Істо́рія украї́нського телеба́чення — розпочалась 1951 р. у місті Харкові, коли група радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка розпочала перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення.
Докладно: Історія виникнення телебачення
5 листопада 1951 року — відбулася перша професійна телетрансляція з Київського телецентру на Хрещатику, 26. Транслювали фільм «Алітет іде в гори»[1]. 6 листопада транслювали фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику.
Юрій Омельяненко згадує:[2][3][4]
Комплекс цього унікального на той час не тільки для України, а й навіть для Європи, об’єкта складався з двох основних частин: апаратно-студійного блока (АСБ) на Хрещатику (нині тут розміщуються Національна радіокомпанія та Київська державна ТРК) і телевізійної ультракороткохвильової радіостанції (УКХР). Тут же розташовувалися технічні будівлі та 190-метрова антенна башта[5]. Зазначу, що КТЦ будували протягом 1949—1952 років фактично серед руїн, у знищеному районі столиці. Доручили цю відповідальну справу зв’язківцям. Першими з них прийшли на будівництво його начальник К. Алексєєв і Б. Вольський та автор цих рядків, як технічні керівники робіт. Усе будівництво КТЦ було сплановано так, щоб найперше провадились роботи зі спорудження УКХР, оскільки вони вкрай ускладнювались монтажем башти.
КТЦ був перший у тодішньому СРСР і єдиний створений за цільовим проєктом телевізійний центр на новітньому 625-рядковому стандартному обладнанні, розробленому й виготовленому ленінградськими науково-дослідними інститутами та радіозаводами. Отже, КТЦ (хоча на той час він вважався формально третім у Союзі) був набагато досконалішим, ніж Ленінградський і Московський, що функціонував на базі пристосованих для цієї мети споруд і обладнання довоєнного телецентру на Шабаловці. До речі, за рахунок вищої антенної опори і радіус дії КТЦ був значно більшим порівняно з Московським ТЦ, де, як відомо, використовувалась Шуховська башта заввишки 120 м[4].
Відтоді почалися пробні телепередачі КТЦ тривалістю 1,5-2 години двічі на тиждень. Це були зазвичай кінофільми. Так тривало до осені 1952 року, коли з'явились дикторські оголошення і короткі студійні вставки. Наприкінці 1951-го в Києві було близько 1500 телевізорів (переважно КВН-49-1). Тоді ж на розі вулиць Толстого і Горького відкрилося перше телеательє і почалося поступове налагодження приймальної телемережі. На травень 1953-го в столиці було зареєстровано лише 7000 приймачів[4]. У 1958 році Львівський телевізійний завод розпочав випуск телевізорів "Львів", які через високу ціну могли купити тільки вори, директори і такі інші. Більш-менш популярним телебачення в УРСР стало лише після 1960 року завдяки телевізорам "Весна" Дніпропетровського радіозаводу.
Юрій Омельяненко[4]:
І далі[4]:
В перші 20 років телебудівництва були введені в дію понад 30 потужних станцій, з'єднаних майже 4000-кілометровою мережею радіорелейних ліній. У столиці, а також Харкові, Донецьку, Львові, Одесі, Луганську, Дніпрі, Вінниці розвивалось роздільне ТБ по двох програмах[4].
14.01.2019
09.08.2020
14.12.2020 (кабельне мовлення)
20.08.2021 (супутник)
Юрій Омельяненко згадує[4]
Більше чверти населення не мало ТБ (на початок телебудівництва), а двопрограмне було лише на території, де жило 25 відсотків загальної його чисельности. Незадовільним був стан і з радіомовленням, особливо двопрограмним. Більше того, названі показники для сільської місцевости були, особливо по ТБ, майже вдвічі нижчими від міських. Показники охоплення авдиторії були набагато вищі від середньосоюзні, але все ж, незадовільні[4]. Внаслідок пропозицій Омельяненка, «вся діяльність у сфері ТБ, РМ і радіозв'язку була зосереджена в Республіканській виробничо-технічній дирекції радіо і телебачення (нині — Концерн РРТ)». Наприкінці 80-х років кількість потужних телестанцій подвоїлась, з'явилась база для дво- та трипрограмного ТБ у Києві й багатьох інших пунктах республіки, зрештою стала до ладу четверта програма. А друга і третя програми РМ охопили практично всю Україну. ТБ охопило територію республіки, де жило понад 97 %, у тому числі практично все сільське населення. А відсоток охоплення другою і третьою програмами становив відповідно 93 і 65 %. Це були найвищі показники серед республік Союзу[4].
<ref>
Adaptovani-programy
Портал «Телебачення» Портал «Україна»