Вулиця з'явилася у другій половині XIX століття під назвою Крупнича вища[5]. Сама назва походить від традиційного промислу мешканців Личакова — млинарства, тобто переробки зерна на борошно та крупи[6]. Ще до 1871 року вулиця отримала нову назву — Личаківська бічна наліво[7]. У 1890 році частина сучасної вулиці з початком від вулиці Личаківської вже відома, як вулиця Мучна, а інша, що прямує до сучасної вулиці Ніжинської, була частиною до вулиці Круп'ярської[8]. На початку XX століття цією вулицею проклали трамвайну колію до піщаного кар'єру, на місці якого у другій половині 1940-х років збудували корпуси Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики[9]. У 1930-х роках ця вулиця мала стати парадною магістраллю цієї частини міста під назвою Нижнє Корсо[10]. Наприкінці XX століття через вулицю Мучну мала пролягти так звана «хордова автомагістраль», що через тунель під Кайзервальдом мала б виходити на Підзамче[9]. Під час німецької окупації, від 1943 року — Мельґассе[11]. Після зайняття Львова радянськими військами у липні 1944 року вулиці була повернена передвоєнна назва Мончна[11], і вже 1946 року вулиця отримала сучасну назву — вулиця Мучна[12].
Забудова
Вулиця Мучна забудована переважно двоповерховими будинками в стилі конструктивізму 1930-х років за винятком двоповерхових будинків барачного типу, збудованих за радянських часів у 1950-х роках, а також присутні декілька новобудов 2000—2010-х років[4]. Декілька будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3].
З непарного боку вулиці
№ 3 — триповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття[9]. В будинку у 1910-х роках містилося бюро винних пивниць[13]. Власником будинку у 1935 році був Стефан Мінські та спілка[14].
№ 15 — триповерховий житловий будинок. Тут у 1910-х роках містилася пекарня Мечислава Вежбицького[15]. Власником будинку у 1935 році була Гелена Вежбицька та спілка[14].
№ 23 — шестиповерховий житловий будинок бізнес-класу з вбудованим підземним паркінгом, зведений у 2011—2012 роках будівельною корпорацією «РІЕЛ»[16].
№ 41 — одноповерховий житловий будинок початку XX століття. Власником будинку до 1916 року був Володимир Шашкевич[17][18].
№ 43 — вілла, яка нині більше відома як дім Покрова Пресвятої Богородиці Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Від 2009 року у домі Сестри Служебниці провадять ризницю: шиють літургічні ризи для священиків, єпископів, виготовляють митри[19]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2718-м[3]. За цією адресою ще 1944 року діяла іконописна школа оо. Студитів під керівництвом о. Рафаїла Хомина[20].
№ 47, 49, 51 — двоповерхові зблоковані житлові будинки, збудовані у 1930-х роках. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2719-м, 2721-м та 2723-м[3].
№ 53 — двоповерхова вілла (на розі з вулицею Круп'ярською), збудована у 1930-х роках. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2724-м[3].
№ 65 — двоповерхова вілла (на розі з вулицею Ніжинською), збудована у стилі польського конструктивізму 1930-х років. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2725-м[3].
Світлини вуличної забудови (непарний бік)
Будинок № 3
Будинок № 43
Будинок № 47
Будинок № 49
Будинок № 51
Будинок № 53
Будинок № 65
З парного боку вулиці
№ 2 — триповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття. Власниками будинку були у 1913 році — Ніссен Меллер[21], у 1935 році — Марія Тимчак та спілка[14]. Нині в одному з приміщень першого поверху будинку міститься аптечна крамниця мережі аптек «DS»[22].
№ 4 — триповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття[9]. Власниками будинку були у 1913 році — Емілія Бернат[23], у 1935 році — Станіслав Стець[14].
№ 6 — двоповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття[9]. В будинку у 1913 році мешкав художник Юзеф Сковронський (1888—1967)[24], у 1916 році — власниця одного з львівських млинів Генофева Ліпська[25]. Власником будинку у 1935 році була Саломея Мюллер[14].
№ 10 — двоповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття. Власниками кам'яниці були у 1916 році — Кароліна Деміан[28], у 1935 році — Адам Климович[14].
№ 14 — триповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття[9]. В будинку у 1913 році мешкав архітектор Стефан Весоловський[29] та колишній шкільний інспектор Станіслав Токарський[26].
№ 16 — семиповерховий житловий будинок бізнес-класу з вбудованим підземним паркінгом на 14 паркомісць, зведений у 2011—2012 роках будівельною компанією «Інтеграл-Буд».
№ 20 — триповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття. До 1913 року в будинку мешкала Олімпія Кароліна Левицька з Вояковських, вдова радника Галицького намісництва о. Олександра Костянтина Левицького[30].
№ 24 — двоповерховий житловий будинок, збудований у 1930-х роках. На початку XX століття власником попереднього будинку, що стояв на цьому місці належав родині Мюллер[31]. Власником будинку у 1935 році була Ванда Мюллер та спілка[14].
№ 26 — триповерховий житловий будинок, в якому 15 серпня2020 року відкрився заклад дошкільної освіти «Веселі та розумні»[32].
№ 32 — комплекс будівель колишньої Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. Фабрика заснована у 1946 році Львівською організацією Спілки радянських художників України. Фабрику відкрили на місці невеликої керамічної артілі, де були старі піщані кар'єри та лінія вантажного трамваю, що функціонувала до 1960-х років. 1949 року на фабриці почав працювати керамічний цех[33], а 1962 року — експериментальний цех художнього гутного скла[34]. 1963 року впроваджується унікальна технологія виробництва з кам'яної маси та шамоту. У 1970-х роках Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика стає осередком найсміливіших експериментів у царині пластичної форми. Тоді ж роках скульптурний цех фабрики, освоює карбування та художнє литво з бронзи. Основною продукцією 1970—1880-х років стали кавові сервізи, авторські розписані тарелі, штофи з активним рельєфним декором з зображеннями архітектури Львова, барвисті скляні вази, скульптурна пластика малих форм. Початок 1990-х років приніс занепад[33]. Відбулася зміна форми власності колишньої фабрики з державної на колективну[34]. У 2005—2006 роках закрили скляний цех кераміко-скульптурної фабрики, натомість на його місці у 2007 році засновано ДП «„Склоцех“ Львівської фабрики мистецтв»[35]. Згодом Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика збанкрутувала та її ліквідували у 2013 році[36].
Мельник І. В., Загайська Р. Й. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова / Ігор Мельник, Роксоляна Загайська. — Видання друге, змінене і доповнене. — Львів : Центр Європи, 2013. — С. 110. — (Львівські вулиці і кам'яниці; 4/4) — ISBN 978-966-464-002-9.
Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика = Львовская экспериментальная керамико-скульптурная фабрика = Lvov experimental ceramico-sculptural factory. — Київ : Реклама, 1980. — 119 с.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
