31 жовтня (14 листопада) 1911 року група домовласників Бульварно-Кудрявської вулиці увійшла в міську думу з клопотанням про перейменування вулиці на честь Льва Толстого[джерело?]. 1914 року міська дума розглядала питання перейменування вулиці у Шевченківську[1]
З 1919 року — вулиця Нероновича[2][3], на честь українського політичного і громадського діяча Євгена Нероновича.
Будинок № 2 — за цією адресою знаходяться дві давні будівлі. Одне з них — колишнє Київське художнє училище, споруджене у 1900 році за проєктом архітектора Миколи Казанського. Восени 1943 року будівлю спалили німецькі окупанти під час відступу з Києва, але після війни її відбудували. Сусідній будинок — колишня Державна казенна палата, пам'ятка архітектури 1913—1914 років.
Садиба № 8 — комплекс прибуткових будинків міщанина В. Сафонова, що складається з головного шестиповерхового з мансардою будинку № 8, зведеного в 1912—1913 роках, та двох чотириповерхових флігелів № 8-а та № 8-б 1914—1915 років. Усі — у стилі модерн. У будинку № 8-а у вересні—листопаді 1918 року містилася редакція газети «Народня воля» — органу Всеукраїнської селянської спілки й Центрального кооперативного комітету України, проживали Андрій Ємченко (1893—1964) — фізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1957) та Федір Коновалюк (1890—1984) — відомий живописець, У будинку № 8-б мешкали письменник Євген Кротевич (1884—1968) та єпископ УАПЦ Петро Тарнавський.
Будинок № 10 — чотириповерховий житловий будинок зведений у кінці ХІХ — початку ХХ століття у стилі київського неоренесансу, в якому в 1906—1907 роках містилася київська «Просвіта», до початку 1920-х років проживали фундатори «Просвіти»: Олександр Федорович Волошинов (Волошин) (1855—1933) — музикознавець-фольклорист, член УДРП (з 1908 року — ТУПу), ради товариства «Просвіта» (голова видавничого комітету), 1917 року — член Київського губернського комітету (делегований УЦР) та Климент Квітка (1880—1953) — музикознавець-фольклорист, громадсько-культурний діяч.
Садиба № 11 — комплекс з трьох цегляних будівель (дві — 1900, одна — 1912) міських казарм, в яких містився 130-й піхотний Херсонський полк.
Будинок № 12 — двоповерховий житловий будинок купця О. Липського споруджений у 1877 році за проєктом, можливо, інж.-капітана І. Антонова у стилі пізнього клисицизму.
Будинок № 14 — чотириповерховий житловий будинок збудований у кінці ХІХ — початку ХХ століття у цегляному стилі, в якому проживав Феоктист Сушицький (1883—1920) — філолог, професор Київського університету (з 1917), ректор Українського державного університету в Києві.
Будинок № 15 — чотириповерховий прибутковий будинок правника Й. Полховського зведений у 1900-х роках будівельною конторою Я. Файбишенка у цегляному стилі, в якому жив Григорій Вовкушевський (1866–?) — правник, церковний і громадський діяч, до революції — член Київського окружного суду, за часів Української Центральної Ради — член Апеляційного суду, за Директорії входив до Надзвичайної комісії із розслідування діяльності гетьмана Павла Скоропадського та його уряду, репресований.
Будинок № 16 — триповеховий з напівпідвалом прибутковий будинок інж.-технолога Й. Добровольського зведений у 1907 році архітекторами Андрієм-Фердинандом Крауссом та П. Скультом у стилі київсього неоренесансу, в якому у 1910—1913 роках діяла редакція літературно-наукового і громадського місячника «Українська хата», у 1941 році містилося окупаційне управління у справах фольксдойче.
Будинок № 18/2 — Жіноча торговельна школа. Зведена у 1901 році на кошти мецената Ніколи Терещенка, на честь його покійної дружини Пелагії Георгіївни. Проєкт будівництва розроблений цивільним інженером Павлом Голландським, будівельні роботи виконала контора київського підрядника Льва Гінзбурга[7].
Будинок № 19 — прибутковий будинок Септера. Належав власникові булочної і кондитерської, купцеві 2-ї гільдії Августу Яковичу Септеру. У 1899 році він придбав у Катерини Гаврилівни Флорінської ділянку, на якій знаходився двоповерховий кам'яно-дерев'яний будинок, флігель і служби. Флорінська володіла цією садибою з 1894 по 1898 рік. Для споруди нового будинку на території садиби Августу Септеру довелося узяти кредит під заставу нерухомого майна в Київському товаристві взаємного кредиту (це було досить популярно в ті часи). Будівлю в стилі європейського модерна спроєктував Мартин Клуг, автор ще більше десятка інших прибуткових будинків столиці. Будинок і флігель були споруджені в 1909–1910 роках.
Будинок № 20 — зведений у 1898 році під добродійну дитячу амбулаторію, на кошти Льва Бродського. Будівля споруджена за проєктом інж.-арх. И. Артинова у цегляному стилі з модернізованими романо-готичними деталями. Пізніше тут розташовувалася клініка Софії Олександрівни Лихарьової, яка очолювала товариство допомоги незаможним дітям з хронічними захворюваннями.
Будинок № 24 — Перше комерційне училище. Будівлю споруджено у 1897 році (архітектор інженер Георгій Шлейфер), у 1920–1923 роках зроблено надбудову. До 1903 року тут розташовувалися аудиторії та факультети Політехнічного інституту. На сьогодні у ньому розташований бізнес-центр «Ренесанс».
Будинок № 26 — будівля Народної аудиторії, зведена у 1895 році за ініціативою Товариства сприяння початковій освіті (інженер А. А. Бєлелюбський). У 1909 році будинок був перебудований архітектором Валеріяном Риковим у стилі ренесансу.
Будинок № 27 — так званий «Замок барона», особняк статського радника барона Рудольфа Штейнгеля, його син — Федір Штейнгель. У 1877 році барон Штейнгель викупив типову для тих часів садибу-кам'яницю, а архітектор Володимир Ніколаєв перебудував її у стилі неоготики. У 1901 році особняк придбав професор медицини Михайло Лапінський та влаштував у ньому фізіотерапевтичний санаторій, що діяв до 1919 року. З 1924 року будівля належить Інституту ортопедії та травматології АМН України.
Будинок № 33 — фабрика «Поліграфіст» — найстаріше видавничо-поліграфічне підприємство Києва, засноване у 1923 році; торгово-виробнича компанія ТОВ «ЄЛО Лтд».
Будинок № 34 — колишня будівля ремісничого училища, зведена у 1879 році[8].
Будинок № 38 — чотириповерховий прибутковий будинок дружини дійсного статського радника О. Брайловської, споруджений у 1910 році за проєктом арх. Мартина Клуга у стилі модерн.
Будинок № 43 — шестиповерховий прибутковий будинок, зведений у 1911 році за проєктом арх. Миколи Яскевича у стилі раціонального модерну.
Будинок № 51 — п'ятиповерховий прибутковий будинок Карла Бульйона, споруджений у 1904 році у стилі київського неоренесансу.
Пам'ятники та меморіальні дошки
Пам'ятник Шандору Петефі, угорському поету (скульптор Ласло Куташ). Відкрито 12 грудня2009 року на бульварній частині вулиці (між будинками № 8 і 11)[9].
В Народній аудиторії (вулиця Бульварно-Кудрявська, 26) організовувалися лекції з медицини професора Никанора Хржонщевського, вечори-концерти Миколи Лисенка, учнів його музично-драматичної школи, зокрема класу професора співу Олександра Мишуги.
У будинку № 42 мешкали з 1916 року прабабця, дід, бабця поета Володимира Висоцького. Тут народився його батько та дядько[11].
Установи та заклади
Інститут урбаністики в м. Києві (буд. № 10-б)
Головне управління пенсійного фонду в м. Києві (буд. № 16)
Анотаційна дошка з колишньою назвою вулиці (буд. № 51, демонтовано)
Примітки
↑№ 2. Собрание Киевской городской думы, состоявшееся 21-24 января 1914 года // Известия Киевской городской думы. — 1914. — № 1-2-3. — Январь-февраль-март. — С. 48.
↑Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
↑Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 13 липня 1937 року № 789/14 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 9715. Арк. 11. [Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.]
.jpg)
