Парашутизм (або скайдайвинг[1] від англ.sky diving — в буквальному перекладі «пірнання з небес») — один з видів авіаційного спорту, заснований на використанні парашутів.
Мета та завдання скайдайвінгу постійно змінювались. Якщо спочатку парашут призначався для рятування життя, пізніше він став важливим елементом підготовки десанта.
Парашут — від французького parachute (від грецького para — «проти» і французького chute — «падати») — пристрій для гальмування об'єкту за рахунок опору атмосфери. Використовують для безпечного спуску з висоти людей, вантажів, космічних апаратів, зменшення пробігу при посадці літаків, зменшення пробігу при гальмуванні надшвидких автомобілів і т. ін.
Вперше ідея парашута прийшла Леонардо да Вінчі. У його рукописах є текст: «Якщо у людини є намет з накрохмаленого полотна, кожна сторона, якій має дванадцять ліктів завширшки і стільки ж у висоту, він може кинутися з будь-якої висоти, не піддаючи себе при цьому якійсь небезпеці».
Це перша згадка про безпечний спуск з висоти. Інший італійський учений Фауст Веранчіно, на початку сімнадцятого століття описав апарат для опускання людини, дуже схожий на винахід Леонардо да Вінчі.
Ще один француз Жан Думье в 1777 році був засуджений до смертної кари. Він повинен був стати випробувачем літаючого плаща професора Фонтанж. У разі вдалого експерименту, йому було обіцяне життя. Він виконав стрибок з даху тюремної вежі і залишився в живих.
У ХХ-му столітті почала розвиватися авіації.
Терміново потрібні парашути для льотчиків.
Парашути старої конструкції були дуже громіздкі і не могли застосовуватися в авіації.
23 червня 1927 на Ходинському аеродромі вперше застосував рятувальний парашут льотчик-випробувач М. М. Громов.
Він ввів машину в штопор (зниження літака по крутій низхідній спіралі малого радіусу), вийти зі штопора не зміг, і на висоті 600 м вистрибнув з літака.
26 липня 1930 група військових льотчиків вперше виконала стрибки з багатомісного літака.
Цей день вважається початком масового розвитку парашутизму в СРСР.