Волков Юрій Васильович (художник)

Волков Юрій Васильович
Волков Юрій Васильович
рос. Волков Юрий Васильевич
Народження	26 червня 1921 ; Топчикой
Смерть	25 січня 1991 (69 років)
	Євпаторія, Кримська область, Українська РСР, СРСР
Поховання	Євпаторія
Країна	СРСР
Жанр	батальний жанр, жанрове малярство і пейзаж
Навчання	Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша (1940)
Вчитель	Самокиш Микола Семенович
Діяльність	художник
Напрямок	реалізм
Член	СХ СРСР і Спілка радянських художників України
Учасник	німецько-радянська війна і Будапештська операція
Звання	червоноармієць
Роботи в колекції	Севастопольський художній музей імені Михайла Крошицького, Сімферопольський художній музей, Військово-історичний музей Чорноморського флоту і Євпаторійський краєзнавчий музей
Нагороди
	Волков Юрій Васильович у Вікісховищі

Юрій Васильович Во́лков (26 червня 1921, Топчикой — 25 січня 1991, Євпаторія) — український радянський художник; член Спілки художників СРСР з 1947 року та Спілки радянських художників України.

Біографія

Народився 26 червня 1921 року в селі Топчикой (нині село Долинне Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, Україна). 1935 року його сім'я переїхала до Євпаторії, де він закінчив сім класів середньої школи № 2. Образотворчим мистецтвом займався в школі та студії образотворчого мистецтва під керівництвом учителя малювання Павла Олександровича Аліпова. Брав участь у конкурсі серед школярів на кращу ілюстрацію до творів Олександра Пушкіна, проведеному 1937 року газетою «Кримський комсомолець». Його малюнок «Руслан на коні» преміювали цінним подарунком і він був відібраний представником Комітету з організації Всесоюзної Пушкінської виставки в Москві. 1937 року на Всесоюзному конкурсі дитячого та юнацького малюнка в Москві був удостоєний 1-ї премії за картину «Перехід Червоної армії через Сиваш»^[1].

Протягом 1938—1940 років навчався на живописному відділенні Сімферопольського художнього училища, одночасно займався під керівництвом Миколи Самокиша, працював у його майстерні. З 1940 року працював художником-живописцем у товаристві «Кримхудожник». За рекомендацією Миколи Самокиша був прийнятий до Студії військових художників імені Митрофана Грекова в Москві, але навчанню завадила німецько-радянська війна^[1].

Під час війни служив у Червоній армії. У жовтні 1941 року під містом Лубнами Полтавської області був поранений, потрапив у полон. Після третьої спроби втік із табору і з лютого 1943 року знову в діючій армії. Нагороджений орденом Червоної Зірки (30 грудня 1945); медалями «За відвагу» (23 січня 1944; за винесення поранених з поля бою), «За взяття Будапешта» (1945), «За визволення Праги» (1945), «За взяття Відня» (1945). 5 лютого 1945 року отримав дозвіл командування на заняття живописом і робив фронтові замальовки, писав етюди з натури, створив низку невеликих батальних картин^[1].

Після демобілізації 2 червня 1946 року, повернувся до Євпаторії, працював вантажником. З 1947 року, після прийняття в члени Спілки радянських художників Криму, працював за договорами з Кримським обласним відділом у справах мистецтв і через «Стіл замовлень» при уповноваженому Художнього фонду СРСР по Криму; оформляв книжки для «Кримвидаву». З 6 квітня 1947 року по 30 січня 1948 року був членом правління Спілки радянських художників Криму; з 17 січня 1950 року — член товариства «Кримхудожник»^[1].

Мешкав у Євпаторії в будинку на вулиці Революції, № 37, квартира № 38^[1]. Помер у Євпаторії 25 січня 1991 року.

Творчість

Працював у галузі станкового (у реалістичній манері писав жанрові полотна, бататьні картини на тему німецько-радянської війни, пейзажі) та монументального живопису (розписував церкви), книжкової графіки. Серед робіт:

станковий живопис

«Не піти» (1947);
«На Сталінградській дорозі» (1947, Севастопольський художній музей^[2]);
«Подвиг п'яти чорноморців» (1948—1949, Сімферопольський художній музей^[2]);
«Гаряча пора. Новосели на збиранні врожаю» (1950);
«Херсонеський тупик» (1951; 1956);
«Степ» (1952);
«Чайки над морем» (1952);
«Криза минула» (1954);
«11 дзот» (1955);
«Розплата» (1956—1957);
«Діти і море» (1958);
«На курорт» (1960);
«Не забудемо!» (1959—1960);
«Один із багатьох» (1960);
«Червоні каски» (1960—1962).

розписи у Євпаторії

«Голгофа. Місячний пейзаж» (1954—1956, на східній стіні церкви святого пророка Іллі; знищений у 1962 році)^[1];
«Розп'ятий Христос» (1963—1966, церква святого пророка Іллі)^[1];
«Вісім святих» (1963—1966, енкавстика; центральний крилас, простінки між вікнами на барабані бані купола собору святителя Миколая)^[1].

оформлені книжки («Кримвидав»)

«Вулиця молодшого сина» Льва Кассіля та Макса Поляновського (1949);
«Степове сонце» Петра Павленка (1949);
«Кирюша із Севастополя» Євгена Юнги (1949);
«У місті російської слави» Івана Козлова (1950);
«Серце солдата» Івана Стаднюка (1954);
«Чорноморці» Василя Кучера (1954);
«Повість про молодих підпільників» Анатолія Кузнєцова і Миколи Панюшина (1964).

Брав участь в обласних та республіканських мистецьких виставках з 1948 року. Персональні виставки відбулися у Сімферополі у 1995—1996 роках.

Крім згаданих музеїв, роботи художника зберігаються у Музеї Чорноморського флоту у Севастополі, Євпаторійському краєзнавчому музеї.

Вшанування

Його ім'я носить Євпаторійська дитяча художня школа^[1];
9 грудня 2011 року на фасаді будинку на вулиці Революції, де з 1935 по 1991 рік мешкав художник, встановлено меморіальну дошку^[3];
2012 року вийшла книга «Юрий Волков — художник-баталист», до якої увійшли репродукції його робіт, статті та витяги із його щоденників^[3].