У 1923—1924 роках очолював партію після арешту її лідерів у зв'язку з невдалим Мюнхенським путчем. Провідний ідеолог нацистського руху: розвинув теорії про расову вищість німців та про необхідність завоювання німцями «життєвого простору» на Сході. У керівництві нацистської партії вважався фахівцем зі справ Східної Європи.
З 1933 року очолював відділ зовнішньої політики нацистської партії.
Після закінчення війни постав перед трибуналом і був засуджений до смертної кари. 16 жовтня 1946 року вирок був виконаний. Розенберг був єдиним з 10 засуджених, що відмовився від останнього слова.
Ставлення до України
Вперше побував в Україні ще влітку 1917. Неодноразово висловлювався за створення Української держави.
Першочерговим завданням вважав одержання з України продовольства й сировини, необхідних для ведення воєнних дій у Росії. З економічних та ідеологічних мотивів виступав за прихильне ставлення окупаційної адміністрації до українців. Для налагодження ефективних поставок з України Розенберг радив розпустити колгоспи і наділити селян землею. Вважав недоцільним[джерело?] існування українських політичних партій і наділення їх політичною владою. На думку Розенберга[джерело?], українці могли допускатися до участі в самоврядуванні лише на нижчому і середньому рівнях. У галузі культурної політики виступав за проведення заходів, які б зміцнили національну самосвідомість українців і дозволили б змобілізувати їх для боротьби проти Росії (зокрема, висунув ідею відкриття у Києві українського університету[1] та наполягав на перенесенні столиці райхскомісаріату України з Рівного до Києва).
Українська політика Розенберга мала інструментальний характер і переслідувала мету ослабити на тривалий період Росію та забезпечити життєві інтереси Райху на Сході Європи. Політична лінія Розенберга щодо українців не знайшла підтримки серед нацистського керівництва[джерело?]. Реалізація планів Розенберга стала цілковито неможливою[джерело?] через жорстоку й брутальну політику щодо українського населення, яку проводив райхскомісар України Е. Кох. На цьому тлі між Розенбергом і Кохом виник гострий конфлікт. У травні 1943Гітлер повністю підтримав лінію Е. Коха і гостро критикував діяльність Розенберга та керованого ним міністерства. .
Про Україну
Die Ukraine — in Knotenpunkt der Weltpolitik [Україна — вузлова точка світової політики] // Der Weltkampf: Monatsschrift für Weltpolitik völkische Kultur und die Judenfrage in aller Welt. — Deutscher Volksverlag., 1929.
↑У розпорядженні про ставлення до культури українців від 10 квітня 1942 р. підкреслювалося, що «...метою нашої політики є залучення українського населення до добровільного співробітництва, а це вимагає терплячого ставлення до властивої їм культури. Надмірні обмеження культурних проявів українства, що почали відроджуватися після звільнення силою німецької зброї, може викликати не радісне відношення до праці, а відразу до неї, замість залучення населення на свою сторону – пасивний опір. Навпаки, після багаторічного більшовицького гноблення, дружня підтримка кіно, концертів, народної творчості, обмежена місцевими рамками, послужить діючим засобом до пробудження інтересу до життя, праці, так само як і до відволікання від небажаної політичної діяльності» Листування з РУ, 1941-1942: ЦДАВО України. Ф. КМФ-8. Оп.1. Спр. 180. Арк. 172
Розенберг, Альфред / Вишлёв О. В. // Пустырник — Румчерод. — М. : Большая российская энциклопедия, 2015. — С. 605. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.
Гурулёв С. А. Ещё раз о расизме, нацизме и их идеологе Розенберге // Вопросы истории. 2006. № 5. С. 62
Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2002. — С. 570—573. — 942 [2] с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).
Залесский К. А. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 474—476. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.