Ре́ймське Єва́нгеліє — церковно-слов'янський пергаментний рукопис, знаменита київська пам'ятка XI—XII і XIV століть. Пам'ятка української мови[2][3]. Має багато найдавніших зразків давньоруської мови в рукописних пам'ятках, порівняно з іншими збереженими тогочасними пам'ятками[4][5].
Складається з двох уривків від різних книг, які були переплетені разом 1395 р.
Один уривок, написаний кирилицею в XI—XII століттях, міг за умови найранішого датування, походити з бібліотеки Ярослава Мудрого. Документів, які б підтверджували його зв'язок з діяльністю Анастасії Ярославни, королеви Угорщини, немає. Поширювана у ЗМІ думка про зв'язок цього уривка з її сестрою Анною Ярославною, королевою Франції, є фікцією.[6]
Другий уривок, написаний глаголицею в XIV столітті, походить з Хорватії.
кириличних євангельських читань, 17 аркушів 23х17,5 см (18 та 19 зошити євангелія апракосу), південно-слов'янської редакції, мабуть, з XI—XII ст., придбаних цісарем Карлом IV десь в Угорщині та подарованих Емауському монастиреві у Празі, заснованому 1347 року;
хорватсько-глаголичної частини (31 лист) із євангельськими й апостоловими читаннями й пареміями на свята за римським обрядом, списаної з хорватського оригіналу 1395 року ченцем Емауського монастиря для католицько-слов'янської богослужби.
Кардинал Карл Лотаринзький
Кінцевий глаголичний запис, мовляв, першу (кириличну) частину написав святий Прокіп Чеський, на думку деяких дослідників не відповідає дійсності.
Цілий кодекс, за одним з припущень, занесений гуситами (монастир спалений у 1421 році) до Царгороду, був куплений кардиналом Карлом Лотаринзьким[fr], що пожертвував його собору в Реймсі (Франція), де він зберігається від 1574 року.
Згадка про те, що на рукописі ніби присягали при коронаціях французькі королі, є непідтвердженою джерелами легендою[7].
Євангеліє цінувалось за багату, з частками реліквій, обкладинку, та незрозумілий (індійський, як вважалось, текст). Тільки в 1717 р. віце-канцлер Росії П. Шафіров ідентифікував написану кирилицею частину. Немає документального підтвердження, що його оглядав Петро І.
Під час Французької революції обкладинку з реліквіями знищили, а сам унікальний рукопис вважали загубленим у регіональній французькій колекції — його зберігали в міській бібліотеці Реймса — міста, де з давнини коронували французьких королів.
У 2010 році 32 сторінки, які вціліли до наших днів, перевидані українською, англійською та французькою мовами. Презентація видання відбулася в Києві, у Софійському соборі.
Видання
З уваги на ці легенди кириличну частину євангеліє друковано тричі факсимільно:
«Sylvestre de Sacy, Evangeliaire slave…», Париж 1843
1 вид. (передрук Ганки у Празі 1846), 1852;
2 вид. (виправлення помилок подав Лось ASPh 9 кн. 1886[прояснити]) — на кошти царя Миколи І;
Leger L. L'Evangéliaire slavon de Reims …", Реймс-Прага 1899.
Мову Реймського Євангеліє вивчали Петро Раковський-Білярський (1847, що кириличну частину визначив як румунську копію XIV ст. з сербсько-болгарського оригіналу) та Олексій Соболевський («Русский Филологический Вестник», ч. 18, 1887, що уважав її сх.-слов. відписом 11 — XII ст.).
Реймська Євангелія / Старо-слов'янська мова української редакції // Огієнко Іван. Історія церковнослов'янської мови: Найважніщі пам'ятки церковнослов'янської мови. Пам'ятки старослов'янські Х—XI віків. Том 5. — Варшава: Друкарня Синодальна, 1929. — С. 144—151.
Пуцько В. Г. Київський рукопис французької королеви Анни. В кн.: Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів, вип. 4. К., 1998.
↑Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre [Архівовано 22 вересня 2014 у Wayback Machine.] ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes. — Р. 384—396.