрям. Для цього винайдені різноманітні пальники, способи їх розташування і конструкції топкових камер. На сумішоутворення впливають густина, поверхневий натяг і в'язкість мазутів. Діапазон значень густини невеликий: при 50 °С для різних мазутів вона змінюється в межах 950–1050 кг/м³.
В'язкістю, навпаки, легко можна керувати при виробленні мазуту, залишаючи в ньому невилучені дистилятні фракції, а при застосуванні — нагрівають мазут у процесі паливопідготовки. Поверхневий натяг симбатно пов'язаний з в'язкістю мазуту, але границі його зміни не особливо великі.
Основний вплив на старіння мазутів мають температура і контакт із киснем.
Проблеми хімічної і фізичної стабільності мазутів тісно пов'язані. Тому найкращими стабілізуючими присадками до залишкових палив є композиції антиоксидантів з дисперсантами.
.jpg)
