PROFILBARU.COM

106-та повітрянодесантна дивізія
106-та повітрянодесантна дивізія
рос. 106-я гвардейская воздушно-десантная Тульская Краснознамённая ордена Кутузова дивизия
	Емблема
На службі	1992 — по т.ч.
Країна	Росія
Вид	Десантні війська
Чисельність	дивізія
У складі	Західний військовий округ
Дислокація	Тула, Рязань, Наро-Фомінськ
Гасло	«Задач немає нездійсненних!»; (рос. «Нет задач невыполнимых!»)
Конфлікти	Придністровський конфлікт; Перша чеченська війна; Друга чеченська війна; Війна на сході України
Нагороди
Звання	«Тульська»
	Медіафайли на Вікісховищі

106-та гвардійська повітряно-десантна Тульська Червоного прапора ордена Кутузова дивізія (106 ПДД, в/ч 55599) — військове з'єднання Повітрянодесантних військ Росії.

Брала участь в бойових діях у Першій та Другій чеченських кампаніях. У 2014 році підрозділи дивізії брали участь у військових операціях в ході збройної агресії РФ проти України.

Історія

У 1992 році, після розпаду СРСР, 106-та гвардійська повітрянодесантна дивізія Радянської армії увійшла до складу Збройних сил РФ.

Югославський конфлікт

1992 рік березень — введення службовців дивізії в хорватській Сх. Славонії в рамках миротворчого контингенту (554-й окремий піхотний батальйон під командуванням полк. В. Логінова чисельністю 900 ос. за участі 76 ПДД, 36-ї та 37-ї бригад, база — аеродром Кліса) за рішенням РБ ООН для врегулювання сербо-хорватського конфлікту.
лютий 1994 р. частина сил 554-го батальйону переводиться зі Сх. Славонії в Сараєво і після підсилення перетворюється у 629-й окремий піхотний батальйон ООН підпорядкований сектору «Сараєво» (в січні 1996 р. виведений в РФ)^[1].
26 жовтня — 1 листопада 1997 р. — виведення 554-го окремого батальйону з Хорватії^[1].

Придністровський конфлікт

7 травня 1992 року — введення 137-го парашутно-десантного полку дивізії під командуванням полковника А. Кобелєва в м. Бендери (Молдова).

Афганістан

Серпень 1992 р. — 51 парашутно-десантний полк дивізії евакуює з Кабулу персонал посольства РФ в Афганістані та дипломатів інших держав^[1].

Північна Осетія

31 жовтня — 28 листопада 1992 року на базі дивізії був сформований і відправлений в Північну Осетію зведений полк під командуванням гв. полковника Савілова Є. Ю. задля розведення учасників осетино-інгушського конфлікту по адміністративному кордону Інгушетії та Чечні і по лінії станиця Орджонікідзевська-Сєрноводск^[2].

Перша чеченська війна

27 листопада 1994 р. — квітень 1995 р. участь у І-й Чеченській війні. П'ятеро службовців дивізії за неї удостоєні звання Героя Росії.
серпень-вересень 1999 р. підрозділи дивізії направлені в Дагестан і Чечню.

Друга чеченська війна

23 квітня 2000 р. колона 51-го гвардійського парашутно-десантного полку потрапила в засідку біля села Сержень-Юрт^[ru], влаштовану угрупуваннями Абу-Джафара і Абу аль Валіда.

283 військовослужбовців в ході конфлікту отримали державні нагороди, а 10 — звання Героя Росії^[2].

Реформи Сердюкова

В жовтні 2008 року дивізію планувалось розформувати, її частини — перепідпорядкувати іншим дивізіям. Згідно з директивою від січня 2009 р. її формальне розформування мало відбутись до 1 червня 2009 р. а фактичне — до 1 грудня 2009 р. Через це з дивізії пішло багато офіцерів, новобранці до її лав не вступали, а частину її тилів було передано іншим з'єднанням. Однак, це рішення не було втілене через позицію командування ПДВ, яке очолив генерал Володимир Шаманов. Як наслідок, в дивізію з 2009 р. прийшли випускники військових училищ^[3].

В квітні 2011 р. особовий склад дивізії перебрався в пусті корпуси колишнього Тульського артилерійського інженерного інституту.^[4]

Російська збройна агресія проти України

Згідно із звітом британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень, 14 липня 2014 року на територію України увійшов підрозділ дивізії — 173-тя окрема гвардійська розвідувальна рота, а з 11 серпня участь в боях брали тактичні групи дивізії зі складу 247-го гвардійського десантно-штурмового полку (7 ДШД) і 137-го гвардійського парашутно-десантного полку^[5].

За інформацією автора сайту Інформнапалм Іраклія Комахідзе (26.01.2015), БТГ 106-ї дивізії на початку наприкінці листопада — на початку грудня 2014 р. була розташована в польовому таборі на території Некліновського району Ростовської області, підсилена танками і артилерією і в січні 2015 р. перебувала на території Донбасу і зазнала певних втрат. 1-ша рота БТГ сформована з контрактників розвідувальних підрозділів дивізії, 2-га — з 137-го полку, а 3-тя — 51-го полку^[6].

За інформацією сайту Інформнапалм, на 22.11.14 р. 106-та дивізія втратила загиблими 4 військовослужбовця: 2 з 137 ПДП, 1 з 51 ПДП, 1 з 173-ї окремої розвідроти^[7].

18 травня 2015 року командувач ГШ ЗСУ Віктор Муженко заявив, що підрозділи 106-ї бригади взяли участь у параді до 9 травня у Донецьку.^[8]^[9]

8 липня 2022 ЗСУ нанесли артилерійський удар по командному пункту 106 ПДД у Шахтарську.^[10] ^[11]Внаслідок удару загинуло 3 старших офіцерів дивізії:

полковник Васильєв Андрій В'ячеславович, заступник командира^[12]
полковник Кудрін Максим Петрович, заступник командира з озброєння^[13]
полковник Кузьмінов Сергій Ігоревич, заступник командира з тилу^[14]

Склад

51-й гвардійський парашутно-десантний Червонопрапорний ордена Суворова полк імені Дмитрія Донського (в/ч 33842, м. Тула-42);
137-й гвардійський парашутно-десантний Кубанський козачий ордена Червоної Зірки полк (м. Рязань — 7. Октябрьске містечко. в/ч 41450 індекс 390007)
1182-й гвардійський артилерійський Новгородський Червонопрапорний орденів Суворова 3-й ступеня, Кутузова 3-го ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня і Александра Невського полк (в/ч 93723, м. Наро-Фоминск Московської обл.);
173-тя гвардійська окрема розвідувальна рота (в/ч 86800, м. Тула, вул. Фрунзе, 44)^[15];
388-й окремий гвардійський інженерно-саперний батальйон
731-й окремий гвардійський батальйон зв'язку (в/ч 93687, м. Тула, вул. Радянська, 11)]^[16];
970-я окрема рота десантного забезпечення (в/ч 64024, м. Тула-2, Клінський проїзд, аеродром Мяснове);
43-й гвардійський окремий ремонтно-відновлювальний батальйон (в/ч 28393, м. Тула, вул. Комінтерна, 75);
1060-й окремий батальйон матеріального забезпечення (в/ч 14403, м. Тула-42, п. Слобідка, вул. Фрунзе, 44);
39-й окремий медичний загін (аеромобільный)
1883-тя станція фельдєгерсько-поштового зв'язку (в/ч 54235);
1-й зенітно-ракетний полк (в/ч 71298, м. Наро-Фомінськ Московської обл.)^[17]
полігон (п. Дубровічі Рязанськой обл.)
107 гвардійський зенітний ракетно-артилерійський дивізіон.

Озброєння

1990 рік

В кожному полку (51, 137, 331):

101 БМД (в 331 ПДП додатково 30 БМД-2),
23 БТР-Д;
18-2С9 «Нона» (в 51 ПДП 20 од.), 6БТР-РД, 13 БТР-ЗД, 8 БМД-1КШ, 10-1В119 — 1182-й гв арт. п. (Єфремов):
18-2С9 «Нона», 8 Д-30;
18 БТР-РД, 3 БТР-ЗД, ЗБМД-1КШ, 10-1В119, 6 БТР-Д.

107-й окремий зенітний ракетно-артилерійський дивізіон (Донський):

4 БТР-ЗД, 1 БМД-1КШ

110-та окрема військово-транспортна авіаційна ескадрилья (Тула):

1 Мі-8 — 39-й окремий інженерно-саперний батальйон (Тула)
11 БТР-Д, 1 БМД-1КШ — 731-й окремий батальйон зв'язку (Тула)
3 БТР-Д; 10 БМД-1КШ, 4 Р-440одб — 43-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон (Тула)
1 БТР-Д

Всього на 1990 106 гв ПДД мала:

342 БМД (30 БМД-2, 312 БМД-1);
102 БТР-Д;
74 САУ 2С9 «Нона»;
36 БТР-РД (носії ПТКР);
47 БТР-ЗД (носії ПЗРК);
8 гармат Д-30.

2006

На базі дивізії проводилось випробування нової бойової десантної машини — БМД-4.^[18] 24 червня 2006 р. в Рязані вони передані екіпажам 137-го полку, було укомплектовано одну роту.^[1]

Діяльність

В квітні 2011 р. особовий склад дивізії перебрався в пусті корпуси колишнього Тульського артилерійського інженерного інституту (ТАІІ) в центрі міста, що дозволило зосередити на одній території підрозділи, які раніше розміщувались в 4-х військових містечках Тули та області (райцентр Плавськ) — комендантська рота, роти радіаційно-хімічного захисту, десантного забезпечення і батальйон зв'язку. Це покращило соціально-побутові умови проживання і служби військових, їх підготовки, підвищила рівень боєготовності дивізії загалом^[4].

Навчання

березень 1997 р. (Тульська обл.) навчання 51 гв. пдп дивізії^[1].
20 лютого 2000 р. службовці 119 пдп дивізії завершили лижний перехід довжиною 2715 км^[1].
березень 2005 р. участь у спільних навчаннях ПДВ (спільно з 98 ПДД) і ВПС ЗС РФ. Висадка під Рязанню десанту у складі 137 ПДП, розвідки, зв'язку і штабу дивізії^[1].

Традиції

26 січня 1993 року 106-й повітряно-десантній дивізії затверджено^[19] нарукавний знак: «Нарукавний знак у формі щита із зображенням кентавра з шоломом, щитом і мечем. Під щитом зображені перехрещені мечі. Над щитом розташована стрічка, що розвивається з написом „106 гв. ВДД“.»^[20]

23 листопада 2006 року 106-й повітряно-десантній дивізії затверджено^[21] новий нарукавний знак: собор (історичний пам'ятник архітектури, характерний для російських міст), парашут (засіб доставки десантників на поле бою) з крилатою гренадою, що полум"яніє (символ найбільш підготованих військових підрозділів Російської Армії), блакитний колір (символ чистоти і вірності) геральдичного щита, нарукавного знаку і зелений колір (символ розвитку і зростання) канту — кольору прапора Повітряно-десантних військ Росії. Гвардійська стрічка (почесне найменування дивізії) — заслуги 106 гв. дивізії у справі зміцнення обороноздатності держави."^[20]

З 13 серпня 2015 року дивізія отримує почесне звання «Тульська».^[22]

Нагороди та досягнення

Дивізії — Вимпел Міністра оборони РФ від 23 вересня 1999 р. за мужність, військову доблесть, високі показники в бойовій підготовці.
Вимпел Міністра оборони РФ «За мужність і військову доблесть» мають всі парашутно-десантні полки дивізії.
Артилерійський полк дивізії має п'ять бойових орденів за мужність, відвагу і стійкість під час Другої світової війни.
Дивізію відвідали воєнні делегації і спеціалісти, атташе США, Франції, ФРН, Канади, Фінляндії, КНР, Кореї^[2].
лютий 2006 р. указом В. Путіна за ходатайством штабу ПДВ і музею «Куликове поле» 51-му гв пдп дивізії присвоєне почесне найменування «ім. Дмитрія Донського»^[1]

Командування

(1991—1993) генерал-майор Колмаков Олександр Петрович
(1993—2004) генерал-майор Савілов Євгений Юрієвич
(2004—2007) генерал-майор Сердюков Андрій Миколайович
(2007—2007) генерал-майор Устінов Євгеній Олексійович
(2007—2010) полковник Вязніков Олександр Юрійович
(2010) полковник Наумець Олексій Васильович
(2010—2011) полковник Анашкін Геннадій Володимирович
(2011—2013) генерал-майор Кочетков Володимир Анатолійович
(2013 — 2021) генерал-майор Глушенков Дмитро Валерійович
(2021—2023) — генерал-майор Селіверстов Володимир В'ячеславович

Відзначені

Звання Герой Російської Федерації:

Бойков Олександр Васильович, розвідрота.^[23] Його ім'я було також зазначене у списках поранених станом на вересень 2014 року, які у 2018 році оприлюднив Інформаційний спротив.^[23]^[24]^[25]