Щ, щ («ща») — літеракирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.
Історія
Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви («шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголичній і кириличній («ша»), від якої відрізнялася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).
У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера відсутня, її замінює буквосполучення з глаголичних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах (пор. сучасне македонське ќ). Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера («пѣ»)[1].
У болгарських діалектах глаголична і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št' («шть»)[1]. Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.
30-та літера української абетки. В українській мові позначає сполучення шумного глухого фрикативного передньоязикового приголосного «ш» та глухого передньоязикового африката «ч» [шч] (МФА /ʃʧ/)
Наприклад: щука [шчука], щось [шчос'], борщ [боршч], ласощі [лас°ошч’ і].
В українській мові літера «щ» (сполучення [ʃt͡ʃ]) може мати різне походження:
У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (прасл.*ščitъ), щеня (прасл.*ščenę), щадити (прасл.*ščęditi). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi[3]. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований*ь, наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище).
У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (прасл.*bъr̥tjь, *xvostjь, *tьsti̯a). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації)[4][3]. Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо.
Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого*ъуподібнився наступному глухому заясенному африкату *č і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (прасл.*sъčęstьje, д.-рус.съчѧстиѥ, съчастиѥ), застаріле щитати (прасл.*sъčьtati, д.-рус.съчьтати)[3].
Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого *ь воно перетворилося на šč (прасл.*čьto, д.-рус.чьто). Втім, існує версія, згідно з якою укр.що походить від прасл.*čьso, *česo — форми родового відмінка *čьto[3].
У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (д.-рус.дъждь, прасл.*dъždžь — з ранішого *dъzdjь[5] або *dъzgjь[6]. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: біл.дождж, рос.дождь (вимовляється як [дошшь], стара норма [дожжь]), болг.дъжд.
Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. укр.свячений), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.-пол.w Polszcze («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хоронімаPolska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).
В інших абетках
Російська мова
У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і на транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, рос.Хрущёв (вимовляється [xrʊˈɕːɵf], приблизно як Хрушшьоф) українською передається як Хрущов[xruˈʃt͡ʃɔu̯].
Болгарська мова
У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголичних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».
Інші мови
У білоруській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шч».
У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови).
У македонській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шт».
У техніці та культурі
Паровоз Щ — серія паровозів типу 1-4-0, що випускалася в Російській імперії та Радянській Росії з 1906 по 1918 рік
Підводні човни Щ («Щука») — тип радянських дизель-електричних підводних човнів, побудованих у 1933—1945 рр.
