Згадується переважно в іноземних джерелах[3], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[4]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[4]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[3]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[4]. Залишила малолітнього сина Філіппа на регентаБалдуїна V Фландрського, свояка покійного короля[7]. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).
Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік[5], тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярослава. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками[5]. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою[5]. Дитячі роки пройшли в Києві[13]. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.
Анна здобула гарну освіту[13]. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.
Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою[13]. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.
Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, імовірно, займалася переписуванням книжок.
Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століттяКиївська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.
Заручини
Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, що був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фризії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно[14]. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Ґотьє, єпископа Мо, Рожера II, єпископа Шалону, васала Ґослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава[15]. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами»[16]. Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року[17].
Перший шлюб. Королева Франції
У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни[18].
1053 року Анна народила сина Філіпа[19], пізніше Роберта та Гуго[20]. Роберт у підлітковому віці помер[21]. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.
Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.
Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.
Другий шлюб
1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка[22]. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.
На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмомст.-укр.ANA РЪНNА, який є пам'яткою української мови[23][24]. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[25]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»[26], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма[24] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)[23][27][28].
Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Королівство Франція отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.
Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції.
Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес[29], жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)[30]. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV століття. Під час революції цей надгробок зник[31].
Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[32].
Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[33].
У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр.«Anne de Russu, reine de France»)[34][35] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[36] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр.«Anne de Kiev Reine de France»).[37] Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців[38].
У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою[39]. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко[40][41][42][43][44].
У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монумента, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба[46][47].
У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа[49].
19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол.Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленого в Києві 2016 року[50][51].
В рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк[52].
30 квітня 2023 року в місті Ле-Блан-Менілі (Франція) встановлено пам'ятник Анні Ярославні, дочці князя Київської Русі Ярослава Мудрого і королеві Франції. Як повідомлялося, загалом у Франції тепер три пам'ятники королеві родом із Київської Русі[53].
Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.
Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er[Анна Київська. Дружина Генріха I]. Paris: Pygmalion, 2015(український переклад: Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І Переклад з французької: Іван Рябчій // Laurus, Київ, 2016).
↑ абПідпис Анни Ярославни 1063 року // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 56. — 352 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
↑Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre [Архівовано 22 вересня 2014 у Wayback Machine.] ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.
↑Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність(PDF). Т. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN2413-5550.
↑Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398
↑Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004—2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144—151
Hallu, Roger. Anne de Kiev, reine de France. Roma: Editiones Universitatis catholicae Ucrainorum, 1973 (Opera — Università cattolica ucraina, 24). [3] [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.] (український переклад: Аллю, Р. Анна Ярославна — королева Франції. Переклад з французької: д-р Марія Струтинська. Торонто: СФУЖО, 2002).
Lobanoff de Rostoff, A. Recueil de pieces historiques sur la Reine Anne ou Agnes, épouse de Henri I, roi de France. Paris, 1825.
Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952
Bautier, Robert-Henri. ‘Anne de Kiev, reine de France, et la politique royale au XIe siècle: étude critique de la documentation.’ Revue des études slaves 57, № 4 (1985)
Bogomoletz W. V. Anna of Kiev: An enigmatic Capetian Queen of the eleventh century // French History. Jg. 19. № 3. 2005 [4]
Dunbabin, Jean. ‘What's in a Name? Philip, King of France // Speculum 68, № 4 (1993)
Agnès de Russie, femme de Henri I // Memoires historiques, critiques, et anecdotes des reines et regentes de France. Par Dreux du Radier / édit. de l'Atlas historique de A. Le Sage. — Paris: De l'imprimerie des frères Mame, 1808. Vol. 1, P. 121—129.
Anna Yaroslavna [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.] // Encyclopedia of Ukraine. Vol. I A-F. Ed. by V.Kubijovyč. University of Toronto Press, 1984. p. 75