Райлі народилась в Лондоні 1931 року. Її батько, Джон Фішер Райлі, родом з Йоркшира, був художником, як і дід. В 1938 він перевів друкарський бізнес, разом зі своєю сім'єю, до Лінкольншира.[10]
Впродовж Другої світової війни батько Райлі був призваний до армійської служби, а вона була евакуйована, разом зі своєю матір'ю і сестрою, до котеджу в Корнуолі.[11] Котедж знаходився недалеко від моря, поблизу Падстоу. Вони жили у ньому разом із тіткою, колишньою студенткою Голдсмітс (Лондон).
Райлі здобула початкову освіту шляхом невпорядкованих розмов і лекцій з вчителями — пенсіонерами та непрофесіоналами.[12] Потім Бріджет навчалась в Челтенстенському коледжі для дівчат, і потім вивчала мистецтво в лондонському коледжі Голдсмітс (1949-52) і Королівському коледжі мистецтв (1952-55),[13] де з нею разом вчились художники Пітер Блейк, Джефрі Гаркорт (художник на пенсії, також відомий своїми дизайнами крісел) і Франк Ауербах. В 1955 закінчила коледж здобувши звання Бакалавр мистецтв.
З 1956 до 1958 Райлі доглядала за своїм батьком, який потрапив у серйозну автомобільну аварію, і сама страждала від знесилення. Після цього деякий час працювала в магазині скляних виробів і дитячою вчителькою. Зрештою стала ілюстратором в рекламній агенції Дж. Волтера Томпсона, де працювала з неповним робочим днем до 1962. Велика виставка робіт Джексона Поллока у Whitechapel Gallery зимою 1958, вплинула на неї вирішальним чином.[12]
Ранні роботи Райлі були фігуративними й написаними в напів-імпресіоністському стилі. У її роботах для рекламної агенції з 1958 по 1959 рік стає помітним перейняття нею техніки пуантилізму.[14] Близько 1960 вона починає розвивати свій особливий стиль оп-арту. Її картини у той час складались з чорно-білих геометричних візерунків, які виявляли динаміку поля зору і дезорієнтували око.[13] Літом 1960 подорожувала Італією і відвідала Венеціанський бієнале, де у той час проходила велика виставка робіт футуристів.[12]
1961 року разом з партнером Пітером Сеглі відвідала плато Воклюз на півдні Франції й придбала покинуту ферму, яка пізніше стала її студією. Весною 1962 року в Лондоні відбулась її перша персональна виставка за сприяння куратора Віктора Масгрейва зі Studio One.[12]
Втрата, 1964
У 1964 році стала учасницею виставки "Чутливе око" в нью-йоркському музеї сучасного мистецтва. ЇЇ робота "Потік" з'явилася на обкладинці виставкового каталогу. Райлі стала центральною фігурою оп-арту, а її творчість стала відома світу. [15]
1968 року Райлі, разом з Пітером Сеглі та журналістом Пітером Таунсендом, заснувала творчу організацію SPACE (Space Provision Artistic Cultural and Educational), метою якої було надання художникам можливості працювати у великому і доступному студійному просторі.[16][17]
Роботи
Понад усе Райлі відома своїми чорно-білими роботами, які вона малювала у 60-і роки. Вони являють собою різноманітність геометричних форм, що створюють ілюзію руху або кольору. На початку 60-х говорили, що ці роботи створюють відчуття морської хвороби та стрибків з парашутом. З 1961 по 1964 Райлі працювала з контрастами білого та чорного, зрідка вводячи відтінки сірого. Перші персональні виставки складалися з цих робіт. Наприклад, на картині Водоспад, одинарний перпендикулярний вигин повторюється створюючи поле різних оптичних частот.[18].
Гра тіні, 1990, олія на полотні
Райлі почала досліджувати колір 1967 року, коли вона створила свою першу стрічкову картину.[19] Після великої виставки на початку 1970-х почала інтенсивно подорожувати.
Після подорожі до Єгипту, під час якої вона була вражена різноколірним ієрогліфічним орнаментом, Райлі почала досліджувати колір та контраст.[20]
Картини, створені під впливом цих експериментів, вона називала своєю Єгипетською палеттою[21] До таких робіт належать серії Ka і Рa, які схоплюють дух країни, стародавньої й сучасної, і зображають кольори єгипетських краєвидів.[14]
В деяких роботах кольорові лінії створюють ефект блимання, тоді як інші полотна покриті теселяційними візерунками. Типовою роботою у цьому напрямі є Гра тіні.
Починаючи з того часу, для багатьох своїх робіт Райлі наймає інших художників малювати деталі, тоді як сама займається розробкою загального дизайну картин[22]
В кінці 1980-х вона радикально змінила напрям своїх пошуків, ввівши заново діагоналі у вигляді послідовності паралелограмів, які руйнують і оживляють вертикальні стрічки, характерні для попередніх робіт.[23] Наприклад, на картині Delos (1983), голубий, бірюзовий і смарагдовий відтінки чергуються з яскраво-жовтим, червоним і білим.[24]
1965 рок, Райлі виставлялась в нью-йоркському музеї сучасного мистецтва. Ця виставка, що мала назву The Responsive Eye, вперше привернула увагу світової громадськості до течії Оп-арту. Картина Течія, 1964, була зображена на обкладинці каталогу цієї виставки. Але вона поступово розчаровувалась через використання робіт в комерційних цілях, коли відкрила, що в США немає ніякого захисту авторських прав для художників. Такий захист з'явився тільки 1967 року за незалежної ініціативи нью-йоркських художників.[12]
1968 року Райлі представляла Велику Британію на Венеціанському бієнале, де вона була першою з сучасних британських художників і першою жінкою, яка отримала міжнародний приз за картини. 2001 року брала участь у виставці SITE Santa Fe,[25] і 2003 року Тейт Британія організував ретроспективу робіт Райлі. З листопада 2010 по травень 2011 виставка її робіт «Картини й супутні роботи» були представлені в лондонській Національній галереї.
В червні та липні 2014 ретроспективний показ «Бріджет Райлі: стрічкові картини 1961–2014» був представлений в галереї Девіда Цвірнера в Лондоні.[26][27]
Bridget Riley: The Stripe Paintings 1961–2012 (London: Ridinghouse; Berlin: Holzwarth Publications and Galerie Max Hetzler, 2013). Texts by John Elderfield, Robert Kudielka and Paul Moorhouse.[31]
Bridget Riley: Works 1960–1966 (London: Ridinghouse, 2012). Bridget Riley in conversation with David Sylvester (1967) and with Maurice de Sausmarez (1967).
Bridget Riley: Complete Prints 1962–2012 (London: Ridinghouse, 2012). Essays by Lynn MacRitchie and Craig Hartley; edited by Karsten Schubert.
The Eye's Mind: Bridget Riley. Collected Writings 1965–1999 (London: Thames & Hudson, Serpentine Gallery and De Montfort University, 1999). Includes conversations with Alex Farquharson, Mel Gooding, Vanya Kewley, Robert Kudielka, and David Thompson. Edited by Robert Kudielka.
Bridget Riley: Paintings from the 60s and 70s (London: Serpentine Gallery, 1999). With texts by Lisa Corrin, Robert Kudielka, and Frances Spalding.
Bridget Riley: Selected Paintings 1961–1999 (Düsseldorf: Kunstverein für die Rheinlande und Westfalen; Ostfildern: Cantz Publishers, 1999). With texts by Michael Krajewski, Robert Kudielka, Bridget Riley, Raimund Stecker, and conversations with Ernst H. Gombrich and Michael Craig-Martin.
Bridget Riley: Works 1961–1998 (Kendal, Cumbria: Abbot Hall Art Gallery and Museum, 1998). A conversation with Isabel Carlisle.
Bridget Riley: Dialogues on Art (London: Zwemmer, 1995). Conversations with Michael Craig-Martin, Andrew Graham Dixon, Ernst H. Gombrich, Neil MacGregor, and Bryan Robertson. Edited by Robert Kudielka and with an introduction by Richard Shone.
Bridget Riley: Paintings and Related Work (London: National Gallery Company Limited, 2010). Text by Colin Wiggins, Michael Bracewell, Marla Prather and Robert Kudielka. ISBN 978 1 85709 497 8.
↑ абвгдKudielka, R., «Chronology» in Bridget Riley: Paintings and Related Work, London: National Gallery Company Limited, 2010, pp. 67-72. ISBN 978 1 85709 497 8.
↑ абChilvers, Ian & Glaves-Smith, John eds., Dictionary of Modern and Contemporary Art, Oxford: Oxford University Press, 2009. pp. 598–599
